Антологія римської поезії/Марціял/До Музи. Епіграми VIII, 3

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку

МАРЦІЯЛ.
Епіграми VIII, 3.
До Музи.

 

ДОСИТЬ було-б і п'яти… Шість книжок, чи там сім — забагато.
Музо! невже-ж це тобі ще не остило співать?
Годі! встилаймось! мовчім! Про славу ту людську не дбаймо:
 Досить того, що і так скрізь перечитують нас.
Он од надгробку Мессали розкиданий камінь лишиться,
 Порохом стане сипким мармур Ліціна твердий,
А незрадливий читач не забуде мене, і мандрівник,
 Ідучи з Риму, мене візьме в свій рідний куток.
Так я промовив, мовчу. А в одежі схилившись пахучій,
 Чую: дев'ята з сестер одповідає мені:
„Так? ти покинеш, невдячний, складать свої вірші веселі?
 Будеш без діла сидіть, світ і людей проклинать?
Чи ти волієш на сцену — з високих котурнів віщати,
 Чи в героїчних рядках славити війни та кров,

Щоб велемовний учитель виспівував твір твій у школі
 Й голосом хриплим душив хлопців і чемних дівчат?
Ні! хай про війни гремлять ті поважні та славні писаки,
 Що до півночі сидять та переводять свічки, —
Ти-ж свої жарти складай та римською сіллю присолюй,
 Хай в отих жартах життя вдачу пізнає свою.
Правда, розсудять не раз, що на вбогій ти дудочці граєш, —
 Але-ж при дудочці тій голосу сурем не чуть“.


——————

Надгробок Мессали. Валерій Мессала — державний діяч і літературний патрон часів Августа.

Мармур Ліціна. Ліцін, визволений раб імператора Августа, був якийсь час намістником Галліі. На протязі свого управління провінцією, набув собі неправедні, але великі маєтки. Пізніше всі скарби його було сконфисковано; де-що проте йому вдалось урятувати. На ті рештки колишнього багацтва він наказав поставити собі роскішний пам'ятник, що нарівні з мавзолеєм Мессали увійшов в оборот щоденноі розмови.

Дев'ята з сестер. Одна з дев'яти Муз.