Перейти до вмісту

Байки (Глібов, 1918)/Гуси

Матеріал з Вікіджерел
Байки
Леонид Глібів
Гуси
• Інші версії цієї роботи див. Гуси Ляйпціґ: Українська Накладня, 1918
Гуси.

 День за горою погасав;
 Затихло все в гаю густому;
 Гусятник-хлопець заганяв
 Од берега Гусей до-дому;
 Гукав їм „гайда!“ і свистав,
 Лозиною лінивих підганяв.
„Оттак ми дожились з дурною головою!
 Оттак нас стали шанувать!“
 Гелгочуть гуси між собою:
 „Нам тілько й світа — мандрувать
 Від хліва до боло́та
 Та ще к тому така голо́та
 Лозиною тебе жене, —
 Я, мов, ота́ман — бійсь мене!
 Де-ж вона в світі — правда тая,
 Коли такеє діється з Гусьми?
 Забула мабудь доля злая,
 Відкіль наш рід і що́ за птиці ми.
 Учені та розумні люде
 Усюди славу рознесли,
Що наші прадіди — нехай їм легко буде —
Великий город Рим од ворога спасли“…
А хлопець слуха і сміється:
 „Тривайте, прийдуть празники́ —
 І ваша славонька минеться:
Хазяйка побере за вас коповики́;
 Поопадають ваші роги
 На перекір старовині,
 Лежати-мете в чиріні,
 Між стравою задравши ноги“.


 Сказав би байку ще не так
 Та мій язик примовкнуть мусить:
 Буває, вискочить гусак,
 Почне сичать та ще й укусить.