Байки (Глібов, 1918)/Жаби
| ◀ Цуцик | Байки Жаби |
Лисиця-жалібниця ▶ |
|
Обридло Жабам, як на гріх,
В болоті жити самостійно:
Ніхто їх не чіпав дурних,
Жили, плодилися звичайно…
Так ні, ще треба, мов, не так,
І заходились: „квак та квак!
Чом короля у нас немає?
Усякий дурень може знає:
Орел — у птиць, Лев — у звірей,
Є королі і у людей, —
Хиба вже ми й не люде?
І до́кіль так ще буде?“
Розквакались, квакають, скрекотять, —
Приспіла чортова робота, —
Рішили зараз же послать
Найбільших десять Жаб на другий бік болота
Просить у Долі короля.
Над вечір посланці вернулись відтіля
І землякам гукати стали:
„Гей! ставте могорич! ми короля придбали!“
І знов клопочуться: як короля стрічать,
Як підступить, як привітать…
Аж чують, щось шумить… всі разом закричали:
„Король! король летить!“ і повтікали.
Тут щось з розгону в воду бух,
А Жаби з переляку: „ух!“
Який же там король став Жабам у пригоді?
Такий король, що сміх та й годі:
Здоровий-прездоровий пень.
Стоїть він ніч, стоїть він день,
Сплилось до біса Жаб великих і маленьких,
Старих і молоденьких.
Повитріщались, мовчки ждуть,
От-от, мов, озоветься,
А пень стоїть не ворухнеться,
„Ну, що́, як-би йому гукнуть?“
Шепочуть Жаби: „починайте!
Ось цитьте потривайте…
Чого це він такий такий чудний,
Неначе неживий?“
І зараз плиг одна, плиг дру́га… він нічого,
І Жаби годі вже мовчать,
Плигають сміло і кричать,
А де-які позлазили на його,
Та ще й сміються відтіля —
Не боїмось, мов, короля!
Додумались вони, що із такого дива
Не буде пива,
І почали́ вередувать:
„Не хочемо! не треба нам такого:
Ходім-те Доленьку благать,
Щоб короля дала живого,
Щоб він усюди походив,
Щоб жабячий народ, болото звеселив“.
І Доля Жабам догодила —
Леле́ку королем зробила,
„От, кажуть Жаби, сей не так!
Хоч любо глянуть: і крилатий,
І довгоногий, і носатий,
І з-заду й з-переду козак!“
Не довго Жаби навтішались,
Бо виявилось те, чого не сподівались:
Леле́ка з-разу холоду нагнав
І Жаб дурних клювати добре став, —
Найбільше молодих вподо́бав він ковтати:
Що-день — десятків два і поминай, як звати!
„От тобі, кажуть дожились!“
І знов благати Долю поплелись:
„Ой, Доле, змилуйся в пригоді!
Напало лишенько та й годі:
Король просвітку не дає,
Клює нас та й клює!“
— „А годі вам, не докучайте!
У вас усе недобрий час“,
Сказала Доля: „вибачайте!
Просили двічі — буде з вас“.
Прийшлося Жабам горювати.
„Немає правдоньки і де її шукати?
Нум плакать, нум“…
І досі нумкають на глум.
Не гріх сказать, що й люде так, як Жаби,
Частенько дурощі снують,
А доснуються до нахаби —
Тоді вже лихо тчуть.