Історично-географічний збірник/1/До історії Баришполя у XVIII в.
|
СЕРГІЙ ШАМРАЙ.
Містечко Баришпіль досить пізнього походження. Але як певну оборонну базу на кордоні ми зустрічаємо його, правда, під иншою назвою, ще за князівських часів. Це місце пізнішого Баришполя в літописах трапляється під назвою Ато, Льто, Алто, Альто, Олто, і править за перший відпочинок для князів, коли вони вирушали в похід проти степових кочовиків на лівий берег Дніпра. Тут року 1015 забито князя Бориса Володимировича[2], що й дало привід звати цю місцевість Борисовим полем. Року 1117 Володимир Мономах заклав тут муровану церкву Бориса та Гліба. Говорити про якусь людність тут за цих часів не доводиться. Починає осідати тут певна людність можливо допіру в XVI в., коли цю місцевість толмач господарський Солтан Албеєвич продав Київському Пустинно-Микольському манастиреві 13-го серпня 1508 року[3]. Тепер ця земля зветься так: „Полукнязевська земля“ (як видко з „поле князівське“).
У цій місцевості ми бачимо в XVI в. окіп, чи вал Полукнязівський; серед нього стоїть стара церква Борисоглібська, а також „дворецъ“, як гадає Стороженко[4], садиба, рештки будівель, що заховалися від часів князівських. Думаємо, правдоподібніше — це замок з садибою посесора чи управителя, що біля нього купчиться околична людність. Принаймні, план цього замку ми маємо на мапі початку 1590-х рр., що її подає атлас Блява (Blau) вид. р. 1662[5]. Але людність тут була ще, правдоподібно, нечисленна і не складала ще великого села. Отож, в описі Київського замку року 1552 згадано за село Іванків, що лежить поруч Баришполя, але про самий Баришпіль згадки немає, чого, певно, не було-б, коли-б з нього було величеньке поселення.
Вперше подибуємо ми в актах згадку про Баришпіль року 1590, коли Варшавський сойм, бажаючи заселити мало залюднені окраїни держави, надав право королеві роздавати деякі урочища та пустині, що поміж ними згадано й за Баришпіль з селищем Іваньківським[6]. Баришпіль не був уже пустинею, бо в ньому був замок, а біля нього, безперечно, жила деяка людність. Не було також пустинею й селище Іваньків, що являло собою „именье севруцкое слуг замку Киевского“; його звичайно, можна думати, віддавали в посесію, як ми про це маємо згадку у листі князя Острозького до Станіслава Жолкевського[7], від р. 1603. Там згадано, що селище Іванків держав у посесії Войтіх Чановицький, „гетьман козаков запорожських“. Гадаємо, що держав у посесії цю місцевість Ченовицький до року 1590, коли ми маємо згадку про нього, як про гетьмана. Будь-що-будь, гадаємо, що в 1590 році селище Іванків, а також і Баришпіль були вже чимало залюднені, а до того людністю вільною та відважною, як видко з иншого документу. Року 1596 сойм дозволив королеві обернути м. Баришпіль (а також Терехтемирів) на староство, але, як згадано в соймовій конституції, тут вже жили козаки, swowolni, як зве їх конституція; козаки тії стали чинити опір новому ладу, що його запроваджував польський уряд; король заявив, що він доручив гетьманові (Ст. Жолкевському) знищити їх (ad internecionem wyniszczyć).
Яка-ж причина була тому, що залюднену місцевість з замком, як пустиню, обернено на староство? Тут, правдоподібно, відограли ролю неправдиві інформації, що їх давав королеві й соймові Ст. Жолкевський, бажаючи дістати це староство собі, що й справді йому пощастило десь наприкінці XVI в. Це староство було віддано Ст. Жолкевському (можливо в подяку за те, що він приборкав повстання Наливайка й Лободи), з правом заснувати місто, й завести магдебургію. Користаючи, як видко з зазначення Борисова поля як старостинського селища, з зазначення, що повстало через неправдиві інформації про цю місцевість, — Жолкевський через урядника свого Іваньківського та Баришівського Федора Козарина, захоплює й „Кгрунт Полукнязевскій“ і року 1602 засновує тут місто Баришпіль. Протести Микольського манастиря жадного наслідку не мали. Трохи згодом року 1612 вже трапляються звістки про те, що тут існує міський уряд, зорганізований на магдебурзькому праві. Людність містечкова де-далі зростає й зростає. Зокрема сюди тікає людність з Правобережжя, здебільшого піддані різних панів (напр. Ружинського, Бутовича, Дахновича, Корчевського, Немирича й инш.). Року 1628 в таподимного з Київського воєводства[8], в Баришполі показано димів (дворів): на ринку 10, по улицях 20, бідних (nędznych chałup) — 40, священика — 1, ремісників 3, всього 74 двори. Вже тоді помітний у людности й певний нахил до торговлі: бачимо ринок, ремісників; це стверджує й грамота від року 1629, що її дав король Софії Данилович (до неї, відколи, р. 1620, помер її батько Ст. Жолкевський, перейшло староство), в якій в Баришполі дозволяється провадити двічі на тиждень торги й двічі на рік — ярмарки.
Далі м. Баришпіль на деякий час трохи занепадає: це сталося через те, що р. 1630 на нього напали й спустошили козаки на чолі з Тарасом.
Коли вибухло повстання Хмельницького, залежність Баришполя від польського уряду кінчається й натомість ми бачимо в Баришполі сотенний уряд сотника війська, спочатку його королівської милости, згодом його царської величности, Запорозького.
За Руїни Баришпіль кілька разів ставав тереном боротьби між московським, польським та козацьким військом. Ми не спинятимемось тепер на цьому докладніше, скажемо тільки, що навіть ще наприкінці XVII в. Баришполю доводилося підтримувати вали й укріплення, відбиваючи татарські наскоки. Але з початків XVIII в. вага Баришполя, як опірного пункту зменшується і він починає жити спокійнішим життям, аналогічним до життя инших міст Гетьманщини.
Нам треба ще коротенько спинитися на характері міста Баришполя. Ми вже бачимо, що за часів литовсько-польських, а далі й козацьких (переважно у другій половині XVII в.) Баришпіль мав досить значне адміністративне, почасти навіть і воєнне значіння. Звідси керує своїм староством Баришпільський староста, а пізніше сотник Баришпільський своєю сотнею, керує не тільки як адміністратор, але й як військовий командир. Разом із тим Баришпіль набуває поволі також і значіння торговельного осередку. Ми бачимо вже на початку XVII в. тут ярмарки й торги, а в XVIII в. торговля й промисел де-далі більше зростають. Правда, в зайняттях людности хліборобство ще відграє певну ролю. Ми не спостерегаємо виразно цього, правда, за часів литовсько-польських, але після революції Хмельницького людність, можна гадати, інтенсивніше береться до хліборобства й воно починає на деякий час відгравати чималу ролю в засобах до життя людности[9].
Поволі класова диференціяція серед козацтва зростає, і це призводить до того що великі земельні маєтки скупчуються у старшини, а рядові козаки і поспільство збезземелюються.Збезземелена людність, не маючи з чого жити, береться часто до реместв або й промислів (їми вона й раніш займається, але менш інтенсивно), а через те вага Баришполя як промислово-торговельного осередку перед серединою XVIII в. де-далі зростає й зростає. Отож у 1770-х роках у Баришполі утворилося таке становище:
| Живуть тільки з хліборобства | 239 | дворів | (або 46,9%) |
| Живуть з хліборобства й ще з якоїсь праці (промислу, ремества, то-що), і хліборобство часто тільки підсобна праця | 63 | „ | ( „ 12,4%) |
| Двори, що цілком не займаються хліборобством | 207 | „ | ( „ 40,7%) |
Отже по-над 40% усіх мешканців цілковито перейшло до типу міського життя. По-над 12% ще займаються хліборобством, але здебільшого вже як підсобною працею, переносячи поволі центр уваги на инші праці, як ремества, промисел, торговля або заробітки. Нарешті, менша половина всіх дворів ще займаються хліборобством. Хоч треба сказати, що кількість їх мала-б бути менша, бо значна частина цих дворів не могла жити тільки з хліборобства (бо мала якихось 1—5 днів землі), але ми їх зарахували до цієї групи тому, що за ними ніяких инших зайнять не позначено.
Що-ж до розвитку ремества й промислів у Баришполі, то займається ними чимала частина людности, а саме 29,2%. Це промовляє за те, що з Баришполя був усе-ж торговельно-промисловий осередок, який постачав крам сусіднім околицям („розвозите по разнымъ мѣстамъ“), а дещо навіть і великим центрам, як напр. Київу[10].
Скажемо кілька слів про тих осіб, що урядували в м. Баришполі в XVII і XVIII (до 1766 р.) вв. Спочатку на чолі уряду ми бачимо старост: Ст. Жолкевського (до 1620), С. Данилович (з 1620), Яна Кухарського (1637—40), Бартоломея Ярунтовського (1645). Звичайно їх заступають намісники; саме: Ілляш Михайлович (1615), Микола Матушкевич (1640), Никифор Буката (1645). Одколи Баришпіль перейшов під владу полковників Переяславських, ми бачимо тут сотників, а саме: перший — Антін Герасименко (1649—1653), далі Семен Світличний (1654), Василь Волочай (1660), Григорій Гаркуша (1661—63), Василь Носач (1663), Іван Новакович (1669—1677), Лук'ян Гриненко (1678—1680), Федір Філонович Магеровський (1682—1698), Семен Новакович (1705—1716), Стефан Афендик (1719—1752), Максим Афендик (1752—1772). Коли сотника не було, то його місце заступав наказний сотник („въ тотъ часъ будучій“). З наказних сотників згадано: Данило Кулик (1664), Федір Вовк (1670), Василь Москаленко (1682), Конон Сенич (1686), Іван Шорсткий (1687—1688), Микола Карабан (1697), Олександер Жиян (1720), Лазар (1723 р.), Кіндрат Шум Гапоненко (1729), Мартин Гаркун (1731), Яковенко Жиян (1731), Яковенко Кость (1734), Гаврило Височин (1740), Сенич Роман (1740 березень і 1741 р.), Яковенко Яким (1740 грудень)[11]. Цих наказних сотників звичайно обирали з отаманів як городових, так і наказних. Взагалі, треба сказати, в Баришполі всю цю місцеву урядову старшину обирали чи призначали з небагатьох, порівнюючи, козацьких старшинських родин. А тому часто кожен з представників цих родин посідає в різні часи урядові посади, часто переходить з одної до другої і знов повертається на стару. Отже, погляньмо списки отаманів городових і курінних.
Отамани городові: Сидір? (1652), Шепеленко Данило (1654), Поклонченко Ісидор (1661), Розвиско Сахно (1664), Верненко Давид (1665—6, далі 1682—3 р.), Волочай Василь (1669—70), Помошний Нестор (1673), Шорсткий Іван (1676—1685), Москаленко Василь (1678—80, 1697—1698), Горкун Іван (1686), Ковалівський Гордій (1688), Левоненко Микита (1696), Шум Кіндрат (1705—1716), Дгань Самійло (1712), Кузьменко Яким (1723—25, 1731), Жеян Іван (1728), Зленко Іван (1729), Горкун Мартин (1731 червень), Лук'яненко Павло (1734), Михайленко Степан (1736), Гиченко Леон (1737), Хурські Левко й Нечипір (1739), Щигел Микола (1740), Безпедий Йосип (1740), Горковенко Мартин (1740), Колодяжний Леон (1740), Сенич Роман (1746), Височин Гаврило (1749—50, 1755—58), Кузьменко Стефан (1753—1755, 1763 р. 1764—6), Ярмак Василь (1755 вересень), Горковський Йосип (1761—2, 1763).
Відомості про курінних отаманів ми маємо про таких: Таран Гапон (1682 р.); Грицько? (1697), Горкун Мартин (1725, 1728, 1731), Прийський Грицько (1725), Яковенко Кость (1731), Котко Григорій (1631, 1740, Михайленко Остап (1731), Лук'яненко Павло (1731, 1740). Яковенко Жиян (1731), Майновченко Павло (1731), Гиченко Леон (1736), Горкавенко Яким (1740), Сенич Роман (1740—1744, 1749,1750), Щигель Петро (1741), Щигель Микола (1744, 1750), Логвин Михайло (1741, 1744, 1750), Горкавенко Прокіп (1741), Михайленко Іван (1744), Прожейко Мойсей (1750), Щербак Іван (1757), Кузьменко Степан (1763).
Тут ми можемо підкреслити дві риси. Перша, що на урядах батьків ми зустрічаємо частенько й синів. Напр., Горкун — Іван, Мартин; Горкавенки — Яким, Прокіп, Мартин; Кузьменки — Яким і Степан; Михайленки — Остап і Степан; Сеничі — Конон і Роман і т. и. По-друге, цікавий той факт, що одна й та сама особа посідає різні уряди, часто міняючи їх і повертаючи знов на старі.
Нижчеподана таблиця показує, які посади й скільки разів посідали різні урядові особи з старшинських родин (окрім тих, котрі посідали один тільки раз певний уряд).
| Ч | Прізвище, ім'я | В які роки був сотн. нак. | В які роки був отаманом город. | В які роки згадується як отам. курінний |
| 1 | Москаленко Василь | 1682 | 1678, 1698 | — |
| 2 | Шорсткий Іван | 1687—8 | 1676, 1685 | — |
| 3 | Гапоненко—Шум Кінд. | 1729 | 1705, 1716 | — |
| 4 | Горкун Мартин | 1731 | 1731 | 1725, 1728, 1731 |
| 5 | Яковенко Кость | 1734 | — | 1731 |
| 6 | Сенич Роман | 1740, 1741 | 1746 | 1740, 1744, 1749, 1750 |
| 7 | Височин Гаврило | 1740 | 1749, 50, 1755, 1756—8 | — |
| 8 | Кузьменко Яким | — | 1723—25, 1731 | — |
| 9 | Верненко Давид | — | 1665—6, 1682—83 | — |
| 10 | Лук'яненко Павло | — | 1734 | 1731, 1740 |
| 11 | Гиченко Леон | — | 1737 | 1730 |
| 12 | Щигель Микола | — | 1740 | 1744, 1750 |
| 13 | Кузьменко Степан | — | 1753, 1755, 1763, 1764—66 | 1763 |
| 14 | Горковський Йосип[12] | — | 1761—2, 1763 | — |
Нам треба ще спинитися на урядах міських, а саме війта та ключника ратушного. Як старшину обирали здебільшого на уряди з одних і тих самих родин, так і тут значніші міщанські родини дають війтів, ключників, а також (для XVII в.) і бурмистрів. Погляньмо, передусім, на реєстр війтів: Федір? (1612 р.), Сенович Кіндрат (1614 і 1615), Сеневич Богдан (1615), Сенченко Семен (1637), Терешкович Яків (він-же Яцута, 1637 березень, 1638—40, 1695), Грищенко Павло (1637 червень), Колодяжний Семен (1637 серпень), Вірний Сергієнко (1640—43), Куранда Харко (1644 і 1654—6), Андрійович Йосип (1650—1654), Линник Григорій (1657), Тимошенко Іван (1659—60), Малинський Григорій (1660—3 і 1664—6), Підгайний Евстафій (1663—4), Левченко Веремій (1666), Мовчан Роман (1669), Андрониченко Осип (1670), Романович Федір (1673), Стетченко Павло (1674), Миневич Іонисим (1676), Мурмарка Андрій (1678 і 1682), Березненко Григорій (1680), Малинський Іван (1682—85 і 1687), Проскурня Федір (1686), Ісаєнко Стецько (1688), Власенко Тарас (1696), Клименко Гаврило (1697—9), Ювенок Ярема (1705 і 1716), Мозковий Микита (1712), Линник Мартин (1723—25 і 1731), Проскурня Василь (1729—31), Моголь (?) Никифор (1734—6), Рабець Данило (1737 і 1747—66), Ічам (?), Микола (1739), Куст Микола {1740), Теплий Петро (1740—44). Крім того ми бачимо ще двох наказних війтів: Толубничого Олексія (1639) і Гаврила (прізв. невід., 1640 р.).
Як бачимо, тут також спостерегається, що уряди часто посідають одні родини й одні особи. Зокрема ми бачимо Терешковича Якова 4 рази війтом, Куранду, Малинського, Рабця й ин. багатьох по два рази. До того, дехто з них час від часу виконує й обов'язки ключника ратушного.
З оцього реєстру ми можемо зробити ще один цікавий висновок. Ми знаємо, що війта взагалі обирали на певний термін, часто на один рік. Тимчасом ми бачимо, що в Баришполі деякі війти сидять на свойому уряді 4—5 років, а один, Рабець Данило, навіть щось по-над 20. Взагалі-ж, оскільки часто траплялося, що кол. війт через деякий час знов повертавсь на цей уряд, то фактично траплялося багатьом війтам правити всього років 6—7.
Нарешті, додамо ще й реєстра ключників ратушних: Мурмарка Андрій (1676), Ціпик Каленик (1682), Гусак Іван (1682), Семенович Іван (1683), Швець Гарасим (1686), Іван ? (1687), Безлюда Іван (1688), Куранда Іван (1696 і 1697—8), Евхименко Процик (1697), Синельник Іван (1705), Ювенок Ярема (1712), Притутій Семен (1723 і 1731 р.), Шимал Грицько (1729), Шляр Самійло (1731 і 1734—6), Потипад… (?) Григорій (1737).
Нам треба ще трохи спинитися на міському уряді м. Баришполя та його функціях. Ми вже згадали, що Баришпіль дістав на початку XVII ст. Магдебурзьке право. Відомо, що Магдебурзьке право давали багатьом містам, але задержати його вповні цим містам не завсіди щастило. Боротьба з військовим урядом, з козаками, часто призводила до того, що занепадав міський уряд, права та функції його зменшувано й обмежувано, призводила фактично до того, що магдебурзьке право лишилося тільки на папері. Особливо часто це траплялося по містах невеликих, здебільшого пізнішого походження, а також у містах, де слабо розвинено торг та промисловість, де міщанство не встигло створити міцну, з'єднану громаду, що могла-б зробити опір козаччині. Щось подібне було і в Баришполі. Міщанство не встигає зорганізуватися та зміцнитися до козацької революції, і після 1648 року починає відступати на другий план під тиском козаччини.
Розгляньмо еволюцію міського уряду Баришпільського та його функцій протягом XVII—XVIII вв.
Ми знаємо, що за Магдебурзьким правом міський уряд складавсь з двох окремих інституцій — з міської ради з райців за головуванням бурмистра та з колегії лавників або присяжних за головуванням війта. Засідали вони „на мѣстѣ звыкломъ судовомъ“, в ратуші, чи магістраті.
На Україні, надто по містах невеликих, колегії райців і лавників не були за браком людей цілком розділені. Так само і в Баришполі. Тут засідають як війт, так і бурмистр з райцями й лавниками. Бувало, що засідав бурмистр з лавниками, а війт з райцями, рішаючи звичайно аналогічні справи, тимчасом як на підставі закону кожна колегія мала збиратися окремо й розвязувати свої спеціяльні справи. Натомість, як ми сказали, бувало в Баришполі, що збиралися разом війт із райцями й лавниками (присяжними). До речи, райців, як членів колегії бурмистра, акти XVII в. м. Баришполя часто звуть бурмистрами.
Що-до функції Баришпільського міського уряду, то за відсутністю значного міського господарства уряд виконував функції переважно судові.
У таких формах відбувалося міське урядування м. Баришполя в першій половині XVII в. Але з часом і тут розпочинаються певні зміни, — починаючи з того часу, як встановлено козацьке урядування по революції 1648-го року. В першій половині XVII в. Магдебурзьке право, як видко, функціонувало в Баришполі, хоч, правда, з деякими своєрідними рисами. Містом керує мало не цілком самостійно уряд міський міщанський, а инші шари людности не втручаються. Навіть намісник (або начальник) старости Баришпільського й Баришівського, що мав увіходити до уряду міського, фактично сливе не брав участи в життю міста. Отож од 1612 до 1648 року ми бачимо, що намісник старости (або сам староста, — один раз) засідають спільно з урядом усього 5 разів (1615, 1637, 1640, 1643, 1645 рр.).
Але справа міняється за часів панування козаччини. Користаючи з правила, що до уряду міського ввіходить представник старости, намісник, — тепер до уряду міського, починаючи з 1652 р., входить представник війська запорозького, сотник Баришпільський. Далі він також втягує за собою й иншу старшину сотенну, отамана городового, а пізніше й курінних та й узагалі козацтво. Особливо ясно це помічається наприкінці XVII в., а у XVIII в. козацтво досягає повної перемоги й відсуває на другий план уряд міський. Вперше, як ми згадали, входить у міський уряд сотник 1652 року (Герасименко Антін) разом уже з отаманом городовим. Прізвище сотника, як колись намісника, стоїть на першому місці в акті: „Przede mną Antonem Harasimękiem sotnikiem у przede mną Sidorem atamanem horodowym woyska jego kr. mci zaporozkiego у przy mnie zasiadłymi wrzędu mieskim, Jiesifa Andreiewicza woyta у przy nim zasiadłymi burmistry“… „Перед мною сотником“, і „при мені войті“. Так послідовно виступають урядові особи, тимчасом як в актах давніших часів або стояло „передо мною начальником“ і „передо мною войтом“ або навіть „при битности старости“ і „предо мною войтом“[13].
Все-ж на початку панування козаччини сотник та инша козацька старшина входить до уряду міського не завсіди, частіше навіть уряд збирається по давньому: війт, бурмистр, присяжні… Згадується також в актах і за саме магдебурзьке право: „На вряде нашомъ права майдебурского“… Перших представників старшини в уряді міському ми бачимо в таких роках: 1654 р. — 1 раз (сотник), 1660 — 1 раз (сотник), 1661 — 3 рази (раз полк, наказний війська запорозького Дм. Святуха й полк, суддя Переяславський і инша старшина, двічі сотник), 1662 — 1 раз (сотник), 1665 — 1 раз (отаман городовий), 1669 — 2 рази (сотник і отаман гор.). Далі з 1670 року кількість актів, де фігурує сотник, а почасти й отаман городовий, стає вже така численна, що переважає акти, в яких згадується міський уряд. Року 1676 поміж присутніми („и при насъ товариству“) підчас урядування, що колись складалося з міщан або й цехмистрів, тепер трапляються й козаки. Потроху зникають з актів райці й присяжні, здебільшого й бурмистри, а лишаються при козацькій старшині тільки війт та иноді ключник ратушний (в актах він з'являється допіру з 1676 р.). Тепер домінує формула (що у XVIII в. стає мало не одинока): „станувши пред мене Федора Филоновича сотника Бориспольского, Ивана Шорсткого, атамана городового, при товариству Степан Бѣлиловца, Василь Москаленка (козаки. С. Ш.) и при битности Ивана Талинскаго на тотъ часъ войта“… (1680 рік). Або, частіш, „предъ нами врадомъ Бориспольскимъ“…, сотником, отаманом, війтом і т. и., „и прочими знатними людьми на тотъ часъ будучими“. Випадків, коли в уряді сидять самі війт, бурмистр або ключник ратушний, у XVIII в. сливе немає, а саме: ми зустрічаємо з 1705 до 1766 р. (з тих документів, що ми маємо) тільки один випадок (1744 року), коли уряд міський розглядає справу (в ратуші) в складі війта, бурмистра й писаря ратушного. Райців і лавників ми не бачимо вже цілком. Бурмистри зустрічаються тільки тричі (1740, 1744 і 1746 рр.). Частенько зустрічається тільки ключник і мало не завсіди війт. Змінюється й склад присутніх. Згадку про присутність міщан ми бачимо тільки двічі (1723 і 1749), двічі (1740-го року) згадується й за присутність цехмистра кравецького цеху. Натомість де-далі зростає кількість козацької старшини. Мало не в кожному акті, окрім сотника (постійного чи наказного) і отамана городового, згадується й за отаманів курінних, часто до чотирьох осіб. Згадується також і за присутність козаків, „при прочихъ знатныхъ людяхъ“, „при товариству“ або й просто „при козакахъ“… Иноді, правда, невиразна згадка „и при прочимъ люде на той час згодившемся“; оскільки-ж про міщан тепер, звичайно, зазначається — „при мещанахъ“, то під цим людом, „на той часъ згодившемся“, можна розуміти козаків.
Отже, ми бачимо, що певне міське самоврядування, що існувало в Баришполі, відколи надано йому магдебургію, тепер, з початків панування козаччини, починає сильно терпіти від наступу козацької старшини. Бувши, очевидячки, досить слабке, міщанство Баришпільське не може чинити опір старшині і, не знаходячи допомоги ніде, починає відступати на другий план у міському житті. У XVIII в. самоврядування міського ми вже так що й не бачимо, і тільки як згадка про нього є присутність в уряді, що складається тепер з козацької старшини, війта та иноді ключника.
Перейдімо тепер до огляду самого Баришполя. Місто це лежить на рівнині; як сліди його військового значіння, ще в 1760-х роках зберігсь земляний вал, який, правда, в ці часи від недогляду мало не ввесь осипавсь та зруйнувавсь.
Місто має 2 брами: Київську й Переяславську. В ньому вулиці: Київська (правдоподібно суч. Старокиївська), далі на форштаті за Київською брамою вул. теж Київська та Полуляхова і на форштаті за Переяславською брамою вул. Глибоцька й Олесницька. Крім того мало бути ще кілька вулиць, правда далеко менших, як от Козарівська та Груздовська, але докладних відомостей ми про них не маємо. На Київській вул. містяться три церкви: Різдва Богоматери, Борисоглібська та Архістратига Михаїла. На Глибоцькій — тепер ця частина вулиці зветься, як видно, Переяславським Трактом — Миколи чудотворця, на Олесницькій немає. Є в місті кілька шкіл (звичайно при церквах), а саме — на Київській вул. — 3, на Глибоцькій — 1; на Олесницькій немає. Є також кілька шпиталів: 2 з них містяться на Київській вул., а 1 на Глибоцькій. В цьому останньому живуть безхатні жебраки, які живляться з того, що випрошують серед людности (в 1766 р. їх бачимо — 5). Поліції в місті, „як не було давніше, так і тепер (1766 р.) немає“.
Цікаву замітку маємо ми (в Рум'янцівському описі) про те, як боролася людність з пожежами. Сотенний уряд часто нагадує людності про обережність що-до пожеж, хоч улітку палити в пічках не забороняється, бо на дворах спеціяльних літніх пічок немає. Протипожежні „інструменти“-ж такі: на рогах вулиць стоять діжки з водою, а в канцелярії сотенній є 10 відер, 10 рискалів, 10 лопат і 5 сокир, — „в повній готовності“. А в часи пожежі — з кожного двору має прибігти людина з відром або сокирою, що докладно розписано й оголошено серед людности.
Що-до характеру вулиць що-до їх людности цікаво підкреслити одну рису. В той час як людність на форштатах за Київською й, головне, за Переяславською брамою здебільшого хліборобська, людність Київської вулиці мало не вся ремісникує та промишляє різними промислами. А саме на форштаті за Переяславською брамою ремісникує 11 дворів, промишляє 13, 229-же дворів (крім пустих) мають иншу працю (хліборобство, заробітки, то-що). За брамою Київською ремісників 35 дв., тих, хто живе з промислу чи торговлі, — 12, инших —116 дв. На Київській-же вулиці: ремісників 57 дв., промисловців та крамарів 23, иншої людности 14 дв. Або 83,4 усієї людности на цій вулиці живе з ремества та промислів. Це дає підставу думати, що ця вулиця — найдавніша, і міщани заселюють її здавна.
Основна риса Баришполя це те, що значна частина міста належить старшині. Ми знаємо, що кінець XVII і початок XVIII в. на Гетьманщині позначалися тим, що дуже розвинулася торговля та промисловість. Зокрема зростає економічна діяльність старшини, що після трагедії року 1709 починає серйозно думати про те, щоб забезпечити себе матеріяльно, та з усіх сил нагромаджує різне майно в своїх руках. Ще інтенсивніше ніж раніше починає старшина скуповувати або й захоплювати ґрунти, землі, луки, то-що, будувати млини, гуральні, ставити по містах на ринках комори і т. и. Центр уваги старшини скупчується передусім на сільському господарстві, на збільшенні с.-г. ужитків та промислових закладів. Але частина з них на цьому не обмежується, а розпочинає певний наступ і на місто. Правда, вже за часів Литовсько-польських спостережувано щось подібне до цього, а саме певну тенденцію шляхти заводити по містах свої двори й оселювати в них частину своєї людности, пристосовуючи її до промислів міського життя й дістаючи з того чималі прибутки[14]. Але тепер, після перерви в XVII в., таке явище спостерегається в більших розмірах. Вона, старшина, не задовольняється, як ми сказали, з того, що переважає в сільсько-господарській діяльності, а поривається й до міст, набуває тут ґрунти (скуповує, захоплює силою і т. и. заселює їх своїми підданими, переводячи їх часто з инших доволі далеких иноді маєтків, або місцеву людність приневолює переходити в підданство до себе. Ці піддані, часто прийшлі, шинкують панське вино за десятину або — зрідка — і на власну руч ремісникують або торгують.
Усі двори в Баришполі належали таким верствам людности: козакам (виборним і підпомічникам), посполитим, підсусідкам, підданим, духівництву й, нарешті, старшині. Що-до цієї останньої, то сотенна баришпільська старшина складалася з таких осіб: сотника, значкового товариша Переяславського полку, Максима Афендика[15], отамана — Стефана Кузьменка, писаря сотенного — Івана Яновського, „асаула“ — Василя Єрмака (або за иншою транскрипцією — Ярмака), хорунжого — Григорія Жученка (в иншій транскрипції — Жук). Тільки один із цієї старшини не має власного двору це Вас. Єрмак „асаул сотенний“ Баришпільський. Він живе у дворі свого дядька, Ів. Єрмака, дуже багатого козака, займає одну хату і має своє власне господарство. Що-ж до отамана Стефана Кузьменка, то його двора ми в описі не зустрічаємо. Правдоподібно, він містився в кінці опису дворів Баришполя, що до нас не дійшов. Окрім старшини Баришпільської сотні, мала ще двори старшина з инших, а саме: Дараган[16], „вдовствующая полковница“, що мала силу дворів у Баришполі, які її чоловік, полковник Київський Дараган, дістав від гетьмана, покупив чи забрав у підданство. Далі ми бачимо тут двори Ф. Сулими, полк. Переяславського, зн. тов. Поваловича та инших. Найбільше належало полковниці Дараган, а саме вона мала 204 двори, або 38,6% усієї кількости дворів у Баришполі. Сотникові Афендикові належало 23 двори (4,3%; правдоподібно, значна частина дворів Афендика була в кінці опису, що до нас не дійшов, бо вже року 1730 Стефан Афендик мав 30 дворів[17], а після того купував іще), значковому товаришеві Поваловичеві — 11 дворів (2,1%), возному сотенному Горковському 3 дв. (0,6%), нарешті полковникові Переяславському Ф. Сулимі[18], значковому тов. Лубенського полку Шепелевому, писареві сотенному Баришпільському Яновському, сотен. хорунжому Жученкові та військовому канцеляристові переяславського полку Гоголеві[19] — по одному двору (разом 1%).
Отже, усій старшині (9 особам) належало 46,6% усіх дворів. Козакам (виборним, підпомічникам) належало теж 46,6%, духовним — 2,2%, підсусідкам козачим і духовним 4% і, нарешті, посполитим (окрім тих, що належали старшині) — 0,6%. Як ми бачимо, старшина вже зуміла захопити величеньку кількість дворів до своїх рук; їм часто належать двори, в які вони осаджують людей, а здебільшого їм належать піддані, що, чи власною волею прийшли у підданство, чи силою були привернені в цей стан. Цікаво відзначити, що зокрема та, найбільше міська, що-до типу зайнять людности, вулиця, — Київська, належала значною мірою старшині. А саме: Дарагановій належало 51% усіх дворів цієї вулиці, Афендикові — 6%, Поваловичеві — 5%, Шепелевому — 1%.
Отже старшині належало всього 63% дворів цієї вулиці, тимчасом як козакам — 22%, а иншим верствам 15%.
Цей процес наступу старшини на місто яскравіше позначається в м. Баришполі. Але й по инших містах, принаймні цього району, ми бачимо подібне (в містах, що мають певне торговельне життя), дарма що може і не в таких виразних формах. Напр., м. Козелець[20]. Тут ми бачимо таке явище: 22,4% усіх дворів належить різній старшині, — 39 родинам, себ-то 6,6% усіх родин власників. Ще яскравіш це помітно в м. Баришівці, а також, почасти, і в м. Кобижчі[21]. Отже цей процес назначавсь і в инших містах, хоч рідко, мабуть, набував такої інтенсивности, як у Баришполі, де 9 родин (1% усіх родин) володіли 46,6% всіх дворів.
Правда, треба сказати, що Баришпільській старшині землі належало поблизу Баришполя небагато; иноді-ж і зовсім не належало; деякі виборні козаки або священики мали землі далеко більше як старшина. Але це пояснюється тим, що старшина здебільшого мала маєтки по инших містах. Захоплення-ж плеців у Баришполі означало як-раз не бажання захопити зайві землі, але бажання захопити в свої руки міську торговлю та промисел.
Що саме в цей бік було скеровано інтереси старшинські, це видко з того, що переважно робили їхні піддані в місті. Ми вже були говорили про те, що, осаджуючи когось у свойому дворі, власник, чи-то Дараган, чи хто инший, примушував його найчастіш шинкувати панським вином з десятини. Инші старшинські піддані теж найбільш ремісникували й промишляли різними промислами. А саме: з загальної кількости 236 дворів старшинських підданих, підсусідків та посполитих (окрім власних дворів старшин та пустих) ремісникують 74 двори (виключно або переважно), мають промисли (шинкування вином, медом, пивом, виготовл. солоду й торговля) — 24 дв. (теж. викл. або переважно), мають инші заробітки 19 дворів, хліборобить 65 дв. (27,5%), хліборобить і ще якусь инакшу працю має 7 дв., жебрає — 2 дв., не зазначено з чого живуть (але не з хліборобства) — 45 дв. Взагалі-ж з усіх ремісників м. Баришполя, яких було 103 дв., старшині належало 74 дв., або 71,8%.Що-до фаху, а також окремих власників, ремісники поділялися так:
| Ч | НАЗВА | У Дараган | У Афендика | У Поваловича | Инші верстви | Всього |
| 1 | Кравецтво | 8 | 1 | 1 | 6 | 16 |
| 2 | Шевство | 21 | 3 | — | 12 | 36 |
| 3 | Ткацтво | 24 | — | 1 | 5 | 30 |
| 4 | Ковальство | 8 | — | — | 1 | 9 |
| 5 | Ганчарство | — | — | — | 1 | 1 |
| 6 | Іконопис | 1 | — | — | 1 | 2 |
| 7 | Шаповальство | 1 | — | — | — | 1 |
| 8 | Теслярство | — | 1 | — | — | 1 |
| 9 | Лимарство | — | — | — | 1 | 1 |
| 10 | Кушнірство | 2 | — | — | — | 2 |
| 11 | Вироблення сит | — | — | — | 1 | 1 |
| 12 | Котлярство | 2 | — | — | — | 2 |
| Разом | 67 | 5 | 2 | 29 | 103 | |
| або у % | 65,1 | 4,8 | 1,9 | 28,2 | 100 |
З цієї таблиці видко, що значна частина реместв була в руках старшинських підданих, підсусідків та посполитих, зокрема Дараганових. Деякі фахи мало не цілком (а то й цілком) монополізовано в їхніх руках, напр., ковальство, 8/9 якого було в руках Дараганових підданих, ткацтво, більш як ⅚, шевство ⅔ в руках Дараган і Афендика. Нарешті, шаповальство, кушнірство, котлярство й теслярство цілковито були в руках старшинських підданих.
Ще одна досить цікава риса що-до ремісників. Більшість із них у цеху не було записано. Замітку про те, що в цеху записаний, ми маємо тільки про 34 дворовласники (3 кравці, 8 шевців, 19 ткачів, 2 ковалі, 1 шаповал, 1 кушнір). Але характерно, що переважна більшість, цих цехових ремісників припадає на старшинських підданих. А саме: 27 належало Дараган, 1 — Афендикові, 1 — Поваловичеві і тільки 5 були вільні (або 14,7%). Можливо, що запис у цех, який міг бути в Баришполі важкий (виходячи з того, що записано до цеху було тільки одну третину всіх ремісників), полегшувався для підданих старшинських впливом їх панів. Крім того, мабуть, більшість із них увіходила до цеху як колишні міщани, яких захопив у підданство полк. Дараган (про це ми скажемо згодом).
Подібно до ремісництва, була справа й з промислами та торговлею. Найбільш гонять горілку, часто також і мед, шинкують ними, варять і продають солод. Всього цим займається 32 дворовласники, з них 17 старшинських (або 53,1%) (14 — Дараганових, 1 — Афендика, 1 — Жученка, 1 — Горковського).
Крім того, дехто має пасіки, але ми їх сюди не зараховували, маючи на увазі, що це зайняття було здебільша тільки додатковим, часто навіть для потреб власного вжитку.
Цікаво стояла справа з млинарством. Ми бачимо в Баришполі всього 21 вітряк (а двоє з них із круподерками) всі по одному каменю та 6 водяних млинів. З цих млинів належало Дараган особисто 2 вітряки з круподерками та 5 водяних млинів, її підданим 6 вітряків, Афендиковї особисто — 4 вітряки, нарешті, козакам 7 вітряків та 1 водяний млин і попам 2 вітряки. Отже старшині та її підданим належало всього 17 млинів (з двома круподерками — одинокими на все місто), а иншим групам людности — 9, або старшина володіла мало не ⅔ усіх млинів і всіма круподерками. Відомості про те, скільки мололи хліба є про 13 млинів: про 9 Дараганових, 1 попівський та 3 козачих. Старшинські млини мололи 370 чтв. хліба на рік, або 41,1 чтв. на млин, инші 130 чтв., або 32,5 чтв., на млин. Про прибуток з млинарства є відомості, окрім вищезгаданих, ще про 4 млини Афендикові; всі 13 старшинських млинів мали прибутку — 96 чтв. хліба (7,38 чтв. на млин), 4 инші — 25 чтв., (6,25 чтв. на млин). Отже, як видко, старшинські млини були, правдоподібно, краще встатковані, а до того, можливо, брали дешевше (щоб убити конкуренцію) за помол, — за це промовляє далеко більша продукція старшинських млинів поруч мало не однакового прибутку з млинів.
Що-до промислів, то треба відзначити одну рису. Як відомо, старшина всіма силами намагалася з XVIII в. монополізувати в своїх руках гуральництво (і шинкування вином) та млинарство. Їх остаточною перемогою був „уставъ о винокуреніи“ 1765 року, за яким гнати вино дозволялося тільки дворянам. Але в Баришполі ще року 1766 цей устав не цілком увійшов у життя. Ми бачимо ще багатьох козаків, що гонять вино, а також і духівництво. Хоч певні наслідки цього устава вже помічаємо: ми маємо згадку, що багато козаків, котрі мають гуральні, „за запрещеніемъ вина не курятъ“. Як видко, тільки за цих часів старшина здобуває остаточну перемогу над козацьким гуральництвом. Що-ж до шинкування, то й козаки, і піддані, Дараганові шинкують вином у свойому домі. Спеціяльних шинків ми не бачимо, хоч згадка про те, що сотник Баришпільський Афендик частину вина, яке гонять у нього в гуральнях, віддає до шинку, промовляє за те, що вони існували в Баришполі.
Торгували в Баришполі рибою, сіллю, дьогтем, м'ясом, а також різним дрібним крамом. Торгують 8 дворовласників Дараган і 6 козаків та їх підсусідків, останні, правда, мало не всі (4) тільки дрібним крамом (а 2 — м'ясом).
Ці всі дані дають підставу говорити, як ми вже були зазначили, про бажання старшини захопити до своїх рук саме торговлю й промисли у Баришполі, що в другій половині XVIII в. значною мірою було досягнено.
Якими-ж шляхами йшло скупчення в руках старшини цих дворів та підбиття людности в підданство?Простежити це цілком певне важкенько. Все-ж ми можемо це зробити, принаймні, з досить великою певністю. А саме, розглянувши походження старшинських підданих, можна скласти таку таблицю[22]:
| Як набуто | Кількість дворів | Відсотки |
| Спадщина здавна | 12 | 5 |
| Купівля | 8 | 3,3 |
| Захоплення пустого козацького двору | 2 | 0,8 |
| Надання гетьманів предкам | 1 | 0,4 |
| Захоплення козацьких дворів силою | 16 | 6,7 |
| Добровільне підданство власника | 2 | 0,8 |
| " піддання ратушею | 1 | 0,4 |
Розгляньмо ці всі категорії набуття ґрунтів. Почнімо з спадщини. Отож, ми маємо відомість, що сотник Афендик дістав 3 двори від батька; і вони, здається, батькові його належали вже давно; дістали також двори у спадщину: зн. тов. Повалович — 3 і возний сотенний — Горковський — 3, сотенний писар — Яновський і хорунжий Жученко — по одному. У звязку з цим стоїть купівля. Здебільшого купували також не сучасні власники, а їхні батьки. Так, батько Афендиків покупив 7 ґрунтів (протягом від 1731 до 1755 р.), Гоголь, військовий канцелярист, покупив двір 1756 року. Цікаві ці купівлі старшини. Довгими роками скуповує вона невеличкими клаптиками поле, город, ліс, плеци й сади у місті[23]. На цьому полі найбільше відзначився батько теперішнього сотника Максима Афендика, старий сотник — Стефан Афендик. Починаючи від року 1729, скуповує він увесь час різні ґрунти у козаків „за готовую сумму монетъ добрыхъ“. І як видко, цей продаж ґрунтів провадився під певним примусом старшини, хоч у купчих і зазначалося, що цей продаж добровільний, без жадного примусу, тільки за браком грошей „будучи потребенъ грошей“, „будучи въ моеи нуждѣ потребенъ денегъ“, і т. и. Але ця „власна воля“ козакова продавати була доволі сумнівна. Почасти тут могла важити певна заборгованість, часом у звязку з військовою службою; за борг потім ішов маєток. Отож, напр., року 1731 один козак віддає сотникові Стефанові Афендикові свій ґрунт цілком безплатно. Подарунок цей пояснювано так: за „многіе его (сотника) ко мнѣ милости въ дѣлахъ трудностей, ему въ вѣчность уступилъ“… Під милостями тут найправдоподібніше можна вбачати позички. Иноді-ж ми зустрічаємо такі відступлення без грошей без жадних мотивувань, а це промовляє все-ж за певний примус. Напр., року 1752 один козак віддає сотникові, вже під той час Максимові Афендикові, своє поле без грошей, але „а не безъ примусу а ни за какуе страхъ, точію за едную мою приязнь“… Сумнівне це підкреслення, що не за „страхъ“, і дивна така глибока приязнь козака до сотника, що він навіть дарує сотникові поле, кривдячи своїх дітей.
Нарешті, могло бути й так, що продавали за безцінь ґрунта, яким власник через якісь причини користуватися однаково не міг. Отож, наприклад року 1729 сотник Стефан Афендик купує гай у козака Радимця, але цей гай захопив инший козак, Храпко, підчас морового повітря (мабуть, коли власник був слабий). Не маючи сили повернути собі цього ґрунту, власник уважає за краще продати його за будь-яку ціну, сотник-же, маючи тим більше на руках усі законні документи, міг легко відібрати собі цей гай.
Зрідка трапляються надання від гетьманів предкам сучасної старшини. Так, у зн. тов. Поваловича двоє дворів, що їх надав його предкам гетьман Тетеря. Иноді захоплювали пусті двори, — так зробив полковник Дараган що-до одного козацького двору. Нарешті, ті, хто мав змогу, захоплювали ґрунти, а головне підбивали людність у підданство, — силоміць. Так зробив Дараган, користаючи з своїх впливів під той час, як Баришпіль увіходив у сферу його діяльности. Ми маємо згадки, що 3 двори він силою відібрав од ратуші, 12 дворів козачих силою підбив (переважно р. 1752, один р. 1746 і один 1754) собі у підданство. Можливо, так само зробив і Афендик, про один його двір навіть згадано, що він захопив його силоміць, а також і инші.
Є тільки двоє випадків, коли добровільно піддавали свій ґрунт старшині та й то що-до одного факт добровільного піддання досить сумнівний: хоч згадано, що власник двору перейшов у підданство року 1764, але тут-таки згадано, що двір його силоміць захопила полк. Дараган р. 1761. Безперечно-ж те, що, коли ґрунта було захоплено, власник його, зневірившися у повороті, нічого иншого не мав робити, як перейти в підданство, щоб залишитися на давньому місці. Можливо, що й з другим фактом справа стояла подібно. Ще про один двір маємо згадку, що його добровільно віддала полковниці Дарагановій ратуша. Гадаємо, що про добру волю ратуші ледві чи можна щось говорити.
Як-же опинилася решта величезна маса людности в підданих? Невелика частина з них звичайно попала теж через панський примус, була захоплена силоміць у підданство. За це промовляє хоч-би коротенька згадка про їх походження: „з козаків“. Про те-ж, звідки походять здебільшого піддані, ми знаходимо поясніння в иншім джерелі. За таке джерело є універсал гетьмана Кирила Розумовського, що копію з нього ми знайшли серед документів Баришпільської сотні. Датовано його 14 січня 1752 року, у Глухові. Звертаючися в цьому універсалі до всієї старшини, гетьман оголошує, що „имѣя мы респектъ к сестрѣ нашей Вѣри Григориевнѣ Дараганъ, и мужу ея бунчуковому товарищу Евфиму Дарагану“, якому не стає відповідних коштів „къ содержание фамилии своей и исправление себе к должной службе“ у війську — надає містечко Баришпіль „совъсѣми втомъ мѣстечку жительствующими свободными посполитыми людмы, и спринадлежащими кнему грунтами, пустовскими плецами, посполитимы, иугодиями, и всѣми принадлежностями, во вѣчное имъ и наслѣдникамъ ихъ владѣніе, кромѣ живущихъ в томъ мѣстечку козаковъ и ихъ козачихъ грунтовъ и угодій, кои при своей волности и владѣнія ненарушимо содержаны быть должны“. Негайно-ж після передачі цього містечка, універсал наказує війтові й поспільству бути слухняними і відбувати підданські повинності. Так величезна маса вільної до того людности потрапляє до старшини. Видко, цього й прагнув Дараган, що вже раніше, як бачимо з документів, почав свій похід на місто Баришпіль. Ми маємо кілька згадок про купівлю землі в Баришполі, а також про захоплення силоміць у підданство козака 1746 року, — цю методу найбільш полюбляв Дараган. Універсал Розумовського це була його остаточна перемога над містом, і з неї треба було скористуватися. Що він цю нагоду справді використав, це видко з того, що, приймаючи місто Баришпіль року 1752, він разом із посполитими захопив силоміць (про це є згадка в документах) чимало й дворів козачих собі в підданство. Відомостів про те, чи чинили якийсь опір власники цих дворів, ми не маємо, хоч, правдоподібно, такий опір був; чи-ж могла невеличка групка козаків успішно боротися проти дужої й економічно, і своїми політичними впливами старшини, надто проти такого значного представника її, яким був за тих часів Дараган!.. Одтоді, до речи він підвищується, на урядовому полі, — дістає уряд полковника Київського, а до його полку переходить тепер і м. Баришпіль (раніш Баришпіль належав до Переяславського полку), — на економічному, — де-далі збільшуються його багатства, шляхом скуплі ґрунтів, що провадить інтенсивно у Баришполі його прикажчик Федорович, а також шляхом монополізації торговлі й промислу в Баришполі, наслідок чого виразно помічається вже після його смерти, за часів переведення Рум'янцівського опису.
Вищезгаданий універсал гетьмана Розумовського кидає почасти світло й на инше доволі невиразне питання в життю Баришполя. Це те, що у містечку Баришполі в 60-х роках зовсім немає міщанства.
Це явище досить дивне й заслуговує на те, щоб сказати про нього кілька слів. Як ми були зазначили в иншому місці[24], взагалі кількість міщан на Лівобережжі в середині XVIII в. де-далі зростає. За часів Рум'янцівського Опису міщани вже в багатьох містах явно домінують, як у Прилуці, Стародубі, Полтаві, а також Чернігові і Новгород-Сіверську. Тимчасом у Баришполі міщанство раніше було: за це говорять згадки в актах Баришпільських кінця XVII в. і навіть другої чверти XVIII в. За цю думку промовляють також звістки про походження ґрунту: „живетъ на мѣстѣ издревлѣ мѣщанскомъ, прежде бывшемъ ратушнымъ“. Отже міщанство в Баришполі, безперечно, існувало, мабуть, навіть ще до недавна. Як-же сталося, що ця група, правдоподібно, досить численна та дужа, зникла цілком у третій чверті XVIII в.? На нашу думку, це значною мірою залежало як-раз від того, що старшина рушила походом на місто. Міщанство могло зробити ще менший опір зазіханням старшини, аніж козацтво. Але ми гадаємо, що остаточно поліквідував міщанство універсал р. 1752. Ми знаємо, що містечко Баришпіль надано з усіма вільними посполитими; ми гадаємо, що так названо в універсалі як-раз міщан. За цю думку промовляють такі факти: 1) згадується частенько про цих посполитих, що вони живуть на ґрунті міщанському. 2) Поміж нових Дараганових підданих ми бачимо й війта, обираного з міщан. Думка про те, що цього війта, може, обрали згодом із підданих уже Дараганових, під його примусом, неможлива, бо, як ми вже були зазначили раніше (в списку війтів), цього війта, Данила Рабця, ми бачимо вже в актах 1737—46 років. 3) Нарешті, за нашу думку промовляє ще й те, що поміж Дарагановими підданими ми бачимо як-раз найбільшу частину ремісників, промисловців та торговців, які мали найчастіше траплятися, безперечно, між міщанством. До того, мало не всі цехові ремісники належать також до групи Дараганових підданих.
До речи, те, що війт належав до підданих Дараганових, і для самого Дарагана, і для його спадкоємиці — полковниці Віри Дараганової було дуже корисно. Під тиском власника, підданий війт мусів бути завсіди до послуг йому, завсіди допомагати його планам своїм впливом у ратуші, в уряді міському. І, як видко, Данило Рабець цілком іде назустріч бажанням Дараганів. За це говорить хоч-би такий приклад. У дворі ч. 69 на Київській вулиці живе козак Левченко, козак з батьків, на дідичному козацькому ґрунті; з ним живе разом дядько його, і собі козак, що має окреме господарство, але не має власного двору, бо, як каже опис, його власний ґрунт захопив силоміць війт Данило Рабець, бажаючи піддати його, цього козака, в підданство полковниці Дараган у 1761 році. Як бачимо, це був теж добрий спосіб: відібрати під якимось приводом, або й без ніякого, ґрунт, а тоді людина мусить або вибиралися, або йти у підданство, як ми бачимо з раніш наведеного випадку, коли власник ґрунту перейшов у підданство ніби-то добровільно. Отож, мабуть чи не завдяки заходам війта, віддавала ратуша й свої останні ґрунти Дарагановій, про що ми маємо згадку, яку так само наводили раніше.
Отже, ми бачимо в підданстві у старшини найрізноманітнішу людність. Переважають серед неї ремісники та торговці, кол. міщани, до того в цей бік було й скеровано увагу старшини — захопити до своїх рук як-раз торговельно-промислове життя міста (понасаджувати, хоч-би прийшлих господарів-ремісників на панських ґрунтах). Але ми бачимо тут у старшинськім підданстві і хліборобську людність, часом дуже заможну, переважно з підбитих силою козаків навіть із людей значних. У нього в підданстві ми бачимо, напр., вдову Яворську, що її чоловік був козаком виборним, а син був навіть городовим отаманом м. Баришполя (згадка в Рум. Оп.). Оскільки-ж добре забезпечених матеріяльно (себ-то дужих економічно, а тим самим почасти й політично — як певна заможна верства міської людности) підданих з козаків бачимо ми у Дараган, видно з такого прикладу (одного з багатьох). У дворі ч. 116 на Глубоцькій вул. ми бачимо її піддану вдову 70 р., з козачок. У неї велика родина (9 дорослих і 10 дітей) і добрий статок, а саме: землі орної — 126,3 дні (91,6 десятин). Сіножати на 65 коп. 3 участки лісу дров'яного по 1 вер. навкруги кожен, худоби: великої 31, молодої 5, дрібної 16.
З будівель у дворі: 5 хатів, 4 клуні, 12 повіток. Крім того йому належить 2 вітряки по 1 каменю, гуральня на 1 казан і солодоварня. В містечку на ринкові ще їм належить комора і 2 коморних порожні місця по 10 кв. саж. кожне.
Як бачимо, що-до свого економічного забезпечення, цей двір підданого не уступить більшості дворів козаків виборних.
Закінчуючи цей огляд взаємовідносин старшини та иншої людности Баришполя, зробимо кілька висновків: 1) Значна частина Баришполя належала кільком старшинам, передусім Дараган і Афендикові.
2) Дістали цю частину міста старшинські родини кількома способами: значну частину через надання від гетьмана, але часто також силоміць, захоплюючи землі ратушні й порожні, а також підбиваючи силоміць в підданство всіх, кого була будь-яка змога, незалежно від верстви: козаків, виборних, підпомічників, посполитих, то-що. Практикується також і купівля ґрунтів, переважно на некорисних для козаків умовах, з певним примусом.
3) Цей наступ на місто старшина провадить не тільки, щоб збільшити земельні маєтки, але переважно, щоб монополізувати в своїх руках торговельне й промислове життя міста.
4) Починається виразно цей процес, можна гадати, на початку 30-х р. XVIII в., а к середині його набуває вже значної сили й має вже цілком певні форми панування старшини в місті.
У нашій невеликій студії з історії м. Баришполя ми хочемо тепер спинитися ще на одному моменті, а саме на його торговельному житті. Ми вже були зазначили, що м. Баришпіль вже наприкінці XVII в. має певні риси, властиві торговельному осередкові. Особливо яскраво помічається це в XVIII в., за тих часів, що ми їх оце розглядаємо. Цей характер значною мірою надавала йому велика кількість ремісників, що продавали свої вироби і в місті, і по инших сусідніх містах, закуповували знов-таки сировину, як і в самому Баришполі, так і транспортуючи його з инших міст та містечок України. Всього у 1760-х роках ми бачимо в Баришполі 103 ремісників. Що-до свого фаху вони поділялися так:
| Ч | Назва ремества | Кільк. рем. | % що-до заг. кільк. |
| 1 | Шевство (разом з чоботарств.) | 36 | 35 |
| 2 | Ткацтво | 30 | 29,1 |
| 3 | Кравецтво | 16 | 15,5 |
| 4 | Ковальство | 9 | 8,7 |
| 5 | Кушнірство | 3 | 2,9 |
| 6 | Котлярство | 2 | 1,9 |
| 7 | Іконопис | 2 | 1,9 |
| 8 | Ганчарство | 1 | 1 |
| 9 | Шаповальство | 1 | 1 |
| 10 | Теслярство | 1 | 1 |
| 11 | Лимарство | 1 | 1 |
| 12 | Вироблення сит | 1 | 1 |
| Разом | 103 | 100 |
Про деякі фахи треба зробити тут поясніння. До теслів ми зарахували підданого, що, за Описом, „ремесло имѣетъ окошечное“; що-до котлярів, то окрім своєї основної праці — продукції мідяних казанів до гуралень, вони роблять і взагалі різний посуд.
Хоч ремісників ми маємо в Баришполі ніби-то всього 103, але в дійсності їх було багато більше. Передусім, разом із цими ремісниками-дворовласниками, так-би мовити майстрами, — працюють часто їхні родичі, а головне учні-робітники. Отож ми маємо відомості, що в Баришполі було 7 робітників-ткачів, що працювали за науку ремества, і 2 за гроші, шевців — 15 — за науку ремества й 26 за гроші, кравців — 3 за науку ремества, і іконописців — 2 за науку ремества. Отже коли про 28 робітників, що одержували гроші, можна вагатися, чи вони виключно займалися ремеством, чи взагалі допомагали господареві (оскільки господарі їх здебільшого землі не мали, то ці робітники могли їм допомагати чи в реместві чи в инших звязаних із ними роботах), — то про 27 робітників, котрі працювали за науку ремества, жадного сумніву бути не може: з них були справжні підмайстри. Яка-ж велика була у декого з ремісників продукція, це видно з того, що значна частина з них має таких учнів і робітників чимало. А саме таких, що мали одного робітника кожен, трохи більш як половина ремісників — 13, 11 мали кілька робітників кожен, 2-ох робітників — мало 3 ремісників, 3-ох — 3 ремісників, 4-х — 1 ремісник, 5-х — 2 ремісників й 6-х — 2 ремісників.
Найбільш поширено було шевство (до нього ми зараховуємо й чоботарство). Ткацтво, що так сильно буває розвинено по селах і містах, котрі ще заховують сільський хліборобський характер життя, тут стоїть на другому місці; їм займаються тільки 29,1% усіх ремісників. Очевидячки, й продукція найбільше була шевська: за це промовляє хоч-би той факт, що шевці мали найбільше учнів і робітників (74,6% усіх робітників і учнів ремісничих). Крім того, двоє господарів шевців мали шкуряні заводи при хаті; у кожнім із них працювало кілька робітників, а також, правдоподібно, й члени родин господарів, що до речи були чималі. Сировину шевці купують звичайно „по різних місцях“, себ-то можна гадати, по околичних селах, а продають свої вироби і в самому Баришполі, і розвозять по сусідніх селах, на ярмарки, ба навіть постачають його й сусіднім містам, як можливо до речи, й инші ремісники (напр., хоч-би в м. Бобровицю, за що промовляє мало не цілковита відсутність ремісників у цьому місті, за Рум. ревізією 1766 р.).
Про прибутки з ремества ми відомостей сливе не маємо: є тільки звістка про 4 шевців, що мали один 10, а другий 7 карбованців на рік, і про 1-го ганчара, що мав 2 карб. на рік.
Кажучи про ремісників, ми мусимо спинитися ще на одному питанні, а саме про приналежність їх до цеху. Ми бачимо ремісників і нецехових і цехових.
Цехи були в самому м. Баришполі, себ-то припустити думку, що цехові робітники були записані до цеху не в м. Баришполі (оскільки згадки про існування цехів у самому Рум'янцівському Опису немає), а якомусь сусідньому місті, напр., Київі, до якого Баришпіль тяжить в економічному житті, — не можна. За це промовляє одна невелика згадка, а саме, звичайно про цехових ремісників згадано „в цеху записан“, але про одного ремісника занотовано так: „в цеху м-ка Барисполя записан“. Отже це свідчить за те, що в 1760-х р. існував місцевий цех. Які саме були цехи, — ми не знаємо. Але для трохи ранішого часу, і зокрема для XVII в., ми маємо згадки про існування деяких цехів. Отож року 1644 ми зустрічаємо згадку про цехмистра різницького цеху, 1655 — кушнірського. У XVIII в. в складі уряду міського ми бачимо року 1740 цехмистра кравецького цеху, а року 1744 ми маємо згадки про існування шевського цеху (козак продає ґрунт мешканцеві м. Баришполя, шевського цеху). Окрім того, ми маємо й инші звістки про те, що в Баришполі існували цехи, — їх подають нам книги цехові м. Баришполя, що почасти збереглися й до наших днів (як нам подав т. Бойко). Так, ми маємо книгу шевського цеху від року 1676 (книжка впису братчиків), доведену мало не до наших часів; далі є книга ковальського цеху з року 1660. Окрім того, є цехові книги трохи пізнішого часу, а саме: книга кравецького цеху (кн. II) від р. 1809 і різницького цеху, що починається десь коло р. 1825. Отже згідно з цими відомостями в Баришполі існують цехи шевський, кравецький, ковальський, різницький, кушнірський. Отже це все дає підставу говорити про те, що всі ці цехи існували і в середині XVIII в., що не відзначено, з якихось причин, у Рум'янцівському Опису м. Баришполя.
Але, ось що досить дивне: цих цехових ремісників у м. Баришпол в 60-х р. надзвичайно мало.Ми бачимо їх тільки 34 господарів, з загальної кількости 103 ремісників (або цехові становлять одну третину загальної кількости ремісників). Більшість-же становлять ремісники нецехові, не об'єднані, можливо й не кваліфіковані, партачі. Що-до окремих фахів ремісники цехові й нецехові поділялися так:
| Ч | Назва ремества | Цехові | Нецехові | ||
| Кількість госп. | % заг. кільк. | Кількість госп. | % заг. кільк. | ||
| 1 | Шевство | 8 | 23,5 | 28 | 40,6 |
| 2 | Ткацтво | 19 | 55,9 | 11 | 15,9 |
| 3 | Кравецтво | 3 | 8,8 | 13 | 18,8 |
| 4 | Ковальство | 2 | 6 | 7 | 10,1 |
| 5 | Кушнірство | 1 | 2,9 | 2 | 3,0 |
| 6 | Котлярство | — | — | 2 | 3,0 |
| 7 | Іконопис | — | — | 2 | 3,0 |
| 8 | Ганчарство | — | — | 1 | 1,4 |
| 9 | Шаповальство | 1 | 2,9 | — | — |
| 10 | Теслярство | — | — | 1 | 1,4 |
| 11 | Лимарство | — | — | 1 | 1,4 |
| 12 | Вироблення сит | — | — | 1 | 1,4 |
| Разом | 34 | 100 | 69 | 100 | |
Як ми бачимо, цехові ремісники цілком переважають тільки між шаповалами, але оскільки ми маємо відомості тільки про одного ремісника цієї професії, то робити ті чи инші висновки тут не доводиться.
З тих-же ремісників, яких була більша кількість, цехові переважають над нецеховими тільки серед ткачів (цехових 63,3%). Певну кількість цехових ремісників иншого фаху ми бачимо також серед шевців, менше серед ковалів і кравців.
Така мала кількість цехових ремісників говорить за те, що цехи в Баришполі в 1750-х—60-х роках занепали. Але цей занепад був тимчасовий, як бувало і по инших містах Лівобережжя в певні роки за певних обставин, бо про досить інтенсивне цехове життя в Баришполі говорять документи як ранішого так і пізнішого часу. Правдоподібно, це пояснюється тим, що міське життя та самоврядування взагалі підупало в наслідок наступу старшини козацької на місто. Захоплення в підданство міщан 1752 р. не могло звичайно не відбитися на їх настроях, бажаннях, а також і внутрішньому житті міщанської громади.
Приналежність до цеху, що брав раніше активну участь у міському житті та самоврядуванні і міг дати певні вигоди та певні права своїм членам, тепер не має такого значіння. Протекторат впливової старшинської родини, підданство їй давало звичайно багато більше, отже не дурно цехи так занепали в м. Баришполі в ці роки; давні члени де-далі не виконують цехові повинності й виходять з цехів, нові, — не бачучи користи належати до цехів, — не вступають до нього. Допіру згодом, коли слабне, правдоподібно, безпосередня старшинська опіка, — цехове життя знов відроджується.
З промислів, як ми вже були говорили попереду, найбільш розвинено в Баришполі вироб вина та шинкування ним. Що-правда, ми не маємо тут цілком певних цифр. Так передусім вражає невідповідність між кількістю вина, що його гонять, і кількістю, що ним шинкують: вишинковують більше число відер, ніж гонять його. Можна гадати, що значна частина господарів не показала справжньої кількости, або й узагалі замовчала, що гонить вино, показавши свої гуральні пустими, чи сказавши, що не гонять вина за браком хліба. За це й промовляє величенька кількість гуралень, котрі не працюють. До того, ми маємо згадку, що багато підданих (напр., Дараганових) шинкують вином (з десятини, з десятої кварти) панським. Що-до одного навіть вказано шлях, яким діставали потрібне для цього вино, — а саме: шинкує вино, яке йому (підданому) відпускає панський двір. Але, коли напр., у дворі сотника М. Афендика гонять вина 8 куф (320 відер), з яких частину лишається для власного вжитку, а решту віддається у шинки, — то у дворах Дарагана ніде вина не гонять, тимчасом чимало Дараганових підданих шинкує панським вином, про одного-ж, як ми сказали, навіть зазначено, що він одержав його з панського двору, в якому офіційно вино не гонять. Це все приневолює нас трохи скептично дивитися на цифри виробу та продажу вина, припускаючи, що ці цифри трохи зменшені, і що в дійсності ця галузь промислу була в Баришполі ще розвиненіша, ніж це виявляється з опису.
За відомостями Рум'янцівського Опису в м. Баришполі гонять вино й шинкують ним — 23 господарі. Всього-ж гуралень, показаних у цьому Опису, ми маємо 25, але працюють з них тільки 14, не працюють 11, з них у 6 господарі „за забороною вина не курять“, у 2-х за браком хліба, і про 3 гуральні просто зазначено, що вони пусті. Гуральні здебільша на 1 казан, — таких є 14; на 2 казани — 7 і на 3 — 2 гуральні. Про 2 гуральні причину чому вони не працюють — не зазначено. На тих гуральнях, де вино гонять, хліб здебільшого, а також почасти й дрова, йдуть власні, зрідка їх купують. Кількість вина, що його гонять господарі, зазначено тільки в 11 випадках (з 23-х). А саме:
гонять 50 відер на рік — 1 господар.
" 80 " " " — 1 "
" 100 " " " — 5 "
" 260 " " " — 1 "
" 320 " " " — 1 "
" 400 " " " — 1 "
" 500 " " " — 1 "
Вишинковують 55 відер вина — 1 господар.
" 100 " " — 2 "
" 160 " " — 1 "
" 200 " " — 2 "
" 260 " " — 2 "
" 400 " " — 1 "
" 500 " " — 1 "
Всього вишинковують 10 господарств — 2235 відер, або на 1 господаря припадає 223,5 відра.
Шинкування вином давало чималий прибуток. Ми маємо відомості про прибуток 13 господарів, правда иноді (зрідка) не з самого вина, але лце й з чогось иншого (переважно з продажу солоду). Діставали прибуток:
У 5 рублів на рік — 1 господар.
" 15 " " " — 1 "
" 16 " " " — 1 "
" 20 " " " — 5 "
" 25 " " " — 1 "
" 29 " " " — 1 "
" 30 " " " — 1 "
" 35 " " " — 1 "
" 45 " " " — 1 "
Всього ці 13 господарів діставали прибутку 300 карб., або пересічно на кожного з них припадало 23 рублі і 8 копійок.
Окрім гуралень, ми бачимо в Баришполі ще 9 солодовень, де варять солод, в одній, крім того ще й роблять пиво, — 1 сорокову діжку на рік. Всі господарі, що варять солод, продають його не в самому-но Баришполі, ба й возять також (мабуть чи не найбільшу частину його) по инших місцях на продаж. Про одного господаря є замітка, що він возить солод до Київа. Можна гадати, що й більшість того солоду, що його варили в Баришполі, йшло на Київ, бо до инших міст везти було далеко та й попит там повинен бути менший; ще менший попит міг бути по селах, споживати-ж усю продукцію солода сам Баришпіль не міг. Про це й говорить оте зазначення „возить по инших містах на продаж“, а також замітка, що роблять пива 1 діжку сорокову на рік, — продукція така мала, що коли навіть цю цифру зменшено, все-ж продукція не могла споживати всього солоду з 9 солодовень.
Що-до прибутку з продажу солоду то ми маємо відомості тільки про 2 господарства з тих 6, що живуть виключно з варення солоду, про трьох инших прибуток зазначено разом з прибутком од продажу вина. З цих 2 господарів один мав 10 рублів на рік, другий — 15.
Окрім гуралень і солодовень, згадується в Баришполі ще й за млини, їх було, як ми згадували раніше, 6 водяних і 21 вітряк; з них на 1 камінь — 20, про одного відомостей немає. При двох вітряках є ще й круподерки.
Див. також
[ред.]- Місто Баришпіль у XVIII в. Історично-географічний збірник, Том 2.
- ↑ Статтю цю написано переважно на підставі Рум'янцівського Опису 1766 року; вона є лиш певними розділами більшої праці про м. Баришпіль, над якою працює автор. На жаль, Опис м. Баришполя, що переховується в рукописному відділі Фундаментальної Бібліотеки Київського ІНО (кол. Університету), не повний — бракує кінця. Але оскільки ми маємо опис 527 дворів, ми гадаємо, що загинула незначна частина цього опису. За описом Козельця, напр., у місті було 560 дв.; Баришпіль-же навряд чи міг бути значно більший, ніж Козелець, і наші висновки можуть бути зроблені з певністю для всього м. Баришполя.
- ↑ Іпат. літопис, с. 92.
- ↑ А. В. Стороженко, Очерки Переяславской Старины. У Київі 1900, с. 27. Купчий запис див. „Акты Южной и Западной Россіи“, т. 1, № 48; с. 36.
- ↑ Ibidem.
- ↑ Копію цієї мапи нам ласкаво показав проф. В. Г. Ляскоронський, за що висловлюємо йому щиру подяку.
- ↑ Стороженко, Мѣстечко Борисполе въ XVII в. Акты мѣйского уряда 1612—1699 гг. Київ 1892 р., с. IV.
- ↑ Стороженко, Очерки Переяславской старины, с. 197.
- ↑ Арх. Ю. З. Р., ч. VII, т. І. с. 365 Źr. dz. (Jabłonowskiego), т. XX (в. 2), с. 69.
- ↑ За це промовляє хоч-би й те, що до 1648 р. акти міського уряду здебільшого говорять про продаж земель (нив) часто особам не місцевим, а почасти й зайшлій шляхті. Од 1648-го року продаж мало не цілком зникає і трапляється тільки купівля ґрунтів, що залишаються без власників (гроші платять звичайно на церкву). А від XVIII в. знов людність убожіє, і кінець-кінцем, під тиском од кредиторів, знов починав спродувати свої ґрунти — цим разом вже мало не виключно старшині козацькій.
- ↑ Про торговельне життя міста докладніш ми скажемо далі.
- ↑ Відомості про сотників XVII в. дають акти, що їх видав Стороженко під заголовком „Мѣстечко Борисполе въ ХѴІІ в.“ (К. 1892). Для XVIII в. далі ми знаходимо їх у документах та актах, прикладених до опису Баришпіл. сотні Рум'янцівської Ревізії.
- ↑ Крім того в 1766 році Горковський має уряд возного сотенного. Можливо, що Горкавенки й Горковський — одна й та сама фамілія, — змінено тільки трохи прізвище; за це промовляє той факт, що один із Горкавенків у 1760-х рр. був возним Баришпільським (Модзалевський, Малорос. Родосл.). В актах-же ми зустрічаємо в 1760-х р. тільки одного возного — Горковського.
- ↑ Na urzędzie mieskym Boryspolskym przy bytności urodzonego jego mości pana Jana Kucharskiego, starosty Boryspolskiego у Baryszowskiego, przede mną Jakowem Tereszkowiczem woytem Boryspolskym“… Акт 1637, 7 травня.
- ↑ Порів. у статті Ол. Грушевського: Луцьке міщанство в XVI в.
- ↑ Треба сказати, що родина Афендиків взагалі посідала найзначніші посади в цьому районі. Тут не пошкодить сказати кілька слів про походження родини Афендиків (дані про це дає Модзалевський у свойому Малорос. Родословнику). Вже наприкінці XVI в. ми бачимо на Україні осіб на прізвище Афендик. Так, подибуємо згадку про львівського купця з цим прізвищем, далі в другій чверті XVII в. старосту Петра Афендика і, нарешті, маємо згадку з 1657 року, що якийсь Ян Афендик повідомляв з Браславля Івана Виговського про сутичку з татарами. (Пор. О. М. Лазаревського в „Кіев. Стар.“ 1886 р.).
Чи походили сотники баришпільські Афендики від когось із цих осіб — невідомо. Першу звістку про родоначальника цього роду ми маємо допіру року 1704, коли переїхав до Росії з Молдавії Семен Афендик. Його було зараз-таки призначено на полковника Волоського корпусу. Далі р. 1712 він дістає гетьманського універсала на с. Кулажинці Переяславського полку, знов-же на підставі листу Переяславського полковника він відбирає послушенство від посполитих Старої Басани.
Він мав кілька синів; найстарший з них, Степан, або, як пишеться звичайно в актах, Стефан, дістає 31 січня року 1719 гетьманського універсала на уряд Баришпільський сотничий. За розпорядженням од Рум'янцева був Переяславським наказним полковником і був ним іще в березні 1726 року. Звільнений з уряду Баришпільського сотника р. 1752. Року 1730 володів у Баришполі 25 дворами посполитими і селом Нестерівкою, що йому дали на уряд. Його брати посідали переважно військові посади в російських полках, а один був за сотника в Воронківській сотні. Найстарший син Стефанів, Максим, дістав після батька уряд сотничий Баришпільський (24 червня року 1752) і володів ним до року 1772, звільнено його у ранзі полкового хоружого. Брат Максимів, Давид, був сотником Баришівським з 1745 до 1768 року. Нарешті, їхні сини, Корній Михайлович та Федір Давидович, володіли урядами своїх батьків. Був споріднений рід Афендиків по жіночій лінії і з сотником Бобровицьким. - ↑ Дараганів є кілька родів (відомості про них подає Модзалевський). Про рід полковника Юхима Дарагана відомостей сливе не маємо, знаємо тільки, що батько його Федір жив у першій половині XVIII в. Мало знаємо й за самого Юхима Федоровича; знаємо, що він був за бунчукового товариша у Переяславському полку; року 1747 обраний одним із 3-ох кандидатів на уряд полковничий Київський. Був присутній, як один із представників гетьмана, при „елекції“ кандидата на місце архімандрита Київо-Печерської Лаври. Нарешті — полковник Київський з 21 січня 1751-го року, за Модзалевським; на нашу-ж думку, це мало бути трохи згодом, бо в універсалі Розумовського з наданням м. Баришполя, від 14 січня 1752-го року, його названо бунчуковим товаришем. Можливо, Київський полковничий уряд він дістав 21-го січня 1752 року; а не 1751-го. Одружений він був із сестрою гетьмана Розумовського, чим і пояснюються ті милості, що ввесь час сипляться на Юхима Дарагана.
- ↑ Модзалевскій, Мал. Род.
- ↑ Нащадкові Івана Михайловича Сулими, кол. намісника староств Баришпільського та Баришівського за старостування Ст. Жолкевського, що відомий тим, що напав та зруйнував Кодацький замок (Модзалевскій, Малор. Родословн.).
- ↑ Опанасові Дем'яновичеві Гоголь-Яновському, канцеляристові військовому Канцелярії Переяславського полку (з 1782-го р. — полковий писар), дідові славнозвісного письменника Миколи Гоголя (ibidem).
- ↑ Ів. Пустовійт, М. Козелець в 1760-х рр.“ Записки Іст.-Філол. відділу У.А.Н., кн. VI, с. 115. До речи, декого з власників м. Баришполя ми бачимо й там. Напр., полковниця Дараган має в Козельці також двори й торговельні та промислові заклади, як, напр., шинки, млини, і т. и.
- ↑ Див. Рум'янцівський Опис цих міст.
- ↑ Про тих підданих, що про них відомості ми маємо. Про инших, 198 підданих, про яких відомостей ми не маємо, ми тут не зазначаємо.
- ↑ Пор. ст. Ол. Грушевського: З життя української старшини XVIII в. Зап. Наук. Т. Київ, V.
- ↑ Козаки м. Полтави в 1767 р. за Рум. Описом. (Зап. Іст.-Філ. в. У.А.Н., т. VI).
|
Ця робота перебуває в суспільному надбанні в Сполучених Штатах та Україні.
|