Ілюстрована історія України/Українські племена

Ілюстрована історія України
Михайло Грушевський
Українські племена

11. Українські племена. Отакі степові бурі, як отсей аварський погром, не могли налякати привичних до всякої біди степових Українцїв, і вони далї держали ся в степах і посували ся все далї: на схід до Азовського моря, на захід до Дунаю. Їх розселенню багато помогло се, що в каспійських степах з кінцем VII віку запанувала нова орда. Хозарська, не така хижа, як иньші: побираючи ріжні доходи з торговельних городів на каспійськім та азовськім побережу, вона навпаки дбала про спокій та безпечність в тих краях, не перепускала зза Каспійського моря нових турецьких орд, що тиснули ся в чорноморські степи, і так стало тут спокійнїйше та безпечнїйше. Українцї на своїх нових оселях почали господарити, кохали ся в хлїборобстві, в торговлї, а відзвичаювали ся від війни. Було се добре, та не зовсїм. Бо відзвичаїли ся від того воєнного, трівожного житя, яким давнїйше жили, і як Хозарська орда ослабла, і пішли знову ріжні турецькі завадїяки нашими степами, наші люде не годні були з ними вижити і кидаючи степи, стали тїкати в безпечнїйші місця, в лїси на північ, в гори на захід, хоч і не так там було дозвільно, як у тих роскішних, родючих степах.

Звісток з сих часів маємо дуже мало. Перед тим що знали ми, знали від грецьких письменників; але з початком VII в. Греки махнули рукою на свою північну границю, не можучи далї боронити її від Словян і Аварів, а з тим нїчого не пишуть і про наші краї. Цїлих три столїтя майже нїчого не чувати у них. Про Антів остання згадка з 602. р., і за той час, за VII — VIII вв. імя се заникло. Звістки зібрані цїсарем Константином Порфирородним в серединї X віку (коло р. 950) про степове житє, вже згадують на полуднї окремі племена українські: Ульцїв, Деревлян, Лучан і Русь київську. А докладнїйші відомости про сї племена подають київські літописцї, що писали сто лїт пізнїйше, в ХI віцї. Від них знаємо, що за Днїпром, на лївім березї, по Деснї, Сейму й Сулї, в теперішній Чернигівській та Полтавській губернїї жило велике племя Сївера або Сїверяне, мало значнїйші городи Чернигів, Новгород-Сїверський, Любеч і Переяслав. На правім боцї Днїпра коло Київа сидїли Поляне, инакше звані Русю. За Полянами далї над схід, в густих лїсах тодїшнїх по Тетереву, Ушу, Горини жили Деревляне, лїсові люде себто, а за Припетю Дреговичі, нїби болотяні (бо дрегва значить болото). На Волини, за Случею жили Дулїби. На побережу чорноморськім коло Днїпра мешкали Уличі, а далї на захід, над Днїстром Тиверцї. Яке племя мешкало над Доном та на азовськім побережу, а яке знов на підгірю карпатськім, в Галиччинї, лїтописцї не кажуть. Але і там і тут мешкали також українські племена, або краше казати — східно-полудневі племена словянські, з котрих вийшов нинїшнїй український нарід; тільки не знаємо їх племінних імен.