Байки (Глібов, 1918)/Лисиця-жалібниця

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Байки (1918
Леонид Глібів
Лисиця-жалібниця
Існують інші версії цієї роботи: Лисиця-жалібниця
Видання: Ляйпціґ: Українська Накладня, 1918.
Лисиця-жалібниця.

 У тихому гаю Лисичка щастя мала,
 Як у своїм добрі жила, гуляла:
 Ніхто її там не лякав,
І в-день і в-вечері там соловей співав,
І пташки пурхали, зозуленька кувала;
 Скрізь зеленіло, все цвіло;
 Так гарно, любо там було.
 Лисиця так Сові казала:
 „От де по правді можна жить
 І доленьку хвалить,
 В добрі кохаться, всіх любити,

 Ніколи зла і кривди не чинити!“
Як-би ж то правдонька щербата не була,
 То може й справді-б так жила.
 Раз, на калині недалечко, —
 Углядила вона гніздечко, —
 Сиділи пташки там,
 „Ох, каже, як не гріх котам
Таких малесеньких, безвинних не жаліти!
 І їм-же хочеться на світі жити…
 Ну вже коти! десь на́-лихо вони
 Вродились, вражії сини:
 Не тілько в-день — в-ночі поживу бачуть,
Не бачуть тілько, як горюють в світі, плачуть…
 Зажирливих пройдисвітів таких
 Я перевішала-б усіх“…
І жалібниця щось сказати ще хотіла,
Аж пташки із гнізда до-долу якось лап —
 Лисичка зараз хап та хап:
 Прехорошенько всіх поїла…
 Як жалібно співати почала,
 А он на що́ звела!

Лукавий чоловік словами нас голубить,
Неначе всіх і жалує і любить,
 Для правди, для добра живе,
 Як по воді пливе;
 А близче придивись ти —
 І видно, що виля́ хвостом:
 Помажу, мов, медком,
 Солодче буде з'їсти.