Баю-баю/Котик і півник
| ◀ Коржик | Баю-баю Котик і півник |
Ялинка ▶ |
|
Був собі котик та півник, і дуже вони любили одно одного. От і почали жити вкупі, в одній хатці. Жили собі хорошенько, — котик у скрипочку грає, а півник пісеньки співає. Котик іде якої їжи здобувати, а півник дома сидить та хати глядить.
Отже котик було як іде з дому, то й наказує:
Гляди ж, півничку, сиди в хаті, та нікого не пускай, і сам не виходь, хоч би хто й кликав.
— Добре, добре! — каже півник, та засуне хату й сидить, аж поки котик вернеться.
Тільки навідала півника лисичка та й задумала його виманити, бо вона ласенька до курятинки! От і хитрує, як би тут півника виманити з хати. Підійде під віконце, як котика нема дома, та н підмовляє: — Іди, півнику, до мене! Що у мене золота пшениця, медяна водиця!
А півник їй одмовляє: — „То-ток, то-ток, не велів коток!“
Бачить лисичка, що не виманить так півника, та прийшла раз у ночі, насипала півникові по-під вікном золотої пшениці, а сама засіла за хаткою та й дожидає. — Отже котик собі пішов, а півник глянув у віконце, коли під хаткою пшениця розсипана, така хороша, і нікого нема. Понадився півник на ту пшеницю! Дума собі: „Піду лиш я трошки поклюю! Адже нікого нема, не страшно. Я поклюю, та й знов хатку сховаюся“.
Вийшов півник. Клює собі пшеничку, клює… А лисичка підкралася та й схопила півника за хвіст. Несе його, а він кличе котика — співає:
Мій котику,
Мій братіку!
Несе мене лиска
По каменю-мосту,
На свойому хвосту,
За кленові ліси,
За крутії гори,
За бистрії води, —
Порятуй мене!
От котик почув, прибіг одняв півника й поніс до дому, та й каже знов: „Гляди ж, півнику, як прийде лисичка, не озивайся, бо тепер я піду дальше!“ Пішов.
А лисичка вже й біжить. Стук-стук у віконце. „Півнику, братіку, одчини! Як не одчинеш, — оконце видеру, борщик виїм і тебе візьму!“ А півник усе: „То-ток, то-ток, не велів коток!“ От вона оконце видрала, борщик виїла і його взяла. Несе, а півник знову:
Мій котику,
Мій братку!
Несе мене лиска
По каменю-мосту,
На свойому хвосту,
За кленові ліси,
За крутії гори.
За бистрії води, —
Котику-братіку, порятуй!
Раз проспівав — не чує котик, він вдруге голоснійше — котик прибіг, одняв його, поніс до дому та й каже: „Тепер вже я піду далеко-далеко, і хоч як будеш кричать — не почую; то вже мовчи, не озивайся до лисички!“
Коли ж ізнов лисичка: „Півнику, братіку, каже, одчини! Півнику, братіку, одчини! як не одчинеш, оконце видеру, борщик виїм і тебе візьму!“ А півник: „То-ток, то-ток, не велів коток!“ От лисичка оконце видрала, борщик виїла і його взяла. Несе, а півник співає - раз, вдруге, втрете… Котик не почув, а лисичка й понесла півника додому.
У вечері приходить котик додому — нема півника: він зажурився, а далі сів, думав-думав та й надумався: взяв свою скрипочку й писану торбу та й пішов до лисиччиної хатки.А в лисички було чотирі дочки й один син. Принесла їм лисиця півника, наказала окріп у печі гріти, щоб півника обпатрати. „Та глядіть же, — каже лисичка, — нікого не пускайте!“ А сама побігла ще кудись на лови.
От, як лисичка побігла, котик підійшов під віконце та й заграв у скрипочку; ще й приспівує:
А у лиски, в лиски новий двір
Та чотирі дочки на вибір,
Пятий синко
Ще й Пилинко;
Вийди, лисе,
Подивися,
Чи хороше граю!
От найстарша лисиччина дочка не втерпіла та й каже до менших: — Ви тут посидьте, а я піду подивлюся, що воно там так хороше грає!
Тільки що вийшла, а котик її цок у лобок, та в писану торбу!
А сам знову грає й приспівує:
Ой у лиски, лиски новий двір.
Та чотирі дочки на вибір…
Не втерпіла й друга лисичівна, вийшла… Котик і ту — цок у лобок, та в писану торбу! Так усіх лисичок і виманив. А лисиченко, Пилипко, ждав-ждав сестричок, — нема, не вертаються! От він і думає: „Піду я їх позаганяю, а то мати прийде, то буде сваритися, що в хаті не сидять“.
Вийшов і Пилипко. А котик і його — цок у лобок, та в писану торбу! Уже всі в торбі. Тоді завязав їх мотузком і ввійшов у лисиччину хату. Знайшов півника, — він лежав ледве живий. А котик його схопив за хвостик та її каже: „Півнику, півнику, стрепенись!“ Півник стрепенувся — та такий радий: „Спасибі, — каже — котику-братіку, що ти мене одрятував. Тепер вже я тебе слухатиму до віку!.“
От вони де що було в лисички поїли, горшки-миски побили, а самі втікли додому. Та й знов жили собі вкупі.