Ілюстрована історія України/Устрій і суспільні відносини Гетьманщини
| ◀ Гетьманство Розумовського | Ілюстрована історія України Устрій і суспільні відносини Гетьманщини |
Слобідщина ▶ |
|
|
103. Устрій і суспільні відносини Гетьманщини. З попереднього ми знаємо в головнїйшим, як формував ся устрій української Гетьманщини (див. особливо гл. 83). Військовий поділ на полки й сотнї з часом осїв на землю, став подїлом на округи полкові й сотенні, а потім як скасовано польський устрій, сей військовий козацький устрій, зайнявши його місце, почав переходити в загальну управу, адмінїстрацію. Не так легко одначе було сьому військовому устроєви, приладженому більше до воєнної мобілізації, нїж до адміністрації, перейти в систему такого загального, общеземського правлїння. Коло сього треба було богато попрацювати, і кращі представники української старшини працювали над сїм щиро — але бачили ми, які трудности стрічали вони в тім з боку росийського правительства, що замишляло зовсїм скасувати автономний український устрій, посилаючи ся на його непорядки, а зовсїм не бажало його упорядковання. Полуботок згинув через сї свої заходи; Апостол в коротке своє правлїннє встиг тільки дещо зробити в сїм напрямі, а потім наступили тяжкі часи великоруського правлїння, коли нові власти і ріжні постороннї великоруські начальства, воєнні і адмінїстративні, своїми мішаннями й роспорядженнями, часто суперечними і безтолковими, заплутували до решти українську управу.
В центральнім правлїнню цїлої Гетьманщини з початку сформували ся два зверхнї уряди, оден — військова або ґенеральна канцелярія другий — ґенеральний суд. Військова канцелярія завідувала справами військовими і загальними, на чолї її стояв військовий (ґенеральний) писар. По смерти Апостола вона обєднала ся з правящою колєґією, як вищий уряд, під назвою ґенеральної військової канцелярії. Військовий суд судив ґенеральний судя, з початку сам оден, а потім, як знаємо, зроблено сей суд колєґіальним: придано судї засїдателїв, і так став ся пізнїйший ґенеральний суд. При поставленню на гетьманстві Апостола віддїлено було в осібну управу ще скарб військовий визначивши до того двох підскарбіїв; рахунки вела осібна скарбова канцелярія і при нїй рід державного контроля: комісія рахункова (счетная). Нарештї була ще осібна артилєрийська канцелярія, під начальством обозного: вона завідувала військовою арматою і призначеними на те маєтностями і доходами.
Рада військова перестала збирати ся уже з часів Самойловича і деяка память про неї зіставала ся тільки при виборі гетьмана, і то тільки для прикраси. Всякі важнїйші справи рішала рада старшини, скликувана гетьманом; справи звичайнїйші або пильнїйші — рада гетьманська з ґенеральною старшиною і полковниками.
Після того як правобічна Україна одійшла до Польщі, Гетьманщина подїляла ся на десять полків: Стародубський, Чернигівський, Київський, Нїжинський, Прилуцький, Переяславський, Лубенський, Гадяцький, Миргородський і Полтавський. Полки і тепер були дуже не однакові що до величини, людности та числа козаків, яке значило ся в них. Так напр. в 1723 р. в Нїжинськім полку було 8 сотень і в них без малого 10 тис. козаків (6566 конних і 3379 піших), в Київськім 8 сотень і в них не сповна 3 тис. козаків (1657 кінних і 1269 піших). Всього в десяти полках було тодї 114 сотень і близько 50 тис. козаків. В 1735 р. правительство віддїлило зпоміж козаків для дїйсно військової служби 30 тис. „виборних“ заможнїйших, подїливши їх пропорціонально по полкам, а решту призначило в „подпоможчики“ виборним (пізнїйше одначе так обернуло ся, що навпаки сї підпоможчики служили службу коштом заможнїйших виборних).
Головна власть в полку належала полковникови. Хоч в кождім полку була подібна полкова старшина як в цїлім війську, але вона не мала в правлїнню особливого значіння, і взагалі в XVIII віцї власть і сила полковників незвичайно зросла. З того часу як московське правительство взяло в свої руки іменованнє полковників і заборонило гетьманови скидати їх без волї царської, значіннє полковників дуже підняло ся, і гетьман з ґенеральною старшиною не мали великої сили над ними. З другого боку стратило всяке значіннє в і полковій управі, так само як і в військовій, рядове козацтво. Самопорядкуваннє зістало ся тільки в громадах козачих. Навіть сотників полковники звичайно визначали своєю властю, а хоч по закону сотників, чи кандидатів на сотника нїби то мала виберати сама сотня, та се робили вже не сотенні козаки, а сотенна старшина — як що такі вибори робили ся.
Таким чином од козацького самопорядкування не зістало ся майже нїчого, і на скільки зістало ся ще взагалї самопорядкуваннє. В справах, які виходили за межі громади, то було воно старшинське — лежало в руках старшинських родів, що під назвою товаришів бунчукових, значкових і значних військових сотворили привілєґіовану дїдичну (наслїдственну) верству — „шляхецтво“, як вони себе називали, і все правлїннє гетьманське XVIII віку має характер панський, аристократичний (старшинський).
В повній залежности від нього стояли міщанські громади. Меньші, так звані ратушні — підлягали просто полковій і навіть сотенній управі; більші, так звані маґістратські — такі що мали повний маґістрат, управу нїмецького права, — мали бути незалежні не тільки від полковників, а навіть, самому гетьману тільки в деяких справах підлягати (таких городів в серединї XVIII в. рахують десять). Але й сими в XVIII віцї розпоряджали ся полковники досить самовільно. Духовенство, хоч підлягало безпосередно синодови, через своїх владиків, — одначе на дїлї стояло також в сильній залежности від старшини. Не говорити вже про рядове козацтво і посполитих — панських підданих: вони стояли під повною властю старшини.
Останнє панованнє старшини під рейментом Розумовського взагалї розвинуло і ствердило сей старшинський, панський характер Гетьманщини, який уже перед тим, з кінця XVIII віку так сильно почав зазначати ся. Пильнуючи можливо упорядкувати, довершити і викінчити суспільнополїтичну будову гетьманщини, старшина робила її на своїх панських підвалинах і розвиваючи принціпи панських прав старшинських, руйновали до решти останки старого демократичного люду. Велико заважили тут, на сї старшинські змагання, також законодатні памятки, за недостачею свійського писаного права прийняті від старого устрою.
Я вже згадував (гл. 92), що звичайове народнє українське право, яким мали судити судї в усяких судах, не було списане, і через се суди звертали ся до помочи збірників права, які були під рукою і задержали ся в судах міських — до маґдебурського права, також до Литовського Статута, і то не в першій, близшій до місцевого права, а в пізнїйших редакціях 1566 і 1588 рр. глубоко перейнятих впливами польського шляхетського устрою і права. Хоч до них звертали ся в питаннях права приватного і карного, але при загальнім шляхетськім характері сеї збірки законів її шляхетські основи набували все більшої сили, в міру того як виростала повага Лит. Статута.
Коли при відновленню гетьманства в 1727 р., на основі „рішительних пунктів“, була зібрана комісія українських юристів, щоб звести в одно українські закони, ся комісія, замість заходити ся коло збирання права народнього того що вважало ся справедливим і законним в народї, — взяла ся також за сї ж готові збірки права, уживані в українських судах: Литовського Статута і Маґдебурського права. На сїй підставі зробила вона свій збірник законів, скінчений в р. 1743, під назвою: „Права, по которым судится малороссійскій народъ“. Хоч він не був правительством затверджений, але скріпив ще більше значіннє статутово-маґдебурського права, і правлїннє Розумовського, заходило ся перевести постанови Лит. Статута про устрій і порядок судовий. Оден з українських юристів того часу Федір Чуйкєвич в 1750 р. предложив новому гетьманови записку „Суд і росправа в правах малоросійских“ і в нїй, показуючи недостачі і хиби українських судів, подав плян реформи його в дусї Литовського Статута. В такім напрямі справдї була переведена реформа в остатнї роки правлїння Розумовського. Ґенеральний суд доповнено виборними депутатами від полків, на взірець польського трібуналу. Суди полкові були перемінені в суди ґродські і мали правити ся на взірець польських старостинських судів. А для справ цивільних (гражданських) і поземельних заведені повітові суди підкоморські і земські, з виборних шляхетських (старшинських) судїв. Гетьманщину розділено на 20 таких повітів.
Ся реформа, правда, не простояла довго, але вона показує нам загальний напрям старшинських змагань. Прийнявши за своє право Литовський Статут, старшина при кождій нагодї проводила в житє ті основи шляхетського устрою, якими сей Статут перейнятий. Старшина дивить ся на себе як на шляхетську верству (сей термін — „шляхецтво малоросийське“ з серединою XVIII віку входить все в ширше уживаннє в усяких справах українських). Прикладаючи до себе постанови Литовського Статута про шляхетські права і привилеї, старшина претендувала на такі ж права в українськім устрою і житю. Так само як отеє реформував ся старий військовий устрій Гетьманщини на подобу шляхетського устрою Польщі — так само проводили ся понятя про шляхетські права в права маєткові, в відносини поспільства до панів, в права селянські — властиво в безправність селянську. З того дуже богато зацїлїло і по скасованню гетьманства. Так ріжні постанови цивільного права, взяті з Литовського статута, ще й досї мають вагу в старій Гетьманщині — нинїшнїй губернії Чернигівській і Полтавській як тутешнє місцеве право; а понятя про шляхетські права старшини над поспільством дуже сильно вплинули на весь суспільний уклад Гетьманщини.