Баю-баю/Коржик
| ◀ Рукавичка | Баю-баю Коржик |
Котик і півник ▶ |
|
Був собі дід та баба. От одного дня дід і каже: — Спечи мені, старенька, хлібця!
А баба каже: — Не спечу, бо нема борошна!
— Та, — каже дід, — піди в комору, повигрібай у засікові, повимітай з бодні, то й знайдеться трохи!
Пішла баба з віником, повигрібала, повимітала, і справді! — знайшлося трохи борошенця. Щоб розчинити хліб — мало, а спекти коржика — можна. Взяла баба, влила в те борошенце трошки води, вбила з пару яєчок, замісила, виробила коржика, запалила в печі й спекла.
Вийняла з печі, так не можна їсти, — дуже гарячий коржик. Положила баба на вікно, щоб прохолов.
Дід уже так дожидає! — Оце, — каже, — розломимо по половинці; одна буде мені, а друга тобі, — та й іззімо.
А коржик слухає та й дума:„Еге! так ось на що вони мене спекли! Треба втікати!“ та стриб з віконця на призьбу, а звідти на землю і покотивсь, покотивсь далі, далі від дідової хатки.
Котиться коржик дорогою під ліском, коли зустріва його зайчик та й каже:
— Коржику, коржику! я тебе ззім.
А коржик каже:
— Та не їж мене, зайчику-лапанчику! я тобі пісеньку заспіваю.
— Ну, співай! — каже зайчик.
Коржик і завів:
Я по засіку метений,
Я на яйцях спечений,
Я від баби втік,
Я від діда втік,
То й від тебе втечу!
Та й утік, поки зайчик слухав, розвісивши вушка.
Котиться, котиться коржик дорогою, коли зустріва його вовк та й гука:
— Коржику, я тебе ззім!
А коржик каже:
— Та не їж мене, вовчику-братіку, бо як іззіси, то не почуєш моєї пісеньки, а я вмію добре співати.
— Ну, співай, — каже вовк.
Коржик і почав:
Я по засіку метений,
Я на яйцях спечений,
Я від баби втік,
Я від діда втік,
То й від тебе втечу!
Котиться собі та й котиться, коли зустріва його ведмідь, такий здоровий! та й каже:
— Стій, коржику, я тебе хочу ззісти!
А коржик каже:
— Та ні, ведмедоньку-паноньку, не їж мене, ось я пісеньку заспіваю.
Та й почав:
Я по засіку метений,
Я на яйцях спечений,
Я від баби втік,
Я від діда втік,
То й від тебе втечу!
Та швиденько й покотивсь й покотивсь.
Біжить, біжить, коли зустріва його лисичка, та й каже:
— А який хороший коржик! Треба його ззісти!
А коржик каже:
— Та не їж мене, лисичко-сестричко; я тобі пісеньку заспіваю.
— Ну, співай! послухаю. — Слуха лисичка, а сама вже й рота роззявила.
А коржик співа:
Я по засіку метений,
Я на яйцях спечений,
Я від діда втік,
Я від баби втік…
Співа, а сам уже так і насторочився, щоб швиденько покотитися, втекти.
Лисичка бачить, що тоді не дожене, та й каже:
— От хороша пісенька! Я ще й зроду такої гарної не чула!.. Тільки знаєш, коржику, — я трошки не дочуваю, то йди мені близче заспівай, ось на язику в мене. Та вистромила язика, а коржик скочив на кінчик і співа.
|
Я по засіку метений, Я від баби втік, |
Тільки що хотів співать „втечу“ а тут лисичка — хап! і схопила його зубами!..
Коли се — трісь! лисичка зломила собі два зуби! Бо коржик був твердий та сухий: баба таки його крутенько замісила, та й у печі по щирості витопила, то він і засох. — От лисичка всього коржика не ззіла, тільки трохи вищербила та й випустила.
А вищерблений коржик побіг та й побіг знов. Як одбіг від лисички, то й каже сам собі:
„А ну, я побіжу, подивлюсь, що там дід та баба роблять, чи дуже вони за мною журяться?“
Прибіг, скочив на призьбу та й слухає.
А дід і баба сидять кінець стола та й плачуть:
— Ось, який у нас був хороший коржик, одним-один, та й утік, а більше вже нема борошенця, вже останнє повимітали…
А коржик скочив на віконце та й каже:
— Та не журіться! Ось бачите, що сталося: лисичка хотіла мене ззісти, та й зуби поламала, — такий я твердий!
— Е, — каже баба, — то й добре, що так сталося! А то в мене мало зубів зосталось, то й тих би не було!
— Еге! — озвався до баби дід: — а в мене один, то що ж би се було, як би я й останнього зуба зломив?
Цур йому тому коржикові! Піди краще, старенька, мені картопельки вкопай та звари, — буде й добреньке, й мнякеньке!
— Отак і краще — гукнув коржик — а я ще по світі погуляю. Нехай лиш мене хто мудрий зловить! — Та й покотивсь, покотивсь, співаючи тієї:
Я по засіку метений,
Я на яйцях спечений!