Байки (Глібов, 1918)/Жаби

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Байки (1918
Леонид Глібів
Жаби
Існують інші версії цієї роботи: Жаби
Видання: Ляйпціґ: Українська Накладня, 1918.
Жаби.

 Обридло Жабам, як на гріх,
 В болоті жити самостійно:
 Ніхто їх не чіпав дурних,
 Жили, плодилися звичайно…

 Так ні, ще треба, мов, не так,
 І заходились: „квак та квак!
 Чом короля у нас немає?
 Усякий дурень може знає:
 Орел — у птиць, Лев — у звірей,
 Є королі і у людей, —
 Хиба вже ми й не люде?
 І до́кіль так ще буде?“
Розквакались, квакають, скрекотять, —
 Приспіла чортова робота, —
 Рішили зараз же послать
Найбільших десять Жаб на другий бік болота
 Просить у Долі короля.
Над вечір посланці вернулись відтіля
 І землякам гукати стали:
„Гей! ставте могорич! ми короля придбали!“
І знов клопочуться: як короля стрічать,
 Як підступить, як привітать…
Аж чують, щось шумить… всі разом закричали:
 „Король! король летить!“ і повтікали.
 Тут щось з розгону в воду бух,
 А Жаби з переляку: „ух!“
Який же там король став Жабам у пригоді?
 Такий король, що сміх та й годі:
 Здоровий-прездоровий пень.
 Стоїть він ніч, стоїть він день,
Сплилось до біса Жаб великих і маленьких,
 Старих і молоденьких.
 Повитріщались, мовчки ждуть,
 От-от, мов, озоветься,
 А пень стоїть не ворухнеться,
 „Ну, що́, як-би йому гукнуть?“

 Шепочуть Жаби: „починайте!
 Ось цитьте потривайте…
 Чого це він такий такий чудний,
 Неначе неживий?“
І зараз плиг одна, плиг дру́га… він нічого,
 І Жаби годі вже мовчать,
 Плигають сміло і кричать,
 А де-які позлазили на його,
 Та ще й сміються відтіля —
 Не боїмось, мов, короля!
Додумались вони, що із такого дива
 Не буде пива,
 І почали́ вередувать:
 „Не хочемо! не треба нам такого:
 Ходім-те Доленьку благать,
 Щоб короля дала живого,
 Щоб він усюди походив,
Щоб жабячий народ, болото звеселив“.
 І Доля Жабам догодила —
Леле́ку королем зробила,
 „От, кажуть Жаби, сей не так!
 Хоч любо глянуть: і крилатий,
 І довгоногий, і носатий,
 І з-заду й з-переду козак!“
 Не довго Жаби навтішались,
Бо виявилось те, чого не сподівались:
 Леле́ка з-разу холоду нагнав
 І Жаб дурних клювати добре став, —
Найбільше молодих вподо́бав він ковтати:
Що-день — десятків два і поминай, як звати!
 „От тобі, кажуть дожились!“
І знов благати Долю поплелись:

 „Ой, Доле, змилуйся в пригоді!
 Напало лишенько та й годі:
 Король просвітку не дає,
 Клює нас та й клює!“
 — „А годі вам, не докучайте!
 У вас усе недобрий час“,
 Сказала Доля: „вибачайте!
 Просили двічі — буде з вас“.
 Прийшлося Жабам горювати.
„Немає правдоньки і де її шукати?
 Нум плакать, нум“…
 І досі нумкають на глум.

Не гріх сказать, що й люде так, як Жаби,
 Частенько дурощі снують,
 А доснуються до нахаби —
 Тоді вже лихо тчуть.