Баю-баю/Ходить сон коло вікон

◀ Баю-баю

Баю-баю Ходить сон коло вікон (О. Білоусенко)

Няня ▶

• Інші версії цієї роботи див. Ходить сон коло вікон

Київ: «Криниця», 1918

Ходить сон коло вікон.

Набігалися дітки за день, натомилися і хочеться їм спатки. Очі їм злипаються, але вони сидять і куняють, поки мама не впорається і не почне їх присипляти.

— Бусику, ходи спати! — кличе мама.

— А Оксанка чому не йде? — надув губки Бусик.

— Ходіть обоє. Хто скоріще!

Дітки навипередки побігли і почали хутко роздягатися — хто скоріще. Враз роздяглись і полягали, сміючись, що одно другого не випередило.

Вже б і спати, — але так хочеться, щоб ненечка коло їх посиділа та їм поспівала.

— Пісеньку! Пісеньку, мамочко! — почали просить обоє.

— Ну, добре, добре, — каже мама, укриваючи своїх любих пустунів. — Тільки ж спіть!

І починає співати:

 Ходить сон коло вікон,
 А дрімота коло плота;
 Та питає сон дрімоти:
 „А де будем ночувати?“
 — „Де хатонька теплесенька,
 Де дитина малесенька,
 Туди підем ночувати,
 Дитиноньку колихати“.
Прийди, соньку, в колисоньку,
Приспи мою дитиноньку,
Щоби спало — не плакало,
Росло — не боліло,
Ні рученька, ні ноженька,
Ні біленьке тіло.

Аж тут і кіт-лебедин, почувши співи, приліз потихеньку, вмостився коло Оксанки та й почав і собі муркотати. Се нагадало їй пісню про котика.

— Про ко-отика! — ледве протягає вона, вже пів-сонна, з заплющеними очима.

Співає мама про котика:

Ой ти, котик сірий,
Не ходи до сіней,
А ходи до хати
Дитя колихати.
Котику сіренький,
Котику біленький,
Котику волохатий,
Не ходи по хаті,
Не буди дитяти.
А-а, котино!

Засни, мала дитино!
Ой, на кота воркота,
На дитину дрімота.
Котик буде воркотати,
Дитиночка буде спати.
Ой, кіт-воркіт
На віконечко скік!
А з віконця в хижку,
Піймав котик мишку,
Кинув у колиску.
Мишка буде грати,
Котик воркотати,
Дитя буде спати —
І щастячко мати.

Мама перестала співать. Бусик вже спав, а Оксаночка все гладила помаленьку свого котика і вже ледве прошепотіла:

— Ще:

Почала знов мама:

Ходить кіт по горі,
Носить сон в рукаві;
Всім діточкам продає,
Оксаночці так дає!
Кота-кота, коточок,
Поїв бабин медочок
Та ще й каже, що не я,
То бабине котеня.
Кота-кота котку,
Не ліз на колодку,
Бо забєш головку,
Та буде боліти,
Нічим завертіти.
Одна була хустина,
Як та павутина,
Та й ту діти взяли,
На ляльки подрали,
Ляльок наробили,
Куток засадили.
Ой ти, коте-коточок!
Не йди рано в садочок,
Не полохай галочок!
Нехай зівють віночок
Із рутоньки, із мятоньки,
З хрещатого барвіночку,
З запашного василечку.

Дітки вже обоє поснули. Мама встала, нахилилась над ними, перехрестила і одійшла, радісно усміхаючись.