Історія козаччини/Повстання Богдана Хмельницького
| ◀ Боротьба з Польщею | Історія козаччини Повстання Богдана Хмельницького |
Війни за українську державу ▶ |
|
|
По невдалому повстанні 1638. р. в Наддніпрянщині шляхта прийшла до ще більшої сили, як перше. Могутні пани Потоцькі, Конєцпольські, Вишневецькі та инші позаймали великі простори пустих земель на краю »диких піль«, степів, закладали там села й осаджували на них своїх підданих. Обовязки селян усе тяжчали; селяни з року на рік платили більші податки й мусіли робити все більше панщини на ланах своїх панів. Таксамо по містах позменшувано міщанам права і свободу.
Та найбільше терпіли козаки. Хто не був записаний у реєстер, той не мав ніяких козацьких прав і мусів приставати до міщан або на селі піддаватися панові. Але й реєстрові козаки не мали давніх вольностей. Козацькі полковники-шляхтичі не дбали, щоб запорозьке військо процвітало, а нищили козаків як-найгірше. Від усього майна, худоби, збіжжя козаки платили податки; добич, що її добували на татарах, мусіли віддавати полковникам. Не вільно було вже козакові ходити у степ, на влови або по рибу, за все треба було платити. Як було котрий козак умер, то його вдову й дітей шляхта вважала за мужиків і примушувала до панщини. Як було подобалась котрому шляхтичеві козацька сіножать, поле чи хутір, то він виганяв звідти козака з його родиною й майно його забирав собі…
Важко було терпіти запорожцям ці знущання. Вони ж були люди військові, заслужені в війнах з татарами й турками, вкриті славою, — а тут мусіли слухати панів і їх прислужників, як які кріпаки або невольники. Запорожці кипіли гнівом і обуренням. І чекали тільки пригідного часу, щоб знову підняти повстання.
У хуторі Субо́тові під Чигирином проживав козацький сотник Богдан Хмельницький. Він був із невеликого шляхетського роду. Його батько Михайло проживав спершу в Жовкві в Галичині, потім став урядовцем у Чигирині, господарював на селі й заклав свій хутір у степу. Свойому синові бажав дати вищу освіту й посилав його до шкіл у Львові.
1620. р. Михайло Хмельницький ходив на турків і поляг у битві під Цецорою в Молдавщині. Богдан дістався тоді до неволі і два роки важко страждав, доки не поталанило йому визволитися. Тоді вступив до запорозького війська й по кількох роках став сотником.
Він вів далі батьківське господарство в Суботові. Та коли козаків в повстанні 1638. р. розбито, то і Хмельницькому стало гірше. Почала його переслідувати шляхта. Найбільше завзявся був на нього чигиринський урядовець, шляхтич Чаплинський. Він уподобав собі хутір Хмельниць | На місці цього тексту повинне бути зображення. Будь ласка, додайте їх, використовуючи інструкції на en:Wikisource:Image guidelines та en:Help:Adding images. |
кого в Суботові й хотів його дістати у свої руки. Коли Богдан пішов був раз у похід на татар, Чаплинський зі своїми слугами наїхав на Суботів, позабирав йому всю худобу, коні, збіжжя й инший добуток, а малого синка Хмельницького так побив, що хлопець умер.
Хмельницький вернувся додому й запізвав зараз Чаплинського до суду. Але його там висміяли:
— Суд дає справедливість шляхті, а не козакам, — казали.
Тоді Богдан поїхав з иншими козаками до Варшави, до короля. Тодішній король Володислав IV. не любив шляхти, бо вона йому дуже докучила своєю гордістю, й бажав помогти запорожцям.
— Ви люди лицарські, — казав він, — у вас шаблі при боці, робіть самі собі справедливість.
Король думав тоді про велику війну на турків і дозволив козакам збирати військо та пообіцяв привернути їм давні права. Для більшої певности видав козацьким послам листи зі своїм підписом і печаткою та новий прапор.
Але королівські листи взяв до себе, щоб їх переховати, козацький осавул Барабаш. Він приятелював зі шляхтою, дбав за панську ласку й не хотів сказати козакам, про що пише до них король.
Тоді Богдан Хмельницький задумав хитрощами добути ті листи. Він запросив до себе Барабаша на бенкет, частував його дорогими напитками й казав: | На місці цього тексту повинне бути зображення. Будь ласка, додайте їх, використовуючи інструкції на en:Wikisource:Image guidelines та en:Help:Adding images. |
— Годі тобі, пане брате, листи королівські держати, — чи не могли б ми хоч удвох їх прочитати, козакам козацькі порядки подавати, за віру христіянську достойно стати.
Відказав на це Барабаш:
— Нащо нам, козакам, козацькі порядки давати, чи не ліпше нам з ляхами, мостивими [1] панами, в мирі пробувати, з супокоєм хліб-сіль споживати, як у похід іти, своїм тілом комарів годувати.
Хмельницький розсердився на Барабаша за таку мову, але не показав по собі гніву, а приймав його ще ліпшими напитками, заки Барабаш пяний не повалився на землю. Тоді Богдан зняв йому з пальця золотий перстень, виняв із кишені ключі, зза пояса забрав платок і гукнув вірного слугу:
— Сідай на коня и чим-дуж поспішай до Черкас, поклонися пані Барабашевій, передай їй ці знаки і проси, щоб видала королівські листи.
Слуга виповнив наказ. Барабашева жінка зачудувалася, що Барабаш хоче дати королівські листи Хмельницькому, але як побачила перстень, платок і ключі чоловіка, показала післанцеві, де шукати за листами, і він забрав листи та повіз Хмельницькому. Хмельницький відіслав Барабаша, що ще спав, додому, а сам почав приготовлятися в дорогу на Запорожжя. Барабаш дуже був розлючений на Богдана, і його арештували. Але приятель Богданів полковник Кричевський тайком випустив його з вязниці. Хмельницький сів на коня і в товаристві кількох вірних козаків подався на Запорожжя.На Запорожжі по різних островах було тоді багато козаків, що повтікали були з під шляхетського панування й жили тут із уловів та з рибальства. Багато було між ними таких, що колись воювали з татарами й турками, багато досвідних вояків, що брали участь у війнах з поляками. Хмельницький зібрав їх нараду, розказав їм про всі насили, прочитав королеві листи й закликав до боротьби з Польщею.
З радістю та з захопленням приняли запорожці заклик Хмельницького. Здавна вони мали охоту йти на війни й тільки чекали доброї нагоди й доброго полководця. Козацька рада вибрала Богдана Хмельницького за гетьмана — й передала йому в руку всю владу над військом. Це було на початку 1648. р.
Богдан Хмельницький почав приготовлятися до війни з поляками. Насамперед він добув собі поміч татар. Татари до тепер були ворогами козаків, але гетьман бачив, що не можна рівночасно на два боки воювати і склав мир із татарським ханом. Татари присягли, що будуть утримувати мир із Україною й дали козакам кілька тисяч війська на підмогу.
На весну 1648. р. Хмельницький вирушив із Запорожжя. Польський полководець гетьман Микола Потоцький вислав проти козаків у степи свого сина Степана з польським військом. Реєстрові козаки під проводом Барабаша й инших старшин мали їхати човнами Дніпром до порогів, Поляки йшли собі в степи безжурно, не знаючи, які сили у Хмельницького.
— Ми на тих мужиків навіть не піднесем шаблі, а порозганяємо їх нагайками! — чванилися польські пани.
Але Хмельницький надійшов зі своїм військом несподівано й окружив польський табор над Жовтими Водами. Кілька днів тривала боротьба, бо поляки мали добру зброю, але накінець запорожці перемогли, багато польського війська загинуло, инші дісталися в полон. Степан Потоцький був ранений і умер у козацькій неволі. Зараз потім прилучилися до Хмельницького реєстрові козаки. Вони неохоче йшли на своїх братів, і як тільки дізналися, що Хмельницький переміг молодого Потоцького, кинулися на своїх полковників-шляхтичів і їх повбивали. Погиб тоді й Барабаш, його вбили за те, що не хотів пристати до повстання.
Старий гетьман Микола Потоцький зібрав тимчасом усе польське військо і з другим гетьманом Каліновським пішов на козаків. Але як дізнався про погром сина, хотів повернутися в безпечне місце. Тоді Хмельницький вислав за ним погоню. Козаки випередили поляків і під Корсунем уладили засідку в лісах: поперекопували дороги, збудували шанці й чекали з гарматами ворога. Польські війська необережно ввійшли в це місце і знову потерпіли поразку. Обидва гетьмани, багато шляхти, все військо пішло в неволю. Козакам і татарам дісталася велика добич. Жартували собі тепер запорожці з гордих панів і співали в думах:— Гей, пане Потоцький, чи в тебе розум жіноцький? Не годишся ти воювати, лучше було в Камянці подільськім пробувати, печеного поросяти, куриці з перцем уживати, як з нами, козаками, воювати! Навчать тепер тебе кримці-татари кобилину жувати, кумисом запивати!
Мов блискавкою розійшлися по всій Україні вістки про перемоги Хмельницького. Спершу люди не вірили, що все те правда, бо потратили вже були надію на ліпшу долю. Але як дізналися від очевидців про битви над Жовтими Водами й під Корсунем, з радощів плакали й славили запорожців та гетьмана за їх хоробрість і силу.
— Висипався хміль із міха, наробив ляхам лиха, — приказували собі всі весело.
Богдан Хмельницький порозсилав на всі сторони своїх післанців закликати нарід до війни. В ближчі сторони їхали козаки зі зброєю в руках, з прапорами й відчитували всім на-голос письмо гетьмана. В дальші околиці запорожці йшли поперебирані за купців, ченців, старців і скрізь закликали селян до боротьби з панами.
По всій Україні спалахнуло повстання мов вогонь. Селяни нападали на двори, підпалювали панські будинки, забирали худобу, збіжжя, зброю, виганяли або вбивали панів. Хто з польських панів заранні не втік був на захід до Польщі, той не міг урятувати життя. По містах міщани замикали до вязниць польських урядовців, виганяли ксьондзів, руйнували костели. | На місці цього тексту повинне бути зображення. Будь ласка, додайте їх, використовуючи інструкції на en:Wikisource:Image guidelines та en:Help:Adding images. |
— Перебийніс[2] водить немного, — сімсот козаків з собою, рубає мечем голови з плечей, а решту топить водою.
Кривоніс здобув собі славу в боротьбі з князем Яремою Вишнецьким. Ярема був правнук Дмитра Вишневецького, основника Січі, але нічим не був подібний до свого прадіда. Він зрадив свій нарід, перейшов на латинський обряд і цілою душею ненавидів козаків. Страшно карав він селян, що приставали до повстання; сліпив нещасних людей, калічив, казав четвертувати. Але Кривоніс виступив проти Вишневецького й так побив його військо, що князь утік до Польщі й більше не показувався на Україну.
——————