Байки (Глібов, 1918)/Білочка
| ◀ Щука й Кіт | Байки Білочка |
Лев на облаві ▶ |
|
Пухнату Білочку до се́бе Лев приняв, —
На ві-що й як — того ніхто не знав,
Бо не довідались сороки-цокотухи;
Вони-б усюди бре́хні рознесли,
Зробили-б бугая із мухи:
„І так, і перетак, ми бачили, ми чули“…
Дознався я, що Білочка служила,
Нічого не робила;
Було їй сказано: ніку́ди не втікать
І панову хандру потроху розважать.
Марудна служба, що́ й казати:
Аж жижки трусяться скакати,
А тут сиди, очицями моргай.
Наш вік біжить, не скажеш: потривай.
І Білочка свого діждала —
Старенька і беззуба стала;
Пора прийшла —
І службу відбула.
За те чумацький віз оріхів наділили;
Хоч слово панове справдили, —
Аж любо глянути: оріх в оріх,
Цілісінькую-б зіму, дякуючи, їсти, —
Та тілько що́-ж? дивись на них:
Дали тоді, як нічим гризти.
Є приказка весела: їж,
Коли роток ще свіж,
А то, як прийде час, зовяне,
Тоді ніщо вже не загляне.