Байда, князь Вишневецький/Акт другий

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку


СЦЕНА ПЕРВА

Кабак Насті Горової.
За столом сидять козаки-дуки, по лавках - козаки-нетяги.
Знадвору чути музики, співи, регіт і гомін.

Один з нетяг
Ой корчмо, корчмо, наша ти княгине!
В тобі добро козацьке марно гине:
Що і сама ти неошатно ходиш
І нас, нетяг, у дранім риззі водиш.

Один з дуків. Шкода, козаче-брате, на корчму нарекати. Нарекай на козацьку щербату долю та на дурну козацьку волю.

Другий нетяга. Тобі се добре говорити, упугавшись аж у три жупани; а он у нашого Радька Гузира нічим і грішного тіла гаразд прикрити. 3 усієї здобичі, з того, мовляв, турецького добра зістались були тілько червоні штани,- і на ті вразька кабашниця польстилась. Тепер, бач, сидить голий, мов турецький святий.

Третій. А справді, він схожий на турецького святого, братчики. Крізь рам'є кругом тіло світиться.

Четвертий. То й бути йому Турецьким Святим, а не Радьком Гузирем. Чи згода, панове браттє?

Усі нетяги. Згода! згода! згода! Нехай не дурно своє дрантє, свої верети носить.
Четвертий. Поздоровляємо ж тебе, любий товаришу, з новим титулом.

Турецький Святий. Що мені по титулі, як чортма в шкатулі?

П'ятий. Не кажи-бо сього, брате. Тепер усі твої карби в кабашної Насті пропали. Тепер нехай оплачується Радько Гузир, а Турецький Святий - новий у неї гість: мусить гаспидська Настя карбувати тобі на всі дванадцять апостол.

Турецький Святий. Еге, викрутишся в неї новим прізвищем! Се тобі не січовий кабак. Тут присуд князький, а не козацький. Добре було нам, панове браттє, за гетьманування Ганжі Андибера. Той куди не ввійшов, чи в королівські добра, чи в панські, чи в чернечі, чи в міські,- всюди в нього присуд козацький. А князь Байда над нами разом і гетьманує, й панує. Не перестане, мабуть, князь поти князювати, поки вовк вовкувати.

Шестий. Проклятуща кабашниця! Вже аж комора тріщить од козацького добра, а їй ще мало. Коли б і душу чоловік застановив, узяла б і душу в заклад.

Другий дука. Ти, брате, справді рівняєш Настю до чортяки. А не хто ж, як оцей Турецький Святий проложив про неї стишок: "Ой Насте, каже, Насте кабашна! Ти, каже, до нас, козаків, бідних нетяг, лиха та й обачна".

Третій. А торік, як роздобув на морі чересок грошей, то прибіг до неї з Низу, мов цуцик ласкавий, дарма що в цьому степовому кабаці присуд князький, а не козацький.

Турецький Святий. Мов цуцик? Не цуциком, великим псом, справдешнім собакою був я тоді.

Четвертий. Що ж, коли й сама, ледащиця, принадна і дівок держить хороших, а найбільш оту спокусницю Пазину.

Один з нетяг. Вам, дукачам, добре коло своїх жінок грітись, а бідному низовцеві, злиденному січовикові, до кого притулитись? Он і прощальники йдуть із Січі до Межигорського Спаса, да й ті звернули з Київського шляху, щоб умочити сивого вуса в патоку.

Другий. Тепер-то їм і вмочати: за одним заходом усе спокутують, їм добре й каятись, у гроші вбившись. Дарма, що проміня саєти на волосяну одежу, а чересом підпереже чернечого підрясника так само, як і козацького жупанка.

Третій. Еге, брате. Добре низовим дукам скакати в гречку, добре й каятись. А наш брат ухопить шилом патоки, та й носись із гріхом. Прийдеш до попа в веретищі, то й покути накинути не хоче. Яка з голого спасенника користь?

Турецький Святий. Коли б моя воля та сила, я б оцих спокусниць узяв та й повбивав. Дак же бо козацтво наше!.. Само свою халепу й стереже, й обороня. Та й князь наш, дарма що Байдою зветься і за християнство воює, а так не чинить, як той спасенний Полюс. Той у Києві он шпиталь про козаків-калік спорудив, а сей оддав степ, місце веселе, як долоня рівне, під жіноцький кабак, мов під який гарем, прости господи.

Один з дуків. Хіба ж він під кабак оддав степ? Не під кабак, голово ти розумна, а під козацьке кочовище. Бо козаки бідкаються пасовищами по панських добрах. Що за божевільний мізок у цих опияк! Самі завели степовий кабак, самі з Настею рядну рядили про його вбезпеку, а тепер винуватять князя. Таж він про козацьке пристановище, не про що, дба: щоб захистити вольним кочовищем козацькі двори та холіви д' Орди. А коли б не дозволив зробити в своїх добрах кабака взором Низового, то коренили б його так само, як Острозького й інших княжат.

Другий. А я тебе, друже, пораджу й остережу: не розпускай ти про князя Байду губу, як халяву.

Турецький Святий. Чом же це так, панський ти підлизо? Се ти мусиш держати язика за зубами: бо живеш із князької землі, а я - вольний козак.

Другий. Вольний, се правда: бо куди ні поволочешся, несеш усе своє надбаннє на спині, як той вовк-сіромаха - шкуру. Про вольного, правдивого козака проложено й пісню:
       Козак, душа правдивая,
        Сорочки не має,
       Коли не п'є, дак воші б'є,
        А все не гуляє...

Турецький Святий. Не одні воші ми б'ємо, пане брате. (Співає).

До нього пристають інші
 Ой у лузі над водою
  Калина цвіте:
 Ой то ж наша голотонька
  Мед-горілку п'є.

 Іде козак, іде дукач,
  Насміхається:
 "За що тая голотонька
  Напивається?"

 "Ой не смійся із голоти,
  Превражий дуко,
 Щоб не була із душею
  Тобі розлука!"

 Один бере за чуприну,
  Другий дула б'є:
 "Ой не ходи, песький сину,
  Де голота п'є!"

 "Ой прошу ж вас, миле браттє,
  Прошу, не бийте:
 Ой куплю вам цебер меду,
  Нахильця пийте!"

 "Що ж нам, браттє, з того меду,
  Що ми нап'ємось?
 Лучче вволю натщесерце
  Дуки наб'ємось".

Третій дука. Заспівайте ж, братчики, тепер ще про козацьку хату. Як-бо той Шерешир співа?

 Ой знати, каже, козацьку хату
  Через десяту:
 Вона соломою не вкривана,
 Вона приспою не обсипана:
  Кругом двора
  Нема ні кола,
 На дровітні дров ні поліна,-
Сидить в ній козацька жінка, околіла.

Турецький Святий. Щоб ви самі так околіли, превражі дуки, з своїми жінками і з усім наплодом! Хіба забули, що було Шереширові за зневагу козацтва? Те й вам, дукачам, буде. Йому потовкли вдрузки кобзу, а ви й зубів не позбираєте.

Четвертий. Чого цей Турецький Святий зробивсь таким злющим? Грима на нас, наче той печорський скимник. А колись я знав його веселим.

Третій. І одягним.

Четвертий. Не що ж бо й що. І досі козаки співають стишок, що проложив цей спасенник, танцюючи круг Пазини. Гарний стишок! І бакаляр такого не зложить. Агов, козаки небожата! Хто заспіва про Пазину стишок, іди, випий із нами корячок меду-п'яного-чола.

Один з нетяг. Хто скомпонував, хай той і співа: хай за свою кебету й нагороду здобува.

Четвертий дука. А заспівай справді, твоя Турецька Святине!

Один з нетяг. Не весело йому без кобзи співати: нічим, мовляв той Шерешир, угору духа підняти. Тим і на печерського скимника закандзюбивсь, що кобза лежить із штаньми в шинкарки в закладі.

Четвертий дука. То скиньмось по людській денежці та викупім. Чи так, панове браттє?

Інші дуки. А чом же? Нехай козак себе розважить.

Четвертий. Еге ж, еге, як той січовий нетяга мовляв:
                Струни мої, струни,
                Струни золотії!
   Грайте мені стиха:
   Ачей козак-гольтяпака
   Збуде трохи лиха.

Третій. Агов, дівчата! кете лишень сюди кобзу того козака, що штани заставив.
Наймичка приносить кобзу.

Турецький Святий. Бач! так і вродилась. А я вже з тиждень коло диявольської паплюги панькаю, що неживий ходю без кобзи. Дак ні приступу! Ще, ка, і в потилицю виштовхаю. На тобі, ка, більш накарбовано, ніж у тебе волосся на голові. Така диявольська халява! Щоб її душа в пеклі рачки стояла!

Третій. Співай уже, співай.

Турецький Святий. Чуєте, миле браттє? Чи брязнули капшуком, чи ні, уже й запрягли козака в ярмо. Отакі вони всі, ці дуки-срібляники. Такі вони й тут, на Русі, такі й за Порогами. Та вже ж мушу відбути панщину.
(Співає під кобзу).
 Ой хто попа й попадю,
 А я Пазину люблю.
 Люблю і вдень, і вночі,
 Ясне світло гасючи.
 На Пазині коралі -
 Сто злотих давали.
 Ані батько купив,
 Ані мати дала:
 Сама добра була,
 З козаками здобула:
 Бо хороша була!

Четвертий дука. Бачте, як він її вславив! Ми помремо, то нас і позабувають, а Пазину довго ще пам'ятатимуть.

Третій. Іди ж, козаче, скріпи живота на похміллє: випий михалок меду.
Турецький Святий. Нехай з вас, розпревражих дуків, п'явки кров повипивають.

Первий. Сіль тобі на язик, печина в зуби!

Другий. Не кажи-бо так на його, брате: з його буде колись преподобний скимник.

Третій. А що ти думаєш? Турецькі скимники сердитіші й од наших.

Четвертий. Он іще один такий преподобник до шинку тягне.

Третій. Сей, мабуть, ще святіший.

Четвертий. Та й розумніший: бо змудрував собі штани з жінчиної плахти.

Третій. А справді! Попристібував плахту між ногами, та й є штани.

Увіходить Хома Пиндюр.

Четвертий. Недурно зложив сам про себе пісню. Як-бо вона співається? (Співає).

Троє інших дуків підтягують.
 Іде козак з шинку п'яний,
 За собою штани тягне.
Бо козак, бо козак, бо козацька дитина...
 На те мати породила,
 Щоб дівчина любила.

Хома Пиндюр. І полюбила-таки. Бач, оддала й материнську плахту на штани.

Четвертий. Ох, не вона це оддала, козаче. Ддала її лиха година. Не вподобала, мабуть, карбача на спині, а синього синила попід очима. Як-бо той Шерешир про козацьку жінку виспівував?

Третій. Я влюбив цього козака, братчики, за його вдачу козачу. Випий, друже, чарку доброї оковитої горілки за здоров'є Турецького Святого. Тут у нас проявився святий, та ще й не простий, а турецький.

Хома Пиндюр. Та вже лучче тут випити, ніж у тих прощальників. Щоб їм ні одного гріха не прощено в чернецтві!

Третій. А хіба що?

Хома Пиндюр. Наливай уже, коли наливаєш, вразький дуко!

Третій. Чим же я тобі дука, та ще й вразький?

Хома Пиндюр(випивши). Не ти один, усі ви - бісова худоба. Ви з нашого брата козака-нетяги насміхаєтесь так само, як і ті низові дуки, ті, мовляв, прощальники. Заразом і горілкою вітають, і прізвище прокладають, як той казав: "Ложкою корме, а стеблом очі поре".

Турецький Святий. Сказано, дуки-срібляни-ки. Бодай їм добра не було ні в раю, ні в пеклі!

Перший дука. Та годі-бо тобі, преподобний скимнику, лаятись! Ми ж тобі й кобзу викупили.

Турецький Святий. Ще й не так вас пови-лаюю. Правду співав той січовий кобзар:

 Ой ви, каже, дуки, дуки!
  За ваші всі луги й луки:
 Ніде козакові-нетязі стати
  І коня попасти.
Ви думаєте, я тілько про Пазину зложив пісню? Не забудуть люде й про вас, дерії українські. (Співає).

 Та все пани, та все дуки,
 Позаїдали наші поля, луги й луки...

Другий. Тю на твою дурну голову! Ти ж і сам колись був таким, як ми, дукою. Хто тобі, пеському синові, звелів гайнувати батьківщину? У тебе ж так само були й коні, й воли, і всякий інший добуток.

Хома Пиндюр. Були і в мене. В обох у нас те все було. Та ми не насміхались вашим робом із голоти. От і низові дуки, що мають власні човни за порогами, і ті, забагатівши братньою кров'ю, тепер безпечно душу свою спасатимуть, а з нашого брата і в чернецтві воду варитимуть.

Турецький Святий. Ні, вони, й сидючи на небі, кепкуватимуть із тих бідолах, що море поковтало невідмолених. Наш брат, нетяга, здобичню дорогу по морі верста, а вони в степової шинкарки добрі горілки попивають та за човни собі дуван одлічують, та рай по манастирях закуповують.

Хома Пиндюр. Велике диво, що козак пропивсь або в кості програвсь! Зараз і прізвище проложили. То був Хома Пиндюр, назвище старосвітське, поважне, а тут ув одну минуту - на тобі! зробивсь Хомою Плахтою.

Один з дуків. От же ти й справді Плахта, Хомо. Не вклепавсь той піп, що Хомою тебе назвав: не вклепались і січові прощальники. У тебе розум не козацький, а жіноцький. Далебі! Ну, скажи на милость божу, який тут біс позаїдав у вас поля, луги й луки? Поздоров, господи, князя, нашого батька, тут не Острожчина, що відміра тобі дві чи три волоки, та й козакуй під його князьким щитом. Тут і земля й вода вольна. Аби в тебе добуток свій був, займай займище, чабануй, ратайствуй, пасічникуй, будникуй, гони собі бобри, рибалкуй,- роби що здаєш. А в козаки - хочеш, іди; не хочеш, стережи християнську землю на своїм займищі. Де ж тут "усе пани та вcе дуки!" Які вони позаїдали в вас поля, які луги й луки?

Другий. Хіба це зветься в вас позаїдати, щоб на порожніх грунтах сідати? Дурний прогайнував батьківський добуток, а розумний здобув та й оре його займанщину-пустош. То це вже в тебе й дука? Це вже в тебе срібляник? О, щоб тебе головою в жито! Знали січовики, яке тобі прізвище проложили. Ти, брате, й родивсь Хомою Плахтою.

Турецький Святий. Ось слухай, Яремо Шаруй-Казане, і ти, Микито Сопухо, ось слухайте обидва. Не були єсте такими розумними, витираючи плечима сажу по винницях та по броварнях. А як золоті бджоли в грека на Ягальницькому шляху підодрали, то й премудрими стали.

Третій. Чи в грека православного, чи в татарюги поганого, сього твоя святиня не зна, а словом дотина. Розумними ж через те вони стали, що добра свого на кабаць-ких служебок, на костирство, на танці-музики не про-гайнували.

Хома Плахта. Бач, як сі дуки-срібляники один за одним руку тягнуть! Мов жид за жидом.

Турецький Святий. Бо в них і віра жидівська.

Другий. Яка в нас, козаче, віра, поспитай у цієї панночки (вдаривши по шаблюці). Та перше викупи в Насті свою козацьку ознаку. Такого гультая не честь нам і не подоба плазом одплазувати, а поважним боєм годилось би тобі вуха по'бтинати.

Хома Плахта. Чи чуєте, чесне козацтво, християнське лицарство, як ся багата жидова з вас глумом глумує і глузом глузує?

Турецький Святий. А берімось, панове безша-бельники, за лаву та припремо цих вражих дуків до стіни, так щоб і очі на нас повирячували!
Козаки-нетяги хапаються за лаву, а козаки-дуки, зскочивши на стіл, за шаблі.
 

СЦЕНА ДРУГА

Там же.
Увіходять Настя Горова з наймичками.

Настя Горова
А що се ви, п'янюги-волоцюги?
Чи се вам шинк жидівський чи вірменський?
Я тілько крикну в степове віконце,
То на шаблях вас рознесе козацтво.
Ти, ледарю, що з жінки здер плахтину,
Спустошивши і дворище, і хату!
Горшком у тебе жінка воду носить,
Половником дітвору наповає;
Замість парчевих-золотих очіпків
Від тебе синяки криваві має.
Геть з кабака мого, дирява шапко,
Безпідошовний чоботе-шкарбане!
І дуки, і нетяги регочуться.

Один з дуків
Ся вдарить словом - що твоя й ломака!
Бач, як зігнувсь, похнюпивсь, мов собака?

Настя Горова
А ти, святий угодниче турецький,
У Магометовім раю одвірний!
Коли тебе не виганяю з хати,
Бездонна куфо ти, гниле барило,-
Тулись, як пес, а на людей не гавкай,
Гультайським язиком тут не варнякай,
Бо ти в мене, як дам сторожі гасло,
Аж за дев'ятими ворітьми гавкаєш.
 

СЦЕНА ТРЕТЯ
Там же.

Увіходить Ганжа Андибер, одягнений нетягою.

Андибер
Гей, хто тут сміє козака-нетягу,
Мов жида чи вірмена, зневажати?
Хто сміє з шинку, наче пса з-під лави,
Козацтво підупаде проганяти?

Один з нетяг. Отак гукни! Неначе гармата ревнула. Так тілько Ганжа Андибер гукав на
Старці.

Другий. Та чи не він се, брате, й є? Я вже давно помітив, що в його постава не гольтіпацька. А зрост який! Це велетень.

Третій. Еге! дарма що кажанок волосина 'д волосини на пучку.

Четвертий. А поясина з рогози, мов у того козака Голоти.

П' ятий. А шапка-бирка, зверху дірка.

Шестий. Справді така, як виспівував той Шерешир: вона, мовляв, травою пошита, а вітром, на славу козацьку, підбита!

Семий. І чоботи справді такі сап'янці, що видко п'яти й пальці: де ступить, босої ноги слід пише.

Восьмий. Ні, подивись, які в його плечі, які руки! У ці руки не попадайтесь, дуки.

Настя Горова
(стямившись після нестями)
Звідкіль се в нас опудало взялося,
Замурзаний грязею невмивака?
А чіп! твоє серед баштану місце,
Своїм дрантєм дрібне лякати птаство.

Андибер
Лякав колись я і буйне, суціго...
Чи бачиш, що це?
(Виймаючи з-під поли недолимка).

Настя Горова
          Гляньте, позлотистий
Гетьманський недолимок у нетяги!

Андибер
Чого ж тепер від мене хочеш, падло?
Чи по голові ним тебе заїхать
І черепа тобі в прах розтрощити,
Чи за ширітвас меду заложити?
Постав мені чола п'яного миттю
Ширітвас-цебер повен серед хати.
Гей, козаки-нетяги, миле браттє!
Скликайте чернь обідрану козацьку,
Нехай хоч нахильця п'є-веселиться,
А вип'є цебер, ще поставлю десять.

Турецький Святий
О, щоб же так тебе господь утішив,
Як покріпив єси козацькі душі!

Хома Плахта
Це не срібляник-дука: щире серце,
Душа правдива, до нетяг обачна.

Андибер
Чого ж се ви стовпились коло порога?
Кому з вас не рівен у мене кожен?
Вони сьогодні одягні та пишні,
А завтра ви цвістимете маками...
Посуньтесь, дукачі, нехай голота
Зо мною поруч за столом сідає.
(Посовує дуків і висовує всіх із-за столу).
Турецький Святий
Коли голота, дак між нею первий
Святий Турецький мусить бути в тебе.
(Сідає поруч).

Хома Плахта
А Плахта другий, мов у божім царстві
Петро й Павло, козацькі щирі душі.
                     (Сідає поруч).

Андибер
Агов! до мене, козаки-нетяги!
Я маю чим гостей угонобляти.
(Висипає на стіл таляри з череса).

Один з дуків
Ге, ге! се не козак-нетяга, миле браттє:
Се чи не сам той Андибер з'явився?

Другий
Не дурно йшла про його поголоска,
Що знов над Байдою він візьме гору.
Наймичка вносить цебер меду.

Андибер
Частуйтесь досхочу, козацтво-друзі,
Мов за Порогами в Великім Лузі.
Я не такий, як той лукавий Байда:
Не панська в мене - проста, щира правда.
Гетьманством я високо не несуся,
Вельможним поглядом з вас не сміюся.
Чи князь, чи пан, чи вбогий гольтяпака,
У мене шана й честь усім однака.
Частуйтесь по простацькому звичаю,
А я чогось душею знемагаю.
За думками гіркими мед не п'ється,
Горілка добра марно в пельку ллється.
Журба мене зв'ялила, ізсушила,
Що повтинало нам лукавство крила.
Відсуньте, браттє, покутню кватирку,
Подам я в степ свій глас річкам козацьким.-
Гей ви, річки широкі, степовії!
Помошниці великі Дніпровії!
Або мене до себе ви приймайте,
Або мені підмогу посилайте!
 

СЦЕНА ЧЕТВЕРТА
Там же.
Увіходять козаки-зимовчаки з одежею та з козацькою зброєю.

Первий козак
Оце тобі сап'янці, наш гетьмане,
З святої річки, з славної Самари.
                            Обуває.

Другий
А се тобі, наш незабутній Ганжо,
Жупан-лудан з Великого Інгулу.
Вдягає.

Третій
Се шлик тобі, преславний Андибере,
Шле Ворскла-річка, пасіками пишна.
Надіває.

Четвертий
Прийми ж, наш батьку, і козацьку зброю
Від Росі, Тясмина, Сули й Росави.
Чіпляє.

Андибер
(до купи нетяг, що постали коло дверей з кочергами та рогачами)
         А що ж ви, друзі, відцурались меду?
         Чого постали попід мисниками?
 
Один з купи
Того постали попід мисниками,
Щоб наші дуки з хати не втікали.

Другий
Вони черствим нас хлібом годували,
Як по ріллям у них ми шкитильгали.

Третій
Вони роботою нас напували,
Як казани у їх ми шарували.

Четвертий
Хто жив на Старці від меча зістався,
Їм у броварну каторгу попався.
Варили воду з нас ледачі дуки
І потирали об козацтво руки.

П'ятий
Не хочем меду, ні горілки пити,
Аби нам дуків добре попобити.

Шестий
         Дай суд нам, батьку, праведний гетьманський,
         Нехай не гине звичай наш козацький.

Андибер
Короткий суд у мене, миле браттє:
Чи хочете, то розірвіть на шматтє,
Чи хочете, то з хати вивождайте,
У два киї по спині потягайте.

Семий
Ми не вовки, щоб їх на шматтє рвати;
Нам лучче за ліб, мов воляк тих, брати,
Під віконню надворі покладати,
По ...... канчуками затинати.
Нетяги беруть дуків за чуби.
 

СЦЕНА П'ЯТА
Там же.
Увіходить Байда, один без почту, з обухом у руці.

Байда
Не добре, Ганжо Андибере, чиниш,
Що знов на давній шлях свій повертаєш.
Не від мого меча лежить на Старці
Козацтво низове, залите кров'ю:
Дурний твій розум, навісне завзяттє
Братів з братами покотом поклали.
Шануючи твою лицарську славу,
Я дав тобі князького недолимка,
А ти почав із ним степом никати,
До всобиці козацтво нахиляти.
Забув єси, що тут не Запорожжє,
Не Замокан, не Базавлук, не Скоки:
Тут присуд мій, наслідній по тих предках,
Що суд судили ще в варязькі роки.

Андибер
Пресвітлий князю, ти всього не знаєш,
Що в тебе коять душмани козацькі.

Байда
Нехай мої той добра покидає, Хто в них наругу та біду приймає.
Широкий світ,- знайти притулок можна
В Острозьких, у Сангушків, Радивілів.

Турецький Святий
Щоб ми тебе на інших проміняли!
Ні, князю, ти наш пан, наш рідний батько!

Хома Плахта
Хотіли ми зробити якнайкраще,
Щоб славивсь ти ще ширше між козацтвом.

Андибер
Бо дуки ці голоту зобижають
І вбогих від козацтва відучають.

Байда
Я думав, що провчив тебе навіки
В страшних окопах на кривавім Старці.
Лежав ти мертвий од мого обуха...
Я взяв тебе, вдихнув живого духа,
І клявсь єси, очунявши, що будеш
Мені коритись, як дитина батьку.

Андибер
(низенько вклонившись)
Корюсь тобі, преславний князю Байдо,
Корюсь, як лицарю між лицарями.
(Стиха до нетяг).
Се вам завіт козацтва: я корюся,
Поки у силу да в потугу вб'юся.

Байда
Та пам'ятай же, що мої достатки,
Усі поля, степи й луги з гаями
Оддав козацтву я на вжиток вольний.
Ніхто подимного мені не платить,
Ні мита не дає, ані куниці.
Живу я просто, мов козак у Січі,
Ні вин коштовних, не медів не знаю
І на потуху по рибасі щуці
Горілиці михалок випиваю.
Все козакам оддав я на притулок,
На втечище, на вольний заробіток.
Коли ж хто з них срібляником зробився,
То се річ добра, похвали достойна.
Бо не з кишень людських нам треба жити,
З землі насушний хліб свій здобувати,
Здобувши, ворога у полі бити
І християнський світ обороняти.

Увіходить Настя Горова, з тацею і срібним ковшем на таці.

Настя Горова
Пресвітлий князю! честь мені велика,
Що завітав єси козацьким робом
До нашої оселі степової,
До становища Насті Горової.
Я знаю, що в медах ти не смакуєш,
А пивом нашим шинковим гордуєш:
Зволи ж горілки доброї, живої,
Здоровшої над вивозні напої,
До чесних рук своїх лицарських взяти
А срібний ківш на замок відослати.

Байда
Не п'ю з таких я рук.
Настя Горова
З яких, мій князю?

Байда
Таке жіноцтво, як ти, Насте, робить,
Що серце рицарське, як лев хоробре,
Від погляду дівочого холоне.

Настя Горова
Не ти б казав се, князю благородний,
І не мені б таке від тебе чути.

Байда
Як! ти, мізерна, темна заволоко,
Рівнятись ізо мною смієш?

Настя Горова
        Смію...
Козак єси, пресвітлий князю Байдо:
Козак мене із батьківського дому,
Від роду чесного обманом вивіз
В край, де "леліють ріки медовії
І зеленіють трави шовковії".
Козак із мене, князю, насміявся,
Продав мене в ясирную неволю...
Я вирвалась у землю християнську,
Беру з козацтва ласого данину:
То чим же я тобі від нього гірша?

Байда
Ти правду кажеш. Я твій подарунок
Пошлю на замок, а горілку вип'ю,
Як випила ти горе, до останку.
Знай, і в мене не весело на серці,
І з мене, так як з тебе, насміялись...
(П'є).
Ну, Ганжо Андибере, будеш, брате,
За християнську віру воювати.
Покликуй покликом сумним, понурим,
Що я тебе навчив про турка кликать.
Бо ворогам Христа благочестивим
Я хочу, перш ніж туркам, хлосту дати.
Нехай народи християнські знають,
Як козаки недолюдків карають.

Андибер
(почепивши шлика на ратище)
Гей, люде добрі, вбогі і багаті,
Підвусники, вусаті й бородаті!
Хто з вас охочий потерпіти муки,
Попавшись на войні в катівські руки?
Кому з вас любо за спасенну віру
Мечем утерти носа безувіру?
Кому з вас любо на колу стирчати,
На колесі чи на гаку сконати?
Хто не лякається четвертування
І шкури з тіла заживо здирання?
Таких ми кличем до своєї купи,
На муки більш, ніж на багаті лупи.
Не треба смерті козаку боятись:
Від неї й на печі не заховатись.
Козак на те, щоб злюку бити в полі,
Достерегати всюди правди й волі.

Усі
Готові, Байдо, за тебе вмирати,
Ледачих злюк за кривди їх карати!

Як Андибер виходить з хати, завіс опускається.
Перші три вірші його поклику знов чути; потім голос його никне в степовому галасі, перейшовши вкупі з музикою в зловіще завиваннє.

СЦЕНА ШЕСТА
Табір під замком Острогом.
Увіходять Байда, Тульчинський і інші козаки-побратими.

Байда
   Я думав, браттє, що нема на світі
Солодшого напою від кохання;
Аж помста ще солодша. Сим напоєм
Боги собі у серці гоять рани.
Коли б я був Зевесом, я б спустився
Із хмар в Острог з тріскучими громами
І в саме серце Василеві впився
Гаком свого орла та пазурами,
Дмитра ж обвив зубчастою стрілою,
Мов перевеслом огняним блискучим,
І гримнув прокляттєм над головою,
Страшним, як вічне полом'є жерущим.

Тульчинський
Ну, а коли б твій ворог покорився
І впав до ніг, як грішник перед богом?
Коли б у вереті і попелі смирився,
Простершись ниць перед своїм порогом?

Байда
Що за картина! Князь Василь у рам'ї
І попелом присипався смиренно...
Ні, я лежачого не розтоптав би,
Хоч ненавиджу варвара смертельно.
Ну, та в Острозі ще не ждуть приходу
Мого з гарматами: ще ми застанем
Нового київського воєводу
Вбеспеченим і мовби з неба грянем.
Ще голови важкі в сіпак з похмілля;
Не ждуть мене сюди так хутко в гості,
Не ждуть від нас кривавого весілля
Ясновельможному харцизу його мосці.
Один з побратимів
Ні, князю, глянь, ворота відчинились,
Під княжим стягом козаки рушають.
Узгір'я замкові людьми окрились,
Вітряк і греблю з вешняком займають.

Байда
Бо мусять, щоб не допустить обходу.
Та Ганжа обійшов уже низами.
Жду маяка від нього димового,
Та й напремо панцерними полками.
Вбігає, задихаючись од поспіху, вістовець.

Вістовець
Стій, князю! зрада!.. Ганжа з низовцями-
Нетягами в Острозі бенкетує...
Вворужився князькими ратищами
І чернь козацьку на тебе риштує...
Посел од Ганжі вже давно в Острозі:
Він заприсяг Острозькому служити,
Щоб на боярському панцернім праві
Під самоприсудом козацьким жити.
Покидали тобі й дітвору, відцурались
Жінок і вбогого свого нащадку.
Тут переженяться із міщанками
Та й чатуватимуть собі круг замку.

Байда
О бідний мотлоху! чи довго будеш
На братню долю супитися грізно,
Себе від пана пану продавати
І розповзатись по Вкраїні різно!
То і дітвори, кажеш, одбігають?
Чудовищно!
Один з побратимів
  Ні, князю наш і брате.
Бо злющі знають серцем серце Байди,
Що на дітях не стане їх карати.

Другий
А як підпасками поробляться хлоп'ята,
Підпарубочими зростуть на панській ниві,
До пугачів полинуть пугачата
Шукать хижацької собі поживи.

Третій
І так із роду в рід, аж поки стануть
Не лучче їх пани панів бороти:
Тогді в харцизники до тих пристануть,
Під ким найбільш руїнної роботи.

Байда
Ні, доки рицар буде на сторожі
Добробуту народного стояти,
Боронячи права природні божі,
Не вдасться дичі перевагу взяти.
Тепер нам трудно встояти у полі:
Нас мало, тілько тисяча і двісті,
Та буде праці ворогам доволі,
Поки поляжемо усі на місці.
Чи битись, браттє?
Побратими
  Битись! битись! битись!

Тульчинський
Поки рука держать меча здоліє,
Не даймо нашим ворогам хвалитись,
Що перед ними наше серце мліє!
Байда
Ні, миле браття, се не буде слава,
Що ми поляжем трупом до одного...
Нехай не ширить наша смерть кривава
Порожніх співів кобзаря п'яного.
Є в світі слава з погляду нового,
Достойна вищих дум, пісень пророчих,
Геройського натхнення огняного
І чистих, благородних сліз дівочих.
Я пороблю вас правди лицарями,
Високими стовпами християнства,-
Не тими, що втішаються кострами
І божий світ пустошать ради папства.
Ні, станьмо, без пересуду до віри,
Під бунчуком червоним Солімана,
Наслідника культурників каліфів,
Правдивостю великого султана.
Під ним свободу совісті і віри
Обороняти будемо від Риму;
Його мечем шляхи перегородим
У рідний край від Буджаків і Криму...
Не биймося з братами, як на Старці.
То напад був. Комишники вломились
У табір наш, мов татарва-поганці,-
І ми кривавим боєм боронились.
Рушаймо живі, цілі і здорові!
Не мусим червоніти: се не втеки;
Се діло християнської любові...
Восхвалять подвиг наш віки далекі.
Рушаймо маршем, биймо в тулумбаси!
Коли наступлять, із гармат вітаймо!
Так утікати - честь і слава наша...
Во ім'я правди божої рушаймо!

Завіс падає. Чути бубни, тулумбаси і гарматне стріляннє.