Ілюстрована історія України/Слобідщина

◀ Устрій і суспільні відносини Гетьманщини

Ілюстрована історія України
Михайло Грушевський
Слобідщина

Культурне житє Східньої України — письменство і школа ▶

104. Слобідщина. Ослабленою, блїдшою так би сказати копією Гетьманщини XVIII віку була сусідня українська Слобідщина, що займала нинішню Харківську губернію з сусідніми частями Курської й Воронізької. Ми вже не раз згадували про неї, знаємо, що вона заселила ся українськими виходнями, як ті в тїсні часи мандрували з українських земель, що були під Польщею, за московську границю й осідали за лїнїєю пограничних кріпостей, вибудованих московським правительством — за так званою „білгородською чертою“ що загорожувала дорогу Татарам в московські землї. Осїдаючи тут на татарських шляхах, наші виходнї приймали на себе сторожеву службу й воєнну оборону отсього погранича, а за се від московського правительства діставали ріжні права й привилеї.

Звістки про таких українських виходнїв маємо ще з другої половини XVI, потім в першій половині XVII в. Значна маса таких пересельцїв вийшла в 1638 р. з гетьманом Яцком Острянином — було їх самих козаків звиш 800 душ, не рахуючи жінок і дїтей. Вони оселили ся в околицях Чугуєва й орґанїзували тут осібне військо козацьке, але щось скоро сприкрило ся їм тут, вони збунтували ся, вбили Острянина й пішли назад за польську границю. Потім особливо великий рух наступив, як нарід розчарував ся в Хмельниччині, особливо після Берестечка, в 1651 р. Українцї йшли великими партиями і меньшими ватагами, селили ся слободами, ставили городи, та переносили козацький устрій в ті сторони. Так 1652 р. тисяча козаків з полковником Дзиньковським, прийшовши з сїмями і всїм господарством, оселили ся над р. Сосною, поставили город Острогожськ і зробили початок Острогожському полкови. В тім же часї иньші Українцї оселили ся над Пслом, поставили город Суми й положили початок полкови Сумському. 1654 р. стрічаємо перших осадників в Харкові, що будують тут на другий рік город і т. д. Переселеннє потім трівало й дальше, в 1660, 1670 і 1680-х роках, і зайняло велику просторонь, як добра половина Гетьманщини, тільки рідше заселена.

За свою військову службу сї українські слобожане були увільнені від всяких податків і повинностей, їм позволено жити й правити ся „по своїм обиклостям“, і на взір Гетьманщини вони орґанїзували тут полки, числом пять — Сумський, Ахтирський, Харківський, Острогожський й Ізюмський. Полки поділяли ся на сотнї й мали такий же устрій як в Гетьманщинї, правили ся виборною старшиною; тільки безпосередно підлягали московським приказат, і взагалї стояли в більшій залежности від московського начальства, нїж полки Гетьманщини. Гетьмани пробували намовити московське правительство, щоб віддало слобідські полки під гетьманське начальство. Особливо Самойлович добивав ся того, як Москва відрекла ся правобічної України. Але Москва, маючи замір з часом і Гетьманщину поставити в подібне становище, не здавала ся на сї представлення. Рано заведено в Слобідщинї московське право — судили по законам московським, тим більше що між українськими осадниками було де що і московської домішки таки відразу, і тутешня старшина росийщила ся ще скорше і лекше ніж у Гетьманщинї. Слобідщина служила московським правителям немов пробним камінем для касовання козацьких порядків, і звичайно правительственні реформи в Гетьманщині на кількадесять лїт попередержали ся реформами в Слобідщинї.

Уже в 1732 р. в Слобідщинї попробували були зовсїм скасувати старий козацький устрій: заведено замість козацьких полків драґунські, здатнїйших козаків зачислено туди драґунами, а всїх иньших переведено в селянський стан; офіцерів визначено великоросийських. Се викликало одначе таке невдоволеннє, що цариця Єлисавета 1743 р. скасувала сю реформу і відновила козацький устрій — одначе в справах не-воєнних віддала сї полки під власть білгородського ґубернатора. Такий порядок протримав ся ще двадцять лїт, до 1763–4 рр., коли слобідські полки покасовано і заведено на їх місце гусарські вже на завсїди.

Суспільні відносини теж складали ся тут подібно як у Гетьманщинї, але також ще скорше підводили ся під московські. На старих заїмках і військових землях виростали маєтности старшинські, заселяли ся підданими; старшина переходила в положеннє московських поміщиків, некозацька селянська людність — в становище кріпаків. Величезні надання від московського правительства тим старшинам, які вміли особливо зарекомендувати свою вірність і покору, помагали тому. Сумський полковник Кондратіїв напр. за свою вірність дістав такі величезні надання, що в 1780 р. його сїмя володїла 120 тисячами десятин. Коли в 1767 р. обмірковував ся проєкт нових законів для Росії, декотрі слобідські депутати підіймали мову про відібраннє забраних старшиною земель і закріпощених людей та поверненнє їх в свобідне селянство; але се не мало ніякого успіху: поміщицькі й кріпацькі порядки московські встигли вже занадто сильно закорінити ся.