Анотований "Улісс"/Стор 008

by Джеймс Джойс

	СЛАВА УКРАЇНІ! ГЕРОЯМ СЛАВА!
	Як допомогти й отримати допомогу під час війни

◀ Стор 007

Анотований "Улісс" Джеймс Джойс, перекладено користувачами Вікіджерел Стор 008

Стор 009 ▶

Примітки перекладача(ів) подаються в Обговореннях сторінок. В перекладі переважно збережена пунктуація Джойса.

Вікідані

— Ти хочеш, щоб я сказав тобі? – запитав він.

—Так, в чому там справа? – повторив Бик Малліган. – Я нічого не пригадую.

Говорячи це, він глянув Стівенові в обличчя. Легкий вітерець пробіг по його чолу,

ворушачи світлу розпатлану шевелюру і запалюючи в очах срібні іскринки занепокоєння.

Стівен, пригнічений власним голосом, сказав:

— Пам’ятаєш, як я прийшов до тебе додому вперше після смерті матері?

Бик Малліган миттєво насупившись, відповів:

— Як? Де? Убий, не можу пригадати. Я запам'ятовую тільки ідеї

і відчуття. Ну і що? Що ж трапилось, заради бога?

— Ти готував чай, продовжував Стівен, а я пішов через сходову площадку за

кип’ятком. Твоя мати і з нею хтось із гостей вийшли з вітальні.
Вона запитала хто в тебе.

— Справді? – не відступався Бик Малліган. – А я що сказав? Я забув.

— А ти сказав, відповів Стівен, Та це Дедал, в якого мати

здохла.

Бик Малліган зашарівся і від цього став здаватися молодшим і привабливішим.

— Я так сказав? – перепитав він. – Ну й що ж? Що в цьому страшного?

Нервово він струсив своє збентеження.

— А що є смерть, запитав він, твоєї матері чи твоя чи моя власна?

Ти бачив тільки, як вмирає твоя мати. А я кожен день бачу, як вони віддають кінці і в Скорботній Матері
і в Річмонді, а потім їх січуть на потрух в прозекторській. Гидка
річ і нічого більше. І нема про що говорити. Ти не зволив стати на коліна
і помолитись за свою матір, коли вона просила тебе на смертному ложі. А чому? Та тому,
що в тобі ця клята єзуїтська закваска, тільки введена в неправильний спосіб.
Як на мене це все посміховище і гидота. Її лобові частки вже не діють.
Вона називає лікаря сер Пітер Тізл і хоче нарвати жовтців з ковдри.
Потурай їй допоки все скінчиться. Ти сам не виконав її передсмертне прохання, а тепер супишся
на мене, що я не скиглив, як найманий плакальник від Лалуетта.
Безглуздя! Припустимо, я так і сказав. Але я не мав наміру образити пам'ять твоєї
матері.

Його мова повернула йому самовпевненість. Стівен, приховуючи зяючі рани,

залишені словами в його серці, якомога сухіше сказав:

— А я й не вважаю, що це ображає мою матір.

— То що ж тоді? – запитав Бик Малліган.