Бондарівна (Карпенко-Карий, 1916)/III
| ◀ Дїя друга | Бондарівна Дїя трета |
Дїя четверта ▶ |
|
Герцель (сам). Отут повинна йти вона із церкви — її я обминув. Не помагає нїяка ласка… Дурна: соромить ся того, що нам дала природа. Не знає, в якім житю є смак. Вже три рази я їй про коханє говорив, вона-ж і слухати не хоче… з такими я ще не стрічав ся, та й мало їх на сьвітї є! Найкрасше дїло мати з тими дївчатами, котрі, наслухавшись ще змалку від пяних молодиць про їх веселе житє, з цїкавости самої не ждуть весїля, а поспішають, щоб скорше самим пізнати всї ті принадні хвилї, котрі так чарівничо їм мозок вже намалював!… Отсе наші! З Тетяною-ж мабуть нїчого ласкою не вдїєш, але попробую ще раз з нею побалакати… Вона!… О, змію — ти, що Еву підманив, — впусти отрути в серце її і поможи менї хоч сей раз.
Тетяна. Чого ти лїзеш в очи, гадюко? Не можу дивитись на тебе!
Герцель. А я не можу жити в той день, коли тебе не бачу!…
Тетяна. Геть йди! Огидний псе! А то кричати зараз буду.
Герцель. О, зглянь ся, подивись ласкаво ти на мене! Коханєм я до тебе ввесь від мозку до пят горю, а ти така недобра, що менї і слова ласки не промовиш!… Коли противний я тобі, то хоч кинь оком та глянь на мене привітнїйше… ну, з жалю самого… тодї вже лекше менї вмерти, бо все одно помру через те, що не кохаєш.
Тетяна (здрігнувшись). О, гидкий! Ти думаєш, що душа моя не чує, яка в тобі сидить гадюка?… Іди від мене геть!… А то робітників покличу, то вибють з тебе твою пекольну спрагу — дручками!
Герцель (підступає). Хоч руку дай же подержати!
Тетяна (плює йому в очи). Тьфу! (Відпихає його). Візьми, що тобі належить ся!… (Скоро зникає в хатї).
Герцель (сам. Обтираєть ся). Се поцїлунок инший нїж я ждав!… Стрівай же, Бондарівно!… Ти поцїлуєш ще мене в те саме місце що тепер наплювала!… Стрівай, голубонько! Сьогоднї силою візьму тебе, хоч би ти небом заслонилась. У мене все уже готове… В Данилівськім гаю є замок, де вже не раз робили ми зі старостою такі дїла… ха-ха!… То там і ти, Тетянко, сьогодня побудеш!… Ого-го!… Не буду я Чеслав Герцель, нехай мене чортяка візьме, коли не научу тебе покинути дурням сором!… (Йде до шинку). Мордохай!
Герцель. Ну, що-ж?… Купив у Бондаря ти рибу?
Мордохай (злобно). Купив і гроші вже віддав!
Герцель. Тепер, виходить, ти вже обзнакомлений з його двором?…
Мордохай. А певно!… Сьогодня рибу на вози кладуть, щоби у Кривянку відвезти до Гершка, така була згода. (Усьміхаєть ся). І тодї в дворі у Бондаря нїхто не останеть ся!… Я там сьогодня був мабуть з пять разів…
Герцель. А старий?
Мордохай. Старий не їде; вони ждуть молодого, менї казали наймити… Та що старий?…
Герцель. О! То се й весїлє скоро буде, і дїло наше пропаде?… Коли так, то треба поспішати!… Слухай: вже сонце заходить і наймити не виїдуть сьогодня, а там знов молодий, весїлє… і праця пропаде!… Біжи-ж ти зараз до двора і нїби на могорич поклич до себе наймитів, та й у горівцї їм… На!… (Виймає порошок). Підсип отсей дурман. Вони, як випють, будуть спати смертельним сном, а нам того і треба!… Потім попробуй виманити Бондаря з хати… Скажи йому, що попили ся наймити… що… Видумай причину!… Аби він у вечер пійшов з дому… Ну хоч таку, наприклад що розташовані вози, і серед двору риба в купі, доглянути же нема кому — скажи… Що дощ замочить… Крутни жидівською головою і вимани старого з хати, чуєш?…
Мордохай. Крути тут головою… Не знаю, чи удасть ся!…
Герцель (до себе). Ну, що-ж, коли не вийде з хати, тодї Міхал його убє, щоб за Тетяною затерти шлях!… На себе нехай жалуєсь. (До Мордохая). Гляди-ж менї, заки прийду, щоб все було, як я сказав! Тим часом я сюди всю челядь приведу і ти впусти її у коршму з двору. Нехай сидять на поготові й ждуть мого приказу!… Повертайсь!
Мордохай. Пануню, а червінцї?
Герцель. Пся крев! Ти взяв уже 50!…
Мордохай (цїлує його в плече). Узяв, спасибі вам!
Герцель. Зроби все дїло, візьмеш ще стільки. Ну, скорше — ніч настає, я не маю часу тут балакати з тобою (пійшов).
Мордохай (сам, а потім 1-ший і 2-гий наймит Бондаря). Ой, ой! Коли би червінцї ті взяти скорше від нього. Бо пан Чеслав і батька рідного облупить — він хитрійший від жида! Обманить ще. (Підходить до двору Бондаря, заглядає й киває пальцем). А ходїть сюди!…
1-ший наймит (з неохотою). А чого тобі?
Мордохай. Чи уже наклали рибу на вози? (заглядає у двір). Ой, ой! Яка велика купа ще лежить на землї!
2-гий наймит. Швидкий ти дуже!Мордохай. Вус!… То ви сьогодня ще мабуть і не поїдете, а Гершкови потрібна дуже риба: там завтра ярмарок!…
1-ший наймит. Куди-ж тепер їхати? Досить уже пізно; а поки накладемо, то й смеркнеть ся. (Виходить 1. і 2. наймит а також 3. і 4. без слів).
Мордохай. Слухайте, хлопцї, — зайдїть до мене зараз, я вам поставлю могорич, щоб ви сьогодня рибу повезли.
2-гий наймит. Та воно не так ще й дуже пізно, можна ще сьогодня виїхати — дорога не далека і знакома.
1-ший наймит. Та як справимось… то й побачимо…
Мордохай. Ну, йдїть же, випийте гарненько, та й до дїла.
2-гий наймит. Я так думаю: на рано можна було би заїхати у Кривянку з рибою.
1-ший наймит (переходить з другими і Мордохаєм сцену). А що-ж тут зістало ся: може десять сот докласти та вшнурувати вози… та… (входять у коршму).
Мордохай (пропустивши їх). Могорич се мазь така, що по нїй вже колеса не риплять! Але тепер менї байдуже. Всиплю їм того порошку, що дав пан Чеслав — нехай собі сплять у коршмі… (Виходить).
Марія. Коли так, то певно се не чесне коханє! Коханє правдиве соромливе, воно ховаєть ся і нишком плаче, коли його уразиш дуже.
Тетяна. Хотїла я сьогодня батькови сказати, що нападом до мене лїзе отой поганий пан.
Марія. На що його засмучувати й сердити! Такий щасливий він тепер, що жаль йому казати недобру річ яку… Та й на що? нехай він пильнує ся, поганий!… Сьогодня, або завтра Тарас приїде і скоро ми звідси зовсїм заберемо ся (сїдає на приспі), то й пана ти того, що він такий противний — не будеш бачити вже більше! Ох! Як я утомила ся!
Бондар. От добре ви зробили, що сюди вийшли. Такий чудовий вечер! (Присїдає коло них). Чи ти не бачила, Маріє, куди пійшли Охрім наш та Демян?
Марія. А там на подвірю вони складали рибу. Не бачила, куди пійшли.
Бондар. Сьогодня й виїхати би треба, а не вспіють! Розпочали й покинули… Чи в коршму часом не пійшли! Та Бог з ними: коли пійшли, то й прийдуть! (До Тетяни). Ну, слава-ж Богу сьвятому, усе йде гаразд. Сьогодня був я у попа, його повідомив про шлюб твій, а завтра вже й Тарас повинен бути з товаришами, як ще сьогодня не приїде!… Та й уджиґну-ж весїлє на славу! Погуляємо тут, скільки влїзе, а потім візьмемо Марію і придане — та й всї, мов обозом, поїдемо на хутір мій далекий. Все-ж безпечнїйше, поки перейде буря, бо вона от-от зачнеть ся… Устрою там тобі ґаздівство добре та й знов сюди верну ся!
Тетяна. Та й ви би там, тату, вже зістали ся, бо скучно буде там самим.
Бондар. За мене, дочко, не журись. Я попрощаю ся з тобою на довго, а може й на віки!… У мене дїло тут є, і треба бути коло нього… Хоч сам рубати ворога не здужаю, зате-ж є другі справи війскові, в яких потрібні будуть мої руки; згорнувши-ж їх, сидїти тепер сором!… Я ще не такий старий, щоби вже на запічок залїзти.
Тетяна. А Тарас вам, тату, не казав, чи й він пристане до козаків, коли війна зачнеть ся?
Бондар. Не знаю, як тепер, а раньше він мав думку… Хоч може й в Сїчи оставити ся… Бо запорожцї не всї пійдуть! А тільки ти, моя дитино, його не здержуй своїм коханєм, не будь ярмом для козака! Дочка моя повинна знати, куди тепер честь лицарська кличе кождого із нас!…
Тетяна. О, тату! Не кажи так! Як би мене він взяв з собою — сама би пійшла з ним поруч бити ся! Спитала тільки так… Жіночу долю знаю змалку: від тебе, тату, я навчила ся любити козацьку славу, а для неї — й щасте я своє віддам!… Коли-ж Тарас, що вже доволї біди для краю перенїс, захоче трохи ще пожити зі мною і в Сїчи він зістанеть ся, то… силувати його не буду на війну, бо знаю певно — не від страху він в Сїчи буде і для такого козака знайдеть ся ще робота.Бондар (цїлує її). Як будуть в нас такі, як ти жінки, не скоро можна козацьку силу звоювати! А що, Маріє, чи все у нас готове на весїлє?
Марія. Ото! За десять день та щоб всього не наготовити? Слава Богу, наїдять ся, хоч всї нехай зберуть ся на весїлє: і ковбас і холодцю доволї є! А все друге можна й пізнїйше наготовити: не я-ж одна готовити тут буду, богато є помічників!… Колиб наш молодий скорійше вернув ся, а то Тетяна частїйше, нїж передше, у віконце поглядає!
Бондар (жартуючи). А скучила — скажи… Бачу, що скучаєш!… Скоро буде: як не сьогодня у вечер, то завтра рано певно.
Тетяна. Та то Марія так жартує, а я щаслива, нема чого менї вже сумувати! Хоч правду, тату, вам скажу, що як Тарас поїхав, минуло лише десять день, менї-ж здаєть ся — цїлий рік… Другому я би сього і не сказала, а вас я не соромлюсь, так вже привикла вам свою душу повіряти.
Бондар (цїлує її в голову). Не нарадуюсь тобою, не надивлю ся: така ти гарна дитина!.. Слухай, Маріє! Треба би нам завтра заколоти і третого ще кабана, бо як харчів не стане на весїлю, то на всю Сїч ти осоромиш старого Бондаря!
Марія. Від радощів ви готові порізати все! Куди-ж те все дївати? Повірте вже менї: сто душ цїлий тиждень прохарчуємо!
Бондар. Гляди-ж, бо буду сердитись! Їй-Богу! Та от ще що: хоч меду в нас доволї, а й варенухи треба стільки-ж, бо запорожцї на весїлю не вміють жартувати — я знаю добре по собі…
Марія. І лишенько вже з вами!… Вам добру чарку меду дати, то ви й готові!
Бондар. Еге, не знаєш ти, який я був колись! По давному і про других я міркую… Бувало… Е, що тобі казати!…
Марія. Бо й правда!… Що згадувати про те, що вже минуло…
Бондар. А чим же й жити на старости лїт, коли не тим, що з молоду в душі осталось? О, як то любо в душі старій носити малюнки молоді!… Я, як тепер ще, бачу себе на воронім кони з товаришами: і в походї, і з бісурменом в сїчі!… Тарас мій дорогий збудив в моїй душі вояцькі заміри, готов я знова — думкою хоч воювати, бо вже не маю сили на правду з ворогом поміряти ся. О, молодосте-відрадо… пройшла! Тепер колиб Господь благословив діждати ся ще онуків — тодї в дорогу…
Марія. Діждете, як дасть Бог!… А я й забула вам сказати: до вас у ранцї жид Мордохай чогось приходив.
Бондар. Та я знаю, чого він лазить!… То-ж він купив для Гершка солоної риби чотири вози з тим, щоби перевезти в Кривянку моїми чумаками. Сьогодня треба би вже везти після згоди, і хлопцям я казав, щоби накладали, а вони, бач, пійшли кудись — мабуть забавились!… Тепер не знаю, що й робити?Марія. А що-ж робити? Ждати прийдеть ся до ранку! Пора-ж менї ще й в господарстві дещо зробити. Ходїть, поможете хоч ви переточити горівку.
Бондар. От добре, що пригадала, я й сам хотїв про се тобі казати! Ходїм… Та треба подивитись ще, що з рибою зробити… (Марія й Бондар пійшли до хати. Темнїє).
Герцель (виходить, до себе). Утїкла! Ха-ха-ха! Тїкай, тїкай! Ми й там тебе знайдемо!… (До шляхтичів). Ідїть же до коршми і ждїть разом з другими.
Шляхтич. Добре, добре!
Герцель. Та щоб усї були готові, може прийдеть ся пустити в дїло і шаблї і пистолї.
Шляхтич. Добре, добре!
Герцель. Старого-ж, як що застанете у хатї, треба вбити, бо ґвалту він наробить і все на ґвалт збіжить ся. Так вам тодї труднїйше буде себе обороняти, нїж зразу вбити одного!…
Шляхтич. Добре, добре! Я його так пробю, що він і не писне!
Герцель. Тим часом я попробую старого виманити з хати, то буде далеко красше, а ви позирайте: як тільки вийде, митю хапайте Тетяну на коний і вихром мчіть до гаю, — нехай потім шукають!
Шляхтич. Добре, добре! (Йде).
Герцель. Покличте сюди Мордохая!
Шляхтич. Добре, добре!
Герцель. Далеко красше буде, коли старий пійде з хати! (Входить Мордохай). Ну, що?
Мордохай. Наймити вже сплять, як мертві.
Герцель. А старий?Мордохай. Я ще не вспів пійти до нього.
Герцель. То йди-ж скорше, чого ти мнеш ся?
Мордохай. Ой, пануню, я бою ся, щоб опісля він не догадав ся, що й я тут винен. Тодї кому скрутить ся, а жидови змелеть ся!…
Герцель. Бидло, патинок!… Слухай, я тут зістанусь і як ти вийдеш з Бондарем — я тебе пічну сварити. Тодї побачить він, що між нами нема згоди!… Ну, іди!… А там що буде, мудруй вже сам своєю головою: не можна-ж все тобі так точно розказати.
Мордохай. Щось у мене в колїнах ноги згинають ся і наче попід шкірою комашня бігає.
Герцель. Я тобі дам комашню! Хоч пропадь!… Запізно вже вертати ся — червінцї взяв? Іди!…
Мордохай. Віддайте менї решту: може я сьміливійший стану.
Герцель. Як я потягну тебе сим палашем по голові, то ти забудеш страх!…
Мордохай. Ще й Бондаря нема тут, а ви не тільки сварите, а й бити збираєтесь. (Ідучи в хату до Бондаря). Пропали 50 червінцїв!… Коли вже палашем лякає, то гроший не віддасть!… Ой, вей мір! Огидний чоловік! (Пійшов у хату).
Герцель (сам). Щось і мене вже страх обняв… А ну, як хто надійде, та не один?… Чернь зробила ся чогось чутка: тільки що зашелестить, зараз і голову підійме. Нехай сам Міхал справляєть ся тут, а я пійду звідси і буду ждати коний. Коли Міхал дїло справить, то я покористаюсь, а як його злапають, нехай він своїми боками платить, бо у мене щось мало охоти підставляти голову. Найкрасше загортати огонь чужими руками, а дурнїв — слава Богу, є доволї! Коли-ж Михайло руки попече, мене болїти не буде!
Бондар. На що-ж ти, чортів сину, їх напоїв? Мабуть могоричив, щоб більше риби положили!
Мордохай. Їй-Богу нї, вони сами понапивались.
Герцель. Чуєш ти, поганий жиде. Чи довго я на тебе буду ждати?
Мордохай. Зараз, зараз, зачекайте пануню!… Менї ось треба з ними побалакати за рибу.
Герцель. Іди, Іродів Юдо, зараз до пана старости й неси гроші, бо я тебе тут так притасую, що з тебе самого риба посиплеть ся!… Бач, він з рибою возить ся, а я повинен ждати. Іди!… (Штовхає жида, жид перед ним присїдає і зводить до нього руки).
Мордохай. Зараз, зараз! Їй-Богу, зараз! (До Бондаря). А як же риба так стояти-ме — на дворі у розікритих возах і без догляду?.. Пійде дощ — замочить і хто захоче візьме, скільки йому треба!… Досить того, що сьогодня не повезли та ще порозносять!
Бондар. Ну годї!… Нехай ти здохнеш зі своїм картанєм! Я зараз найду людий і дам її раду. (Іде).
Герцель (заміраєть ся на жида). Ти довго тут возити-меш ся з рибою, анатема!…
Мордохай (злякав ся справдї). Та я-ж іду!… (Відхиляєть ся, наче його хто хоче вдарити в лице). Та я-ж іду!… Не жартуйте, мостї-пане, бо ви мене на смерть перелякаєте!…
Герцель. Іди, іди!… Ще й базїкає, шкапина шкура! (Всї виходять. Жид іде й обзираєть ся, щоб його Герцель не вдарив).
На сценї пусто. Мельодрама піянїссімо. Через якийсь час челядь виходить з веранди, підходить і зникає в хатї. Музика переходить в бурю, остатна челядь стає лавою коло дверий. Все робить ся скоро, після обдуманого пляну, але не складно. Через хвилину з хати чути страшенний жіночий крик, потім вистріл, в орхестрі буря фортіссімо, а вслїд за тим виносять Бондарівну, загорнену в кирею, й скоро несуть через сцену. Всї зникають. Музика затихає помалу. Мала павза.
Денис. Що се за поїзд переїхав коло мене?… Буда якась закрита, а доокола верхові: щось чудне — наче весїлє!… Весїлє!… І тут весїлє скоро буде у Тетяни!… О, зла доле!… Не можу ждати її весїля, щоб дивитись, як дївчину, котру кохаю, другий веде до шлюбу!… Зовсїм зібрав ся і здаєть ся скоро сьвіт завтра поїду з товариством у Сїч. А все-ж не видержав — прийшов хоть попрощати ся… О, Тетяно, Тетяно!… Як тяжко йти до тебе в хату з тим, щоб побачити тебе і знов розстати ся на цїлий вік! Е, буду козаком — пійду і попрощаюсь, як з сестрою!… Що-ж се у них і двері відчинені нарозтвір, і наче там нема нїкого — так тихо? (Входить в хату).
Бондар. Сього нїколи не було, щоб так смертельно попили ся мої хлопцї. Ми скоро приберемо і опакуємо вози…
Денис (вискакує з хати, як несамовитий). О, Боже праведний, мов грім мене ударив!…
Бондар (розсудно). Денисе, що з тобою?
Денис. Марію вбито і Тетяни нема в хатї!
Бондар. Що?… (Кидаєть ся в хату, за ним 1-ший і 2-гий чоловік).
Денис. О, мозок мій перевертаєть ся!… Не знаю, що й подумати?!… Стрівай!… Як блискавка все разом осьвітила!… Так се я бачив сам, як коло мене Тетяну повезли… Коханє знайде шлях!… На коня зараз і в погоню! (Скоро пійшов).
Бондар. Людоїди!… Не маю сили… Вітру… вітру!… (Хитаєть ся, його піддержують з великим напруженєм. Вдихає в себе глибоко воздух). Коня!… Мушкет, шаблю!… (Грізно). Бондар старий покаже, як він дочку уміє боронити!… Найду я її під землею!… Ох! (Хапаєть ся за груди і проводить рукою по голові). В очах темнїє… Води, води! О!… (Один чоловік спішить у хату, другий хоче піддержати старого). Тетянко!… Дочко!… (Паде).