Ілюстрована історія України/Оповіданнє київського літописця

Ілюстрована історія України
Михайло Грушевський
Оповіданнє київського лїтописця

18. Оповіданнє київського лїтописця. В київській лїтописи, як тепер її маємо, початок Руси і князїв руських оповідаєть ся так:

Рід Кия княжив над Полянами, але потім вимер. Київ зістав ся без князїв, і його захопили два брати, варязькі ватажки Аскольд і Дир, прийшовши з Новгорода, з північних країв. В Новгородї тоді запанували Варяги, вони брали дань з північних словянських і фінських племен: новгородських Словян, Кривичів, Мері; сї племена забунтували ся й прогнали Варягів, та через те не стало у них більше порядку і нарештї вони постановили взяти собі князя від Варягів: самі з своєї волї покликали до себе Варягів з-за моря, шоб над ними княжили. Три брати варязькі Рюрик, Синеус і Трувор, послухавши їх, прийшли з своєю дружиною і стали княжити в городах новгородських і декотрих сусїднїх, а по иньших посадили своїх людей. Між сими були Аскольд і Дир; вони пішли по Днїпру далї вниз і надибавши Київ без князїв, засіли тут. Та не довго панували, бо син Рюрика Ігор з своїм воєводою Олегом став підбивати під свою руку городи по Днїпру і так підійшов під Київ. Довідавши ся, що тут княжать Аскольд і Дир, Ігор з Олегом поховали своє військо в засїдцї над пристанею Днїпроівою, а до Аскольда і Дира післали сказати, що се прийшли купцї варязькі й хочуть з ними побачити ся. Коли Аскольд і Дир приїхали, вискочили Ігореві вояки з засїдки, а Ігор каже Аскольдови й Дирови: „ви не князї, анї княжого роду; я князь і менї належить княжити“. І тут його вояки кинули ся на Аскольда і Дира і вбили. Аскольда поховали там же над Днїпром, на Угорськім, і на його дворі поставлена була церква св. Миколи, а Дира занесли на старий город і поховали там. А Ігор став княжити в Київі. І від тих варязьких князїв і їх дружини пішло руське імя з початку в Новгородї, а потім і в Київі.

Так оповідає оден з лїтописцїв, шо переробляв найстаршу київську лїтопись, і се оповіданнє пішло в історію. Але не можна на нього так дуже покладатись. Лїтописець оповідав наздогад, богато чого не знаючи: не знав навіть, що Олег був князь київський, а не воєвода Ігорів. Як же можна вірити йому на слово, коли він оповідає, що Аскольд і Дир були варязькі ватажки, або що Ігор був син якогось новгородського князя з варязького роду, покликаного Новгородцями? Трудно вірити і тому, що імя руське до Київа було принесене варязькими дружинами з Новгороду: дивно, чому не пристало се імя до Новгороду, а тільки до Київа, саме до київської околицї, Полянської землї. Не легко повірити також і тому, що київські князї прийшли з Новгорода, і то аж два рази, оден по другім: оден раз прийшли Аскольд і Дир, а кілька лїт потім Ігор з Олегом і засїли місце Аскольда і Дира.

Не беручи на віру всього того, що оповідає київський лїтописець, як давнїйше вірили, ми де чого не можемо і з иньших джерел довідати ся, і воно зістаєть ся для нас неясним. Та краще признати ся собі, що не знаємо чогось напевно, як воно було, анїж оповідати за правду чужі вигадки.

50. Київський князь і дружина (кн. Святополк — з житя Бориса і Глїба).

Тим більше, що початків держави і у иньших народів звичайно не знаємо докладно. Аж тодї, як розвинеть ся вона добре, та заведеть ся своє письменство на місцї та пічнуть ся лїтописи, — тодї вони про свої часи і недавно минулі починають росказувати докладно, по правдї. Так у нас знаємо з наших лїтописей досить добре, що діяло ся за часїв Володимира, по части за його батька, а про попереднє — от так дещо тільки, що з чужих джерел знаємо, або з пізнїйших переказів можемо виміркувати.