Ілюстрована історія України/Старшина і поспільство
| ◀ В Гетьманщинї | Ілюстрована історія України Старшина і поспільство |
Мазепине правлїннє ▶ |
|
|
92. Старшина і поспільство. Переміна гетьмана не зробила переміни в українськім житю. Мазепа йшов слїдами свого попередника тою протореною стежкою якою пішла вся старшина лївобічна, жадна спокою і вжитку по десятилїтях безладної і нещасливої боротьби. Упадок Дорошенка послужив наукою і заразом показчиком нових обставин. Се був останнїй дїяч Хмельниччини, останнїй вірний представник плянів українського визволення, і ті крайнї способи, яких хапав ся він для їх здїснення, і та доля, яка його спіткала — покиненого всїми, зненавидженого народом — наводила його сучасників на гадку, що Українї нема виходу з московської стежки. Даремно, думали, борюкати ся з московською силою, маючи против себе поспільство, ворожо настроєне против старшини з мотивів соціальних і підозріливе навіть для найчистїйших полїтичних ходів її, і таке ж вороже і непевне Запороже. Лекше, було плисти за московською течією та користати з ласк московських правителїв для власного достатку.
Обкроюючи полїтичні свободи України, добиваючи ся все нових і нових уступок від старшини в полїтичних справах, московські правителї сповняли їх прошення що до маєтностей і володїнь і в сей бік справляли інтереси старшини. Витворити на Українї маючу поміщицьку верству, закріпостити їй селянську людність — се значило зблизити і приподобити Україну до такогож поміщицького, невільничого ладу Московщини. Заразом се збільшало ворожнечу між народом українським і його полїтичними проводирями, роскопувало все ширше той рів, що віддїляв їх. Приборкувало й свободолюбну народню масу — „род сицев иже свободы хощет“, як писав про Україну старий Баранович, — сей нарід що не хотїв корити ся московським порядкам (як то показав повстаннєм 1668 року). І заразом віддаючи в неволю нарід, давало налигач на старшину. Московські правителї розуміли, як добре кождої хвилі зможуть пострашити її, що підіймуть на неї сей поневолений нарід.
Московське правительство знало що робило, щедро роздаючи маєтности старшині за вірну службу та потверджуючи надання гетьманські — воно накладало тим міцне ярмо на старшину. Але „іго” се було солодке і старшина приймала його радо й легко йшла сею дорогою, яку показувало їй московське правительство. Вона перетворялась на поміщиків, освоювала землі вільні перед тим або військові, кріпостила людей і вірно служила московському правительству за поміч в сих ділах. І ту ж лїнїю ведуть гетьмани-вибранцї старшини — Самойлович і Мазепа. Вірно тримаючи ся московської власти і сповняючи її волю, вони служили інтересам старшини, помагали їй присвояти собі військові землї й кріпостити людей, — і не бачили, чи не задумували ся над тим, який небезпечний розбрат сей новий суспільний лад творив на Україні, підкопуючи всяку полїтичну роботу, відбираючи всяку змогу до неї.
Часи Самойловича і Мазепи, що разом зайняли майже сорок лїт часу — многоважного часу, коли рішала ся доля вільного ладу, заведеного великим повстаннєм 1648 — 9 рр., власне на руїнах недобудованого вільного устрою будували нову неволю українського народу, що зїла потім всї останки й початки того вільного ладу. А йшло се двома дорогами — присвоюваннєм земель і поневоленнєм люду.
По великім повстанню 1648 — 9 р., по вигнанню панів, на Українї лївобічній проявила ся велика маса свобідних земель, котрі собі люде займали вільною займанщиною, садячи оселї, хутори й розробляючи скільки хто мав сили. Але хоч здавало ся, що весь старий, панський устрій був „скасований козацькою шаблею“, але останки його пережили повстаннє, і як пройшла перша буря, вони зараз стали відживати й поширювати ся, заглушуючи перші сходи нового, ще слабкого, неоформленого ладу. Зістали ся маєтки православних монастирів і церков, що господарили в них по давньому; задержали свої маєтки деякї пани-шляхтичі, що пристали до козацького війська й повипрошували собі потвердження на маєтки свої від царського правительства; а за ними почали собі випрошувати грамоти на маєтности і козацькі старшини.
Зайнявши місце польської шляхти, козацька старшина, як уже згадувано, вважала себе також за панську верству, що має стати на місце шляхти. Старшинські роди приймають герби шляхетські, винаходять або й видумують собі родоводи від ріжних щляхецьких родів. За недостачею власних збірників законів, які б нормували новий лад, вони по судах і урядах міських і козацьких уживають старі збірники законів — Литовський Статут і Магдебурське нїмецьке право міське, і з них старі понятя про права панські, властительські починають всякати в нові відносини, точать самі підстави нового ладу та зводять його поволї на старі дороги. На підставі тих старих законів серед старшини росли й скріпляли ся права на землю, права на селянський, не козацький люд.
Свобідні, незайняті землї старшина освояла без всяких формальностей, так само як робили то козаки й селяне — тільки її заїмки були далеко більші, обраховані не на працю власних рук, а на підданську, кріпацьку. Не вдоволяючи ся землями пустими, старшини випрошують від гетьмана, полковників, а то й від царського правительства, землї заселені, на яких жили вільні селяне і господарили на своїх землях як на власних. Несподївано сї селяне з своїми землями опиняли ся в руках „пана" — старшини, і коли сьому паноаи удавало ся дістати потвердженне за якусь заслугу від царського правительства — западала клямка на віки: так як за польських часів соймове або королівське наданнє віддавало землї й їх вольних осельників на власність польському шляхтичеви. Знаємо вже, що р. 1687 гуртом потверджено за старшиною все, що встигла вона за той час випросити від гетьмана; старшина хотіла тодї, щоб і на будуще царське правительство гуртом потвердило надання гетьманські й вищої старшини, а також землї куплені, але на се московське правительство не пристало: треба було випрошувати, кождий раз осібно, а значить — і вислугувати ся.
Низша старшина, яка не могла вихвалити ся заслугами перед царським правительством, розширяла свої займанщини скуплею, то значить купувала від селян і козаків їх землі за дурничку, користаючи з тїсних часів, або й докучивши наперед та попросту змусивши до продажі, так що часто одно тільки слово було, шо се була купля, а покривало ся нею чисте насильство. А що козакам їх земель продавати не позволяло ся, то переводили козаків в підданство часом також против їх волї. Особливо все се почало робити ся вже пізнїй ше, після Мазепиних часів, як не стало свобідних земель.
Всїми тими способами в руках старшини зібрала ся величезна маса земель. Справдї, не стало бідному козаку нетязї й коня попасти, як скаржила ся дума. А тим часом неспокої й війни протягом шістдесятих і сїмдесятих років гнали ще масу нового народу з правого боку до Гетьманщини. Нарід сей, не знаходячи свобідних земель, мусїв осїдати на землях панських, церковних, старшинських і — приймати на себе ріжні обовязки данні і роботні, панщинні для свого „пана“. З початку називають їх скромнїйшою назвою „підсусїдків“, але далї в повну силу входить звичайне „підданство“.
Вже за Самойловича старшина без церемонїї говорить про підданські обовязки людей, що сидїли на їх землях, і ті обовязки, які накладала на новоселих, починає вона перекладати на давнїх осадників, що сидїли на своїх землях, а дістали ся разом з маєтками на власність, чи в державу при якімсь урядї (такі маєтки, що звязані були з якимись урядами, звали ся ранговими). Для того насамперед пильнує загородити дорогу селянам до козацтва — точнїсенько як польські пани перед Хмельниччиною. По повстанню 1648 р. вільно було писати ся в козаки кождому хто хотїв і мав змогу і достаток служити своїм коштом військову службу. Тепер заводить ся „компут“ (реєстр), і хто не вписаний був в той компут, не міг дістати ся між козаків, а був „посполитим“, селянином. Сих селян обкладають данинами і податками, а коли дуже були завзяті, то їх ріжними способами зганяли з їх ґрунтів, а на їх місце осаджували новоприхожих, за умовою, чи без умови — „так як всї“; і так поволї всїх підводили під новий панщинний лад.
Власне в часах Самойловича, коли ото сунув нарід без памяти з Правобіча, а потім і силоміць переганяв ся, — починає гетьманський уряд і з свого боку також приводити „поспільство“ до „обиклого послушенства підданих“ своїм панам. В тім часї се послушентво ше не було дуже велике: селяне мали помагати при покосї, ставити гати для млинів то що. Але раз взявши селян в свої руки, загородивши їм заставами дорогу назад на правий бік, повели пани се дїло скоро і вже в Мазепиних унїверсалах перших років XVIII в, (1701) признаєть ся законною панщина — два днї на тиждень, і крім того дань вівсяна, і то все для селян, що сидїли на своїх власних ґрунтах, не були підсусїдками.
Ой горе нам, не Гетьманщина —
Надокучила вража панщина,
Що ходячи поїси, сидячи виспиш ся
— як спїваєть ся в піснї.
Як на паншину йду — торбу хліба несу,
А з панщини йду — анї кришечки.
Обливають мене дрібні слїзочки..
Розумієть ся, ся нова панщина страшенно бентежила селянство, що ще в свіжій памяти мало часи безпанські, як собі на вільній землї господарило. Гірка злоба підіймала ся в нїм на сю старшину, що так хитро й швидко вміла взяти Його в свої лабети. Особливим гнївом дихали люде на гетьмана Мазепу, підозріваючи, що то він як шляхич і „поляк“, як його прозвали, напосїв ся завести на Українї польські панські порядки. З великою підозріливістю ставили ся до всіх вчинків його і старшини; навпаки не підозрівали в тім руки московського праівительства і навіть готові були вірити, що все се дїєть ся против його волї. З особливою теж симпатиею звертали ся до вождів правобічної козаччини, особливо до Палїя, величаючи його як вірного представника свободолюбної і вільної козаччини в противставленню до Мазепи.
Мазепа і старшина чи не розуміли ваги сього, чи не вміли тому запобігти. Свідомі народнїх жалїв і недовіря, вони не звіряли ся навіть на козаків і побіч козацьких полків заводили собі полки наємні, з усякої наволочи — так званих сердюків, компанейцїв; просили також московського війська на Україну. Але не робили нїчого, щоб знищити причини народнього невдоволення і їх відчуженнє від народу і простого козацтва все збільшало ся. А се з часом відбило ся дуже тяжко на них — коли їм прийшло ся стрінути ся з московським правительством, за кермою котрого так довго і спокійно плили.