Ілюстрована історія України/Татарський погром
| ◀ Романовичі | Ілюстрована історія України Татарський погром |
Татарщина ▶ |
|
|
37. Татарський погром. Середно-азійські степи, що стільки вже нашкодили нашому житю й культурі, викидаючи в наші степи раз у раз все нові хижі орди кочові, на місце тих що вже ослабли в боротьбі з нашим народом і стратили свою дикість в пожитю з ним, — викинули ще раз хижу й дику орду на шкоду і погибіль українського житя. Були се Монголо-Татари, що в 1230-х рр. рушили на Україну.
Се новий рух звісний нам досить докладно в своїх початках, не так як попереднїх, що їх початки звичайно зіставали ся незвісними. Знаємо, шо причина до сього нового руху вийшла від монгольських орд полудневого басейну Амура. Племена сї довго не грали ніякої значнїйшої ролї, стоячи під властю своїх західніх сусїдів Турків. При кінци XII в. їх обєднав оден з племінних вождів Темуджін і з ними зачав підбивати собі сусїднї племена турецькі й татарські (Татарами як загальним іменем, звали ся у сусідів племена монгольські й сумежні, і під сим іменем виступають Монголи з своїми підвластними ордами в наших і взагалї в европейських джерелах). Темуджіна проголошено „чінґізханом“, самодержавним володарем. Він підбив дальші краї: Тангути, північний Китай, потім зачепив ся з ханом Туркестану, або Ховарезму, як його тодї називали, погромив його, а за сим виникла справа походу в каспійсько-чорноморські степи, що служили продовженнєм степів туркестанських; крім того є звістка, що Половцї брали участь в боротьбі Туркестанцїв з військами Темуджіна і тим накликали його на себе. Темуджін визначив в похід свого сина Джучі; сей одначе ухилив ся, і в похід післано воєводу Субутая. В 1220 р. Субутай знишив Закавказє, потім через Дербент пройшов на північний Кавказ; Половцї стріли його з ріжними сусїднїми племенами — Ясами, Черкесами й ин., але Суботай намовив Половців, аби відступили від них, погромив тих, а потім звернув ся на Половцїв і страшенно знищив їх на Подоню. (1222 р.).
Половцї тодї звернули ся до наших князїв, просячи у них помочи. Останнїми часами князї жили з Половцями в більшій згодї; Мстислав Удатний був жонатий з донькою половецького хана Котяна й намовляв иньших князїв помогти Половцям: як їм не помогти, казав, то вони піддадуть ся Татарам і ті ще з більшими силами упадуть потім на Русь. Се було по трохи правда, тільки та була біда, що князї, рішивши помагати Половцям, занадто далеко пішли а своїй услужности. Вони зібрали військо з цїлої України й пішли з ним в глибину степів, шукати Татар (1224). Битва стала ся на р Калцї (тече в Азовське море під Маріуполем). Українські полки били ся добре, але Половці не додержали полку, кинули ся тїкати й наробили замішання в нашім війську. Наші кинули ся теж тїкати і настав страшенний погром. Сила людей згинула. Тільки Мстислав київський з своїм табором не втїк, а боронив ся, але він піддав ся на слово бродникам (степовій Руси), що були в татарськім війську, а ті не додержали слова: видали його з иньшими князями Татарам, і їх задушено, положивши під дошки, на котрі посїдали потім Татари обідати!
По сїм татарське військо вернуло ся назад і попустошивши Поволже пройшло степами до Туркестану. На Україні забули про Татар і думати, а тим часом завойованнє Чорноморя по сїм поході у Татар стало рішеною справою і її тільки відкладали до слушного часу. В 1227 р. Темуджін вмер, державу його розділено між синами — вони мали нею володіти під зверхнею властю великого хана, котрого з поміж себе мали вибирати. Західнї краї віддано Бату, Джучієвому сину, тому що так призначив батько Бату (або Батий як його звуть наші лїтописцї) мав зайняти ся завойованнєм Чорноморя. 1236 р. він рушив сюди з старим Субутаєм. Самих Монголів в його війську не могло бути богато, головно були там Турки; в наших джерелах вони звуть ся Татарами.
Похїд почав ся від каспійсько-уральських степів. Татари спустошили волзьку Болгарію, землї московсько-суздальські й рязанські і пройшли аж на верхівя Волги, все нищачи й побиваючи. Відси подали ся в чорноморські степи — кінчати з Половцями. Тут пробули коло двох лїт і розгромили Половців, що подали ся тїкати на захід, головно на Угорщину. Потім Татари звоювали північний Кавказ, а з осени 1239 р. взяли ся до українських земель. Взяли приступом Переяслав, пограбили, людей побили, кого лиш закопали, навіть владику вбили, хоч взагалї мали звичай не зачіпати духовенства. Друге військо татарське приступило під Чернигів, князь тутешній став до бою з усіма силами, але не устояв і з великими стратами мусїв уступити ся. По сїм місто здобуто і спалено. Стільки говорить наше одиноке джерело — Галицька лїтопись. Додає, що під час сього походу хан Менке приступив і під Київ, ставши над Дніпром оглядав його, дивував ся великости й красї й післав намовляти Киян. Ті не піддали ся, але князь тутешнїй по попередніх подїях стратив відвагу й покинув Київ. Взагалі під час сього другого татарського походу князї йдуть в ростіч, як горобці кождий сам про себе, — хоч при першім приході (1223) вміли стати одностайно.
._107.jpg)
Потім минув рік. З кінцем 1240 р. Татари перепочивши в степах, рушили на захід, і першим ділом приступили під Київ та обложили його своїм величезним табором. Страшенне вражіннє робила ся хижа і дика орда. Від рипу возів, від реву верблюдів та іржання кінських стад не чути було голосу в місті оповідає лїтописець. Але не вважаючи на се страшенне пригнобленнє, Кияне, побачивши по Переяславцях і Чернигівцях, що чекає їх, сміло взяли ся до оборони під проводом воєводи Дмитра, присланого сюди Данилом. Бату приступив від Дніпра і поставив тут свої тарани до розбивання мурів. Татари взагалі були досить зручні в облозі городів. День і ніч неустанно били вони в стіни, стіни почали валити ся, люде під проводом Дмитра кинули ся боронити пролому, і страшно було бачити, як ломили ся списи, як розбивали ся шити і світ затьмив ся від стріл — каже сучасник. Оборону відбито. Татари здобули мури. Втомлені тяжкою битвою відпочивали вони потім цілу добу. Користаючи з сеї перерви, Кияне напружили всі свої сили, поставили укріплення наоколо церкви Богородицї Десятинної старої Володимирової катедри, і сюди зібрали ся боронити ся далї. Укріплення були слабкі, Татари взяли їх другого дня відразу. Тодї люде з відчаю кинули ся ховати ся на хори Десятинної церкви. Величня будова, не витримавши тягару такої маси людей, впала і покрила їх своєю руїною. Було се 6 грудня 1240 р. Скінчила ся історія старого, княжого Київа. Що стало ся з недобитками київськими, джерела не кажуть; згадують тільки, що Дмитра Бату помилував „задля хоробрости його“. В пізнїйших часах звичайно всяку руїну в Київі прикладано до сього татарського погрому. Але в дїйстности вже перед тим, за остатнє столїтє, Київ пережив два люті спустошення і чимало меньших, а не одно таке, що пережило татарський погром, згинуло пізнїйше.
._108.jpg)
Стративши чимало часу під Київом, Бату спішним маршом пройшов через Київщину, Волинь, Галичину, спішачи ся на Угорщину, по слідам Половцїв. Нїхто не ставив ся против нього: вість, що Київ упав і Татари йдуть далі на захід, навела тут такого страху, що всї тїкали куди видко: князї, бояре і прості люде. Бату здобував городи, які легко здобували ся, або намовляв людей піддати ся, і як послухали, то побивав; котрі ж городи держали ся міцно, минав їх і йшов далї. Взято приступом Володимир, столицю Волини, й побито людей; лїтопись каже, що в Володимирі не зістало ся живої людини, церкви були повні трупу. Галич взято теж, і иньших городів богато. Осібні полки татарські спустошили Польщу, Шлезк, Мораву, розбиваючи війська, які пробували їм противстати. Бату з головним військом пройшов на Угорщину через „Руські ворота“, з верхівя Стрия на верхівя Ляторицї. Над річкою Солоною погромив він угорське військо, опанував Угорщину й показував охоту осїсти ся тут. Але прийшла вість про смерть головного, хана, і Бату, що сам хотїв стати головним ханом на його місце, пустив ся назад, щоб взяти участь в виборі. Весною 1242 р. він спішно перейшов назад через Україну, не бавлячись нїде, й подав ся далї на схід.
Головним ханом Бату не удало ся стати й він зістав ся з своєю ордою кочувати в каспійсько-азовських степах. Ханський двір отаборив ся на нижнїй Волзі, де потім заявило ся цїле місто Сарай коло теперішнього міста Царева). Орди підвластні розложили ся в степах до самого Днїпра. Бату вислав до князїв, аби приїздили до нього з поклоном, на знак своєї покори, й розіслав своїх людей збирати дань з „улусів“ — тих країв, які вважав собі підвластними. Для східньої України, як і земель великоруських почала ся темна і гірка татарська доба.
._109.jpg)