Перейти до вмісту

Байки (Глібов, 1918)/Щука й Кіт

Матеріал з Вікіджерел
Байки
Леонид Глібів
Щука й Кіт
• Інші версії цієї роботи див. Щука й Кіт Ляйпціґ: Українська Накладня, 1918
Щука й Кіт.

Один мордатий Кіт до Щуки учащав;
 Пройдисвітка зубата знала,
 Чого хвостатий кум бажав:
 До берега частенько припливала
 І щиро кумонька свого
 Карасиками шановала,
 А Кіт і не цуравсь цього,
Бо жирная мишва вже при'їдаться стала.
 Раз каже Щука так йому;
 „Возьми мене мишей ловити“.
 Дивуючись, кум глянув на куму
 Та й засміявсь: „надумалась дуріти!
 Не навтішаєшся таким добром:
 Карась і сам у рот тобі ускочить,
А хитрая мишва так іноді морочить,
 Що треба буть мудрованим котом,

 Щоб висидіть неначе неживому
 І оком не моргнуть;
Буває, що всю ніч стрибаєш по-дурному
І ні однісінькій не вдасться вяз звернуть“.
 А Щука на своє хилила:
 „Ет, вигадки! велике діло миш;
 На-що ярші — і тих нераз ловила…
 Піду-бо я! хоч раз мене потіш“.
 Ніхто не бачив, тілько зо́рі,
 Як ласий кум і шустрая кума
 Через садок попхались крадькома́
 І зачинились у коморі.
 Кіт на полицю за́раз-же стрибнув,
 Бо там давненько був,
 А Щука — у куточку
 Сховалася за бочку.
От перед світом Кіт довідаться біжить —
 Аж Щука без хвоста лежить:
 Прокляті пацюки одгризли.
 „Бач, серденько, в яку біду ми влізли!
 Хвоста й нема…
 Ніхто не винен — ти сама“,
 Мурличе Кіт: „це справді штука!
 Ну, що́-ж його тепер робить!“
— „Голубчику, ратуй!“ тут простогнала Щука:
 „На світі дай мені пожить…
 У став мерщій пусти мене, мій друже,
 До світа тут не доживу…
 Хоч і нема хвоста — байдуже,
 Як-небудь попливу“.
 Побачив Кіт, що діло препогане,
Що може і йому вона в пригоді стане, —

 Узяв куму на спину примостив,
 Поніс до ставу та й пустив.
Пішла між рибами про неї всюди слава;
 Сміються всі, карасики найбільш:
 „Догралася! тепер мовчи та диш,
 Безхвостая проява!“

 На світі живучи, до-віку вчись;
 Що́ наробила з'дуру Щука —
 Це всякому наука:
 Чого не тямиш — не берись.