Історично-географічний збірник/1/Умови робітничої праці на Батуринських та Глухівських «Національних строєніях»

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Історично-географічний збірник. Том I (1927
Умови робітничої праці на Батуринських та Глухівських «Національних строєніях» (Павло Нечипоренко)
 Завантажити у Завантажити роботу у форматі PDFЗавантажити роботу у форматі ePubЗавантажити роботу у форматі TXTЗавантажити роботу у форматі MOBI

ПАВЛО НЕЧИПОРЕНКО.

(На підставі архівних матеріялів 1740—60 рр.).

Так звані Батуринські та Глухівські „Національные строенія“ почато будувати після царського указу, що його здобули українські депутати року 1748-го.

В одній з архівних справ (Про призначення архітекта Андрія Квасова) сказано про це так: „Высочайшимъ Императорск. В-ва именнымъ указомъ по всеподданнѣйшему 1748 г. всего малороссійского народа, черезъ бывшихъ тогда малороссійскихъ депутатовъ, прошенію повѣлено городъ Батуринъ возобновить, церкви Божіи построить и привести въ преже бывшее его состояніе“[1].

Окрім „національних“, так-би мовити, державного характеру робіт у Глухові та Батурині, одночасно з ними провадилися також будування приватні в різних маєтках Розумовських.

Через це важко провести межу між будуваннями за часів Розумовського державними і його приватними, як важко розмежувати державно-громадську трудову повинність од роботи на користь Розумовського, як власника та підприємця.

В роках 1751—61, наприклад, будуються суконні фабрики в с. Мельні, Н. Млинах та Батурині, свічна фабрика, ремонтуються будівлі Деревінського поташно-смольчужного заводу, будуються флігелі, кухня, льохи, каретні, будуються цегляна церква Н. Д. Розумовської в Козельці, її-ж будинок у Дочанському хуторі і т. п. будівлі приватного характеру, яким постачали і будівельний матеріял, і робочу силу як будуванням національним.

Усі ці будування, і державні, і приватні, були тісно звязані матеріяльно і адміністративно з тим-таки Батуринсько-Глухівським центром, що керував „національними строєніями“. Їх мали виконати силами усієї вільної людности України: козаків, посполитих та їхніх підсусідків.

З 1748 по 1757 рік готують у Батурині різний будівельний матеріял, для чого збудовано лісопильню („пильную мельницу“), цегельню на 5 печей, випалюють вапну, готують камінь, то-що.

В зазначеній архівній справі про архітекта Квасова занотовано, що до 1757 року заготовлено більш як 5 мільйонів цегли, напиляно дощок 50 тисяч і т. инш.

„Національні“ будівлі, як у Глухові, так і в Батурині це були будинки для гетьмана, церкви двірські і міські, а потім ще різні „національные департаменты“. У Глухові будують „комедиальный домъ“, двірську церкву, дім гетьманський „о 17 покоєв“, поварню „о 6 покоєв“ і т. и., а в Батурині окрім будинків гетьманові та церков, під назвою — „національные департаменты“ будують іще й різні канцелярії, вимощують греблі, як напр. на Шовковиці, копають льохи, планують землю і т. и., що було необхідно за тодішніх обставин, щоб поновити Батурин.

За-для організації підготовчих робіт було утворено спеціяльну „Експедицію Батуринскихъ и Глуховскихъ строеній“ в середині травня м-ця року 1752. Але крім Експедиції, як до її організації, так і підчас її існування, керував роботами переважно Теплов, а також і Батуринський сотник Стожко, Гудович та управитель маєтків Розумовського Ломиковський та инші.

В перші роки з 1748 по 59-й найбільшу увагу звертали на Глухівські „строенія“. Звідсіль Теплов і „Експедиція“ й керували заготівлею матеріялів, мобілізацією робітників та підвід, то-що. Матеріял концентровано та оброблювано в Батурині, а потім перевожено його до Глухова, як напр., ліс, попилявши його на „пильной мельницѣ“, вапну, цеглу і т. и.

Але коли в липні місяці року 1756 „Главные (Глухівські) строенія окончились, а остались только небольшіе отдѣлки“ (С. № 29764), а 30/V 1759 року Розумовський наказав перевести свою столицю з Глухова до Батурина, тоді всеньку увагу було звернено на будування в Батурині. Од року 1757 вже розпочато будівельні роботи на Теплиці, а на Ганчарівці провадяться роботи ще й року 1765-го.

В ордері Розумовського з 30/V 1759 року сказано, що „Резиденція Его Яс-ти имѣетъ быть перенесена зъ Глухова в Батуринъ, для чего и строенія дому Его Яс-ти и всѣхъ национальныхъ департаментовъ произвести велѣно г-ну Теплову“. Далі в цій-таки справі зазначено, що „для работы строений необходимо потребно немалымъ числомъ разныхъ мастеровыхъ людей, пѣшихъ работниковъ и подводъ съ подводчиками“ та що тут „по чинимой въ околичности Батурина и въ дальнѣйшихъ мѣстахъ публикаціи безъ особливого наряду Генеральной К-ріи и высылки оныхъ къ той работѣ ни за какіе деньги теперь ихъ сыскать не можно“[2].

Почнімо з огляду підготовчих робіт.

Щоб з'ясувати кількість потрібної робочої сили, необхідно розглянути матеріяли потрібні для будівель та звідкіля ті матеріяли треба було добути.

Лісовий матеріял добували з лісів та пущ у Батуринській та Ново-Млинській сотнях, але здебільшого в пущах Воронізької сотні та Перелюбській пущі за 150 верстов від Батурина. Вапну заготовляли в Мезені а камінь у Новгород-Сіверському. Увесь цей матеріял треба було перевезти підводами або байдаками (можливо що по р. Убеді та потім по Десні), плотами сплавити до В. Устенської пристани та перевезти підводами від с. В. Устя до Батурина, а частину, як я зазначив раніш, аж до Глухова.

В Перелюбській пущі п. Марія Троїцька дозволила Розумовському нарубати дерева „скільки буде потрібно“ для будування будинку. Підвід особливо багато потрібно було для перевозу лісового матеріялу.

Року 1756, наприклад, запропоновано сотням Конотіпській, Коропській, Борзенській, Ново-Млинській, Сосницькій вислати по 100 підвід кожній, для перевозу лісу з Велико-Устянської пристани до Батуринського пильного млина — до лісопильні. У лютому м-ці машинний майстер Гіршбергер скаржиться, що і досі тих підвід „въ присылкѣ нё имѣется“ і конче вимагає, щоб те дерево за зимньої дороги перевезти. Ген. Військ. К-рія видала ордера на висилку зазначеної кількости підвід[3]. Підводи вимагалося висилати пересічно так: приблизно 1 підвода на 20 дворів[4].

З свого боку у кожному випадкові сотники прохають відмінити або зменшити висилку з їхньої сотні. Деякі сотники просять зменшити кількість підвід, посилаючися на те, що сотня виснажена попередніми мобілізаціями підвід та робочої сили і т. и.

Ново-Млинський сотник прохає дозволу вислати не 100, а тільки 50 підвід, бо він вислав уже до цегельні в Батурин 100 чол. робочих та по инших нарядах, а сотня Ново-Млинська порівнюючи до инших сотень, малолюдна і „ста подводъ у нея не является…, ста подводъ выслать вдругъ крайне не с кого. Хотя и осталось при домахъ небольшимъ числомъ подводъ, то оные могутъ черезъ полтора м-ца употребляться на мѣсто уставших в перемену“.

Прохання його завдоволено, через те, що роботи було не на довгий час, наказано тільки доглядати, „чтобы разбѣжаться не могли до окончания перевозки“[5].

Року 1760 треба було перевезти до Батурина з пущі Троїцького м-ря 1.000 соснових колод (8 на 5 верш., довж. 4 саж.) і 1.400 дубових колод (6 вершк. діям., а завдовжки 2—3 саж.). Робиться спочатку публікація в Чернігівському полкові, чи не знайдуться охочі перевезти цей ліс за плату. Як знайдуться такі, то прислати їх до Батурина в Експедицію, щоб скласти договір.

Триразова публікація по всіх 14 сотнях Чернігівського полку позитивних наслідків не дала — охочих не знайшлося.

Після цього було наказано вислати підводи з підвідчиками за нарядом. Підводи висилають з полків: Ніженського, Чернігівського, Прилуцького та Стародубського з кожної сотні пропорційно до кількости дворів та загальної заможности сотні.

Наприклад, з Сосницької сотні вислано 20, з Менської 38 і т. и. Підводи висилають у супроводі надійних приставів — отаманів. Від них одбирають ще й підписку, що всі працюватимуть як слід, дерева в дорозі не покидають і ніхто тікати не буде, а коли таке станеться, то „за то повинны будемъ мы подлежать нещадному посылу і трату з своего собственного імѣнія наградить, на чемъ и подписуемся“[6].

Цим разом вивезено тільки 700 колод і в березні м-ці того-ж року наказується вислати ще 400 підвід, в тому з полку Чернігівського 133 підводи.

За два роки в Перелюбській пущі заготовлено 20.000 дерев. Дерево звалено з пня і його треба витягати до шляху, щоб зручніш було потім перевезти, щоб підняти взимку „всего вдругъ“. На жаль, ми не маємо відомостів, як пророблено цю порубку лісу, але з архівної справи довідуємося про те, що колоди витягувано до шляху.

Розсилають накази вислати з кожної сотні певне число робітників з сокирами та підвідчиків з однокінними підводами і теж з сокирами.

Провіянту всі повинні брати на 1 місяць. Очевидячки, працювали підводи та підвідчики почережно по тисячі приблизно душ що-місяця, а потім висилали зміну з инших сотень.

Р. 1761 у липні м-ці наказано вислати 400 робітників та приблизно 1.000 підвід з підвідчиками з таких сотень Чернігівського полку: Киселівської, Сідньовської, Березинської, Менської, Понурницької (по 60 чол. та по 250 підвід з підвідчиками), Синявської (60 чол. і підвід 260), Столинської та Городницької (по 50 чол. і підвід з підвідчиками по 200). На заяви сотенних Правлінь, що козаки в „крайнєє отягощеніе и разореніе прийдутъ“ та що немає змоги вислати таку велику кількість, відповідь була категорична: „дабы по тому неотменное исполнение чинено“[7].

Крім заготівлі лісового будівельного матеріялу, заготовляли ще й камінь, вапну та цеглу і провадили инші земляні роботи. Протягом січня, лютого та березня року 1751 заготовлено більше як 4.607 возів дров до цегельні (куповано дрова по 4,5—5,5 коп. за віз)[8]. До цегельні потрібні були погоничі до скарбових волів возити дрова, пісок і т. и., копачі глини та різні фахівці для вироблення цегли.

Фахових робітників Батуринській цегельні постачають переважно сотні Ніженського полку: Батуринська, Новомлинська та Бахмацька, а звичайних Шаповалівська, Борзенська, Прохорська та Коропська.

На цегельні працюють 300 робітників, фахові робітники та 150 копачі глини, і крім того 50 возчиків піску, то-що (1752—54 рр.).

Серед цих робітників копачів глини на цегельні працювало постійно пересічно до 50 колодників, засуджених на земляні роботи на різні терміни (пересічно на 6—7 років).

Цегельня працює від 1751 до 1760 років. Перші роки завідує цегельнею Кіндрат Барановський, потім француз Карло Пеллі, а року 1754 завідування було передано на 2 роки колодникові, кол. Роменському сотенному писареві, Ляшкові. Факт передачі цегельні в завідування колодникові заслуговує на те, щоб зупинитися на ньому докладніш. „Писаръ сотенный Роменскій Ляшковъ (который в Батуринѣ по зсилки его туда за его преступленія на 10 лѣтъ находился) заявилъ, что если бы ему въ смотрѣніе заводъ той порученъ, то безъ всякого вознагражденія (з тими самими 300 робітниками, а копачів щоб було не 100, а 150) выделалъ за 1 годъ то число, что онъ Пелли, за 2 года т. е. 5 мілліоновъ“. Крім того, обіцяє зекономити ще 1.000 крб. (проти того, що витратив за 2 роки Пеллі), коли гроші для витрат на завод висилатимуться йому особисто. „За свой трудъ Ляшковъ просить освобожденія“[9]. Генер. Військова Канцелярія поставилася прихильно до цієї пропозиції, відпустила Пеллі куди він хоче, а від Ляшка зажадала, нехай-би він дав „по себѣ добрые поруки“ та щоб виробив цегли на пробу на одну піч.

Чи склав цього іспита Ляшко та чи доставив поруку за себе — невідомо, але Пеллі звільнено за те, що „неисправенъ по контракту явился“, і Ляшко завідував заводом протягом 1754—55 років, хоч у справі зазначено, що цегельню передати на один рік.

Про Пеллі сказано так: „Ежели не велено будетъ сотнику Стожку оного мастера подъ карауломъ дотолѣ содержать, покамѣсть онъ по контрактамъ своимъ во всем исправится, то тогда и дѣло окончится“…, бо він усе лежить і з квартирі в три тижні раз до робітників виходить і т. и. Цегельню було передано в завідування Ляшкові 24/V 1754 р., що мав працювати „подъ наблюденіемъ сотника Стожка“.

Як попередня практика показала, не аби-яку вагу має досвід у цегельній роботі. А тому й Ляшков, або, як його иноді звуть, Ляшок, поставив головну вимогу, щоб 300 робітників-цегельників залишилися на роботі ті самі, котрі працювали вже протягом двох попередніх років, до роботи звикли і взагалі „искусны делать кирпич, работу распознали“[10].

Такі досвідчені робітники, як я згадав вище, були з сотень Батуринської, Ново-Млинської та Бахмацької.

З першого-таки року Ляшко запротестував, що сотні Шаповалівська та Бахмацька вислали 150 чол. робітників ненавчених. Правда і ненавчених він використовує для заготівлі глини та для будування повітки, щоб було куди складати цеглу.

Крім того, вислано 150 чол. робітників з сотень Борзенської, Конотіпської, Шаповалівської, Прохорської та Коропської, теж безплатних і теж некваліфікованих. Цих так і призначили для земляних робіт, а саме: 100 копати глину, а 50 погоничів до волів. Але Військ. Ген. К-рія надалі заборонила робити подібні наряди для цегельні. Наказала, що, як потрібно для цегельні робітників більше ніж 300 чол., то „нанимать за деньги скарбу войскового“[11]. Беручи на увагу, що досвідчених робітників, котрі виробляють цеглу „проискать невозможно“, а наймати їх, то „денегъ на то требуется многое число“; а грошей не прислано ні до кого, все це приневолювало шукати якогось виходу. Як-би були гроші, то, як каже Ляшко, тут у Батурині є до 50 чол. „искусных делать кирпич“ і їх-би можна найняти, але-ж грошей немає[12]. Нарешті, вирішили затримати на роботі тих робітників, що вже тут перед цим двоє років працювали.

Як компенсацію за цю позачергову роботу по мобілізації їм видавано по 3 коп. щоденно порціонних і звільнено від плати порціонного та раціонного податку — цей податок виплачено коштом Військов. Генер. К-рії[13]. Нарешті й року 1757-го у березні м-ці Розумовський наказує „употребить въ работу колодниковъ и сверхъ оныхъ собрать до ста человѣкъ работниковъ изъ тѣхъ же сотень изъ коихъ прежде кто наряживаны были… въ силу прежнихъ ордеровъ нашихъ“, але вже на инакших, здається, умовах, бо далі зазначає: „заплату при той работѣ производить“. За роботою тепер доглядав „содержавшійся при Батуринѣ бывшій писаръ сотенный Ляшокъ который и преже у надзирания того былъ“[14]. Тут характерно те, що Ляшка звуть „содержавшимся“ та далі говориться, що про плату йому за надзирательство експедиція має сама договоритись. Улітку року 1757 роботи на цегельні не передбачалось, а тому Розумовський звелів відпустити на волю більше як 30 колодників, хоч кару відбули з них тільки 2 (18 чол. мали ще працювати від 1 до 4 років, а 11 чол. — від 5 до 9 років). У справі сказано так, що „за приостановленіемъ на оныхъ кирпичныхъ заводахъ работы оные колодники находитимуться в праздности“, а тому їх треба відпустити[15]; тим більше, що їх треба годувати та доглядати, або видавати порціонне утримання копійок по 3 на день, що було зовсім невигідно для Експедиції строєній, власне для Розумовського.

Але, очевидячки, не всі колодники були розпущені з Батурина і робота напевно не припинилася остаточно, бо в березні м-ці 1757 р. Розумовський наказує „употребити“ колодників у роботу, а в липні м-ці того-ж року Експедиція строєній, вимагаючи від сотника Батуринського Стожка грошей на платню для робочих, вимагає також для виплати і на цегельні колодникам та теслярам за договором усього 500 крб.[16].

Щоб рубати дерево в лісі і обробляти його для будівлі, потрібна була сила теслярів.

Теслярів теж охочих знайти було важко, як і підвідчиків і їх вишукувано ордерами та нарядами, себ-то шляхом мобілізації. Тимчасом як підводу посилано більше-менше від 20 козачих дворів, одного тесляра посилано від 120 дворів[17]. Року 1759 треба було вислати з усього Чернігівського полку разом із 80 підводами й 12 теслярів[18].

Багато наготованого лісового матеріялу лежало купами в Батурині. Його треба було доглядати та охороняти від псуття. Року 1755 в листопаді м-ці машинний майстер Гіршбергер повідомив Економічну канцелярію, що на долині в Батурині лежать колоди дерева і дощовою та весняною водою підпливають і гниють, і що цю долину необхідно висипати. Також необхідно — зазначав він — вимостити місце, де складається попиляний лісовий матеріял, та збудувати там повітку. Для цієї роботи Гіршбергер вимагає з цегельні 25 пар волів з возами і крім того 75 робітників з заступами, строком на місяць[19]. Хоч це прохання й було завдоволено, ордера видано 27/IX, але очевидячки роботу не було як слід зроблено. Року 1759 ми бачимо, що з дерева, що лежить купами в Батурині, багато колод погнило: з 6.068 колод 1.085 колод гнилих (18/III-59 р.)[20].

Земляні роботи над плануванням Батурина та впорядкуванням його провадили навіть по-за Батурином, зокрема на Шовковиці. Тут року 1761 будують велику греблю і машинний майстер Гіршбергер, що керує й цією роботою, вимагає вислати, крім 200 погоничів та 200 підвід, ще й 200 робітників з дерев'яними[21] лопатами на ціле літо з травня по вересень.

Робітники повинні працювати по одному місяцю, а потім на зміну повинні прибути инші 200 робітників та 200 підвід з погоничами.

Цю робочу силу, себ-то 1000 робітників та 1000 погоничів і 1000 підвід на Шовковицю, повинні приставити полки: Чернігівський, Ніженський та Прилуцький. Що-до умов праці, то зазначено, що „плата і провіантъ имѣютъ быть здесь даваны“[22].

Навчений попереднім досвідом, що на роботу висилають часто робітників нездатних, Гіршбергер застерегає, „чтобъ оные работники были не пристарелые и не малолѣтние — того сотникъ изъ сотенною старшиною сами досмотрѣть имѣют и приставов таких надежныхъ опредѣлить, кои бъ побѣговъ всемѣрно недопускали, ибо въ случаѣ неисправной высылки, онъ же сотникъ и старшина штрафованы будутъ“[23].

Крім робіт на Шовковиці та в цегельні, багато земляних робіт провадили в Батурині, плануючи місто та копаючи льохи. Для цих робіт спеціяльно теж виганяли копачів з різних полків Лівобережжя.

Питання про постачання майстерових робітників: теслів, столярів, сніцарів, ковалів, слюсарів та малярів ще складніше ніж постачання підвід з підвідчиками та копачів землі.

В одному з розпоряджень року 1759 про висилку невеликої кількости майстерових людей „на первой случай столярей искусныхъ въ ихъ мастерствѣ и кузнецовъ“ сказано так: „мастеровыхъ выслать немедленно на одинъ мѣсяцъ съ тѣмъ, чтобы по окончаніи мѣсяца другими съ тѣхъ мѣстъ толикимъ числомъ работниками перемѣнено было, а ихъ всѣхъ обнадежить, что всякому за труды надлежащая по разсмотрѣнію съ опредѣлѣнной на такое строеніе особой суммы заплата произведена будетъ конечно“[24].

З кожної сотні на цей перший випадок було покладено вислати по 8 теслярів та по 2 ковалі і по 8 столярів „изъ козаковъ и подпомощниковъ, а гдѣ суть изъ свободныхъ войсковыхъ“. На роботу відправляти при „нарочныхъ приставахъ“. Кожен майстеровий повинен брати свій струмент, як напр.: свердел, долото та сокиру[25].

Того-ж-таки 1759 року в червні місяці видано другого наказа що-до терміну праці майстерових. „Мастеровы люде, какъ то плотники, столяра, кузнецы имѣютъ быть безъ перемѣны до окончания нужнѣйшихъ въ Батуринѣ строений“ (1759 23/VI)[26].

Пристави доглядали підчас роботи, щоб майстерові „къ какой роботѣ приставлены будут, то исправляли бъ“, а також, щоб „подъ прикрытіемъ оного пристава и прилежнымъ смотрѣніемъ оные люди отнюдь до присылки на перемѣну другихъ разбѣжаться не могли“[27].

Плату для робітників мають вимагати і роздавати робітникам ті самі пристави — „и тѣ приставы для будучихъ подъ ихъ командой работниковъ и подводчиковъ требовать имѣютъ тамъ же въ Батуринѣ заплати, отъ кого оная производима будетъ, для раздачи онымъ людямъ“[28].

Не зважаючи на такі попередження та пильний догляд, як підводи з підводчиками, так і різних робітників висилали далеко не повним числом, а також часто малолітніх та нездатних до роботи. Окрім того, ще й з висланого числа багато робітників розбігалося з роботи без вісти, як це зазначається в одній з архівних справ.

Ось, наприклад, одна з зведених таблиць про стан виконання наряду постачання робочої сили в серпні 1759 року.

Звание полку Черниговского сотень Подводчики Пѣшіе работники Плотники
Въ недосилкѣ Въ бѣгахъ Въ отпускѣ Малолѣтніхъ Въ недосилкѣ Въ бѣгахъ Въ отпускѣ Малолѣтніхъ Въ недосилкѣ Въ бѣгахъ Въ отпускѣ Малолѣтніхъ Неспособныхъ
Сосницкой 2 8
Волинской 1 3 2 3
Менской 2 2 1
Столенской 2 1 2 1 3
Березинской 5 1 8
Синявской 1 6 1 4 2 1
Понурницкой 1 1 1 1
1 4 2 7 9 1 5 3 13 2 5 14
Окремо від цієї таблиці зазначено, що столярів не дослано з полку 8 чолов. і ковалів 2-х.

Цю таблицю наведено як ілюстрацію і вимагається вислати мастерових з кожної сотні до повного числа. „Побѣгъ работниковъ“ як зазначено в рапорті, „здѣлался отъ недосмотрѣнія опредѣленныхъ къ нимъ приставовъ, которые за то наказаны“[29].

Року 1760 робиться публікація про те, що з Батуринських „строєній“ вже „столяры и рѣзчики мало не всѣ разбѣжались“ й через це навіть зупинка в будуванні трапилася[30].

До розшуку втікачів уживали як-найрішучіших заходів. Опубліковано було список 30 осіб утікачів і наказано їх розшукати та повернути під вартою до Батурина. Заводиться спеціяльна справа „О сыскѣ разбѣжавшихся изъ Батурина столярей и снѣцарей и высылки ихъ туда по прежнему“.

Але розшукано втікачів дуже небагато. „Розысканъ столяръ Кондратъ Войтенко и по учиненіи за его побѣгъ наказанія отправленъ назадъ“.

Що майстерових людей на Україні бракувало, це відзначав і Шафонський у свойому „Описаніи Чернигов. намѣстничества“: „Малая Россія, какъ ремесленными людьми, такъ и художниками очень бѣдна“[31]. І всі архівні справи про постачання робітників та майстерових до Батуринських і Глухівських національних строєній це саме підтверджують (Шафонський згадується тут-же як Сосницький сотник і напевно й сам одержував подібні накази про висилку майстрів, то-що).

У сотні Синявській переміни столярам не можуть знайти та прислати. В сотні Березинській „плотниковъ искусныхъ проискать крайнє невозможно“. Мірошники по млинах частенько непогано розумілися на столярстві, через те, коли-б не ставало столярів, рекомендували брати мірошників, тільки-ж у Березинській сотні і їх нема. У сотні Синявській теж нема мірошників і довелося вислати звичайних теслярів, що „хати роблять“[32]. Сотник Седнівської сотні ще виразніш рапортує про те, що в його сотні немає фахівців столярів. „Ордеромъ Полковой Черниговской К-ріи по предложенію, что буди неимѣется въ сотнѣ Сѣдневской столяра, то выслать снѣцаря для отсылки оного на работу въ Батуринъ. Я же съ покорностію моею доношу, что с козачего званія изъ подпомощниковъ нѣ снѣцаря нѣ столяра въ сотнѣ Сѣдневской не имѣется да и с посполитыхъ нѣтъ же“ (23/VIII)[33].

Звичайно, не завсіди Експедиція доймала віри цим „покорнымъ“ донесінням про те, що немає майстерових, а, можливо, що були і зловживання, відписували, що нема і цим відволікали термін висилки. Року 1760-го підскарбій Гудович, що завідував будуванням дому Розумовського та національними строєніями, скаржиться гетьманові, що „Полковие Канцеляріи не высылаютъ майстеровыхъ людей, но только саміе лишніе переписки дѣлають“. Він прохає Гетьмана підтвердити, щоб як його, Гудовича, вимоги, так і вимоги „Експедиції строєній“ негайно виконувано, щоб „не могло какой послѣдовать въ строеніи Вашей Ясн-ти Батуринскаго дому и прочихъ національныхъ строеній остановки“[34].

На роботу до „національныхъ строеній“ виганяли робітників та майстрів тільки з козаків, посполитих та їх підсусідків, але при фабриках та в маєтках власників, звідкіля виганяти на ці роботи ніхто не мав права, часто можна було знайти непоганих майстрів-фахівців. Через це доводилося иноді писати до Військ. Генер. К-рії, щоб вона вдалася з проханням у цій справі до власників. Одного разу Теплов радить Військовій Генеральній К-рії вдатися до всіх власників з проханням, щоб вони відпустили своїх столярів на роботу до Гетьманського будинку, що його необхідно „столярною работою убрать, понеже счастливого Его Ясн-ти съ фамылиею прибытия скоро ожидается въ Малую Россию“, а „столярей ни за какие деньги неможно здѣсь въ Глуховѣ такъ какъ и въ околичныхъ мѣстахъ сыскать“[35].

Таке саме скрутне було становище і з постачанням мулярів до будування цегляних будинків.

Року 1760 робиться публікація про присилку 10-ти мулярів до Батурина в Київському полкові, канцелярія відписує, що „ежели сищутся з сотень сего полку с каждой по одному, а з всѣхъ десять человѣкъ каменщиковъ, то будутъ вислано“. Далі Полкова К-рія пише, що в магістраті є майстрів досить, але вони „неподсудны полковой к-ріи и выслать ихъ неможно“, бо не можна мобілізувати майстерових, що приписані до фабрики, або належать тому чи иншому власникові.

Нарешті, Київська Полкова К-рія одповідає, що мулярів знайти „не чаемъ“ (не чекаємо, не маємо надії), бо ніяких цегляних робіт ніде тепер не провадиться, а будується цегляна церква в Козельці коштом Нат. Дем. Розумовської, то всі, які є, мулярі зайняті на тій роботі в Козельці, а більше мулярів нема[36].

Питання про оплату праці робітникам на національних будівлях вирішено в позитивному для робітників напрямкові, очевидячки, через те, що на ці будування було асигновано певні кошти, але на практиці і „заплату“ і наряди та ордери вживають поруч. Коли нема змоги знайти охочих за плату, тоді вживають примусового вигону по ордерах.

Року 1755 голова Експедиції строєній Туранський запитує, чи платити, напр., пильщикам дощок (4 пари пильщиків), чи пиляння „ордеромъ велено производить“, бо всім иншим подібним фахівцям доводиться платити по контрактах[37].

Того-ж року 1755 треба перевезти з Новг. Сіверської сотні кілька байдаків каменю до Батурина та вапни з Мезинського майдану 7660½ чт. Сотник радить узяти людей з полків Ніженського, Чернігівського та Стародубського „или подрядить кого з охотниковъ (11/I—55 р.“[38].

Каменярам за умовою належало платити по 7 крб. від кожного навантаженого байдака. Камінь треба було бити за верству від Новг.-Сіверського манастиря і підвозити до такого місця на березі Десни, звідкіль зручно було-б вантажити на байдаки[39].

Архімандрит м-ря заборонив бити камінь (очевидно, то була земля манастирська) і конфіскував набитого на 3 байдаки каменю. Цей конфлікт Розумовського з манастирем заслуговує на те, щоб про нього сказати трохи більш, через те, що тут порушено інтереси робітників.

Гетьман звелів сповістити архімандрита, щоб він усе забране каміння повернув назад, „не входя в контру и ссору“, а як не поверне, то „нарочною командою забрать“[40]. Невідомо чим закінчилася ця справа, але незабаром архімандрита переведено до Гамаліївського м-ря, а новий ігумен сказав, що про цю справу нічого не знає і каменя не повернув. Камінь кудись перевезено манастирськими кіньми і вже пізніше провадиться листування, щоб манастир набив каменю на 3 байдаки за свій кошт, але чи манастир набив каменю та чи одержали каменярі належну їм платню, з справи невідомо.

Треба зазначити, що часто практикується в ці часи визначення плати по контрактах з одним або кількома особами підрядчиками, а той уже від себе платить якусь платню „молодикам“.

Контракти було складено на невеликі окремі будови переважно приватного значіння, як 2 флігелі, каретну шопу (клуню), кухню, пекарню, льох і т. и.[41]. В контрактах зазначається, яка повинна бути будівля і як повинна бути виконана робота та загальна плата за цю роботу грошима та декілька пудів сала на додачу (див. окрему таблицю). Про те, як повинен підрядчик розплачуватися з „молодиками“, себ-то з своїми підмайстрами, ні в одному з контрактів не зазначено. У справі є тільки листування про це. Ломиковський року 1755 вимагає від Експедиції, щоб було заплачено столярам Наумову та Беляку за контрактом „для росплаты с мастеровыми людьми“, бо як не буде видано грошей, то молодиків на роботі не можна буде вдержати — розбіжаться[42].

Взагалі про платню окремим робітникам архівні справи подають дуже мало матеріялів. Для „Експедиції строєній“ зручніше було мати справу з одною чи кількома особами, ніж провадити розрахунок з усіма окремими особами. Підвідчики взагалі платні не одержували. Але иноді в поодиноких випадках і підвідчикам визначувано певну платню від підводи. Наприклад, за приставку драниць з Топальської волости до Глухова року 1754 треба було заплатити по 60 коп. за кожну підводу. Але ще й у серпні 1755 року ці гроші не заплачено і Експедиція прохає їх виплатити підвідчикам. Підвід тоді було мобілізовано тільки 20 з 5-ти сотень[43].

Звичайно, ні про яку плату не можна було й мріяти підвідчикам, коли їх мобілізовано тисячами. Так, наприклад, до 1757 року тільки до Глухова було мобілізовано з самого лиш Ніженського полку більше як 2.000 підвід і в тому з однієї Глухівської сотні 1.111 підвід[44]. Або пригадаємо вигін тисячами підвід до Перелюбської пущі та на Шовковицю.

Як майстрів „по дереву“ та мулярів, так і потрібну кількість майстрів по залізу та малярів, постачали національним строєніям теж за ордерами та нарядами, хоч про платню для них згадується завсіди.

З деякими живописцями та малярами, так-би мовити, високої кваліфікації, складали певні писані контракти, але рядові маляри та ковалі, хоч і мали якусь, напевно устенну, умову про плату за роботу, притягувані до цієї роботи тільки примусово, а не тією обіцяною непевною платою.

Ці міркування можна підтвердити архівними відомостями про платню ковалям Батуринської „машинної“ кузні 1757 р., та малярам 1763 року. Цими роками кінчаться будівельні роботи на Теплиці та на Ганчарівці.

У справі про закінчення Батуринського Гетьманського будинку дано відомості про вимогу плати ковалям. Вони вимагають собі плату на підставі умови з ними, що її Експедиція строєній не додержала. Було умовлено, що їм буде заплачено по 1 крб. на місяць на скарбових харчах, але, як вони зазначають у свойому проханні, ні платні, ні харчів вони вже більш як місяць не одержують. Ось реєстр цих ковалів та розмір заробітку кожного з них:

Імення та прізвища ковалів (козаків Батурина) Скільки днів працював Вимагають Дозволено заплатити Увага
Крб. Коп. Крб. Коп.
1. Федір Коваль 25 2 50 2
2. Мусій Цибуля 30 3 2 40
3. Яків Полещук 40 4 3 20
4. Тишко Полещук 30 3 2 40
5. Лук'ян Синиця 25 2 50 2
6. Лаврін Коваль 30 3 50 2 80
7. Веремія Поліщук 3 30 24
Разом 188 18 80 15 04
Рахуючи по 3 коп. харчових грошей на день, щоденну роботу коваля оцінювано в 5—8 копійок.

Оплату праці коваля можна вираховувати ще й з таких даних: сокира коштувала тоді 20 коп., а долото 12 коп. Фунт заліза на сокиру коштує 2 коп., а коса, щоб насталювати сокири, 10 коп. кожна. За матеріял для 8 сокир і 4 доліт заплатили 1 крб. 24 коп. Отже за роботу 8 сокир та 4-х доліт платили 84 коп.[45]

Підчас закінчення будівельних робіт як-найрішучіше вимагається вислати малярів для пофарбування та розмальовування будівель. Вимагають вислати малярів з усіх сотень Чернігівського полку з їх інструментами. Причому зазначають: „прислать не взирая ни на какіе отговорки при нарочныхъ приставахъ, чтоб не разбѣжались“[46].

Підбиваючи підсумки вищенаведеному матеріялові, треба констатувати, що для масового робітника, як нефахівця, так і фахівця, Батуринські та Глухівські національні будування були державно-громадською повинністю, що її кожен вільний громадянин, козак чи посполитий з своїми підсусідками, повинен був виконувати беззаплатно й своїм коштом.

Протягом XVI—XVII вв. такі повинності та будови траплялися таки частенько в звязку з війнами та ворожими нападами, напр., будування фортець, перевіз війська, то-що. Через це виконання планів що-до відновлення Батурина та Глухова, згідно з указом р. 1748, й мали назву „Національних строєній“.

Робоча повинність на Батуринських і Глухівських „строєніях“ була примусова з міркувань державно-громадського значіння цих „строєній“.

Ця примусовість ускладнялася деякими об'єктивними обставинами, як, напр., недостачею робочої сили в тій чи иншій сотні, недостачею фахівців певного фаху взагалі на Україні, а може й тим, що недбало ставилася сотенна адміністрація до своєчасної висилки робітників (див. нарікання Гудовичеві стор. 129).

Через це і плановість мобілізації порушувано і тягар роботи розкладавсь не рівномірно, а тільки на плечі певної частини трудящої людности.

Цей момент треба розглядати як хибу даної системи, як зловживання системою мобілізації.

Робітники на цю надмірну примусовість, на позачергову роботу, часто реагували тим, що тікали з роботи, а влада розшукувала втікачів, карала за втечу і надсилала знов на ту саму роботу.

Такі характерні моменти, як власні харчі, струмент та знаряддя, мають для оцінки умов праці робітника важливе значіння. Всі робітники повинні були являтися на „національну“ роботу з власними харчами на місяць, а то й на більше часу, иноді навіть аж доти, коли роботу буде закінчено.

Струмент та знаряддя, як сокира, свердли, долота, заступи і т. и., робітники теж повинні були приносити свої.

За тодішньої дорожнечі на залізні вироби це була досить важка вимога до робітника, а коли своєчасної заміни не було, робітник часто потрапляв у безвихідне становище: або працюй голодний, або тікай з роботи, чекаючи за це кари.

Крім того, мобілізуючи на „національні строєнія“ на досить довгий час робітників, залишаючи їхні господарства підчас польових робіт без робочої сили, завдали шкоди взагалі цим господарствам.

Питання про плату за роботу порушувано тільки тоді, коли не було змоги добути безплатно робітників-фахівців. У таких випадках Експедиція запитувала Гетьмана або Ген. Військ. К-рію, як перевести дану роботу: найняти охочих, чи виконати її нарядами.

Безумовно, вигідніше було виконати роботу нарядами, бо грошей у Гетьманській скарбниці було обмаль і їх не ставало навіть для фахівців чужоземців, що працювали за контрактами, та на матеріяли.

Щоб схарактеризувати працю робітників на національних будуваннях з боку їх соціяльного значіння, треба звернути увагу й на той соціяльний процес, що відбувавсь під той час на Україні.

XVIII вік на Україні характеризується як доба запровадження тут кріпацької системи. Покріпачення трудящих мас відбувалося в цей час швидким темпом, особливо протягом другої половини XVIII в. і таке з'явище, як масова мобілізація вільної людности, тільки всебічно сприяла запровадженню цієї кріпацької системи, проторювало для неї шлях.


Додаток.

ЗМІСТ КОНТРАКТІВ НА БУДУВАННЯ.
Коли складено контракта Що треба було збудувати та як саме Розмір будівлі За яку плату умовились
Довжина Ширина Висота
1757 р. 8/V Флігель з льодовнею, з амбаром, 4-мя світлицями, 2 сіньми, пекарнею — всіх „10 покоев“ 22 саж. 4 с. 2 ар. 5 ар. 150 крб. і 1½ пуда сала
22/VI Флігель на 12 кімнат, 3-є сіней, 3 спальні 22 саж. 5 саж. 5 ар. 190 крб. і 5 пуд. сала
22/VI Конюшня (на готовому цегловому фундаменті, вся гембльована всередині і знадвору) 22½ с. 6 саж. 5 ар. 150 крб. і 1 пуд сала
19/VII Каретна шопа з сараями по кінцях та з чуланами для сідел і хомутів (теж гембльовані з обох боків) 17 саж. 5 саж. 5 ар. 70 крб.
29/XI Добудова до флігеля 7 саж. 5 саж. 5 ар. 20 крб.

В кожному з контрактів докладно описано, що саме і як треба виконати. (Справа № 181 1757 року).



  1. Харківський Центр. Істор. архів, Чернігівський відділ, сп. № 36, 1757 р.
  2. Там-же С. № 1218, 1759 року.
  3. Там-же № 8292, року 1756.
  4. Там-же № 1731, року 1759.
  5. № 8292, року 1756.
  6. № 1731, року 1760-го.
  7. Там-же спр. № 12865, 1761 р.
  8. Там-же спр. № 29729, 1751 р.
  9. Спр. № 991, 1754 р.
  10. Спр. № 22723, 1753 р.
  11. № 991, року 1754-го.
  12. ib.
  13. № 22723, 1753 р.
  14. № 13311, 1755—56 рр.
  15. № 18330, 1756 р.
  16. № 181, 1757 р.
  17. № 1731, 1759 р.
  18. № 1731, 1759 р.
  19. Спр. № 13311, 1755 р.
  20. Спр. № 1199, 1759 р.
  21. Дерев'яні лопати придатні на Шовковиці очевидно через те, що тут глибокий сипучий пісок.
  22. Спр. № 9172, 1761 р.
  23. Там-же С. № 9172, року 1761.
  24. Спр. № 1731, 1759 р.
  25. Спр. 1731.
  26. Спр. № 1731.
  27. Там-же с. № 1731, року 1759.
  28. Там-же.
  29. Там-же спр. № 1731, року 1759.
  30. Там-же спр. № 21525, року 1760.
  31. Шафонскій А. „Описаніе Чернигов. намѣстничества“, стор. 21.
  32. Спр. № 1731, року 1759.
  33. Спр. № 1731, року 1759.
  34. Спр. № 9072, року 1760.
  35. Там-же спр. № 21526, року 1760-го.
  36. Там-же спр. № 9072, року 1760-го.
  37. Там-же спр. № 13311, року 1755-го.
  38. Там-же.
  39. Там-же спр. № 13311, року 1755-го.
  40. Там-же.
  41. Там-же, спр. № 181, року 1757-го.
  42. Там-же спр. № 13311, року 1755-го.
  43. Там-же, спр. № 13311, 1755 року.
  44. Там-же спр. № 6997, року 1757-го.
  45. Там-же, спр. № 181 1757 року.
  46. Там-же, спр. № 21928 1763 р.