Буковина/1892/1/Дрібні вісти
| ◀ Буковинські товариства рускі | Буковина. Ч. 1 під ред. Сильвестра Дашкевича Дрібні вісти |
|
Всїм вп. землякам, що зволили ласкаво згадати на нас з новим роком, дякуємо сердечно за щирі слова признаня і заохоти.
Президент краєвий ґр. Паче виїхав дня 7-го с. м. до Відня і поверне около 20-го. Дня 11-го приймав наяснїйший цїсар ґр. Пачого а авдіснциї.
Іменовані авскультантами на Буковинї п. Юлїян Цурковский і Семен Видинівский.
Перенесений на власну просьбу ад-юнкт судовий п. Корнїй Лукашевич із Станівцїв до Садаґури.
Розписаний конкурс на місце підучителя з рускою і нїмецкою викл. мовою і знанєм польскої та волоскої мови, з платнею 300 зл. до 23-го сїчня при школї міскій в Чернівцих (ул. двірцева); при школї 2-клясовий и Бергометї над Прутом, в Шипинцях і Валяві на місце надучителя і підучителя; при школї 1-кл. в Давидівцях на місце учителя.
Оглядачем худоби в Чернівцих іменований Русин Юрій Цента.
П. Ом. Попович обняв вже своє урядованє яко іншпектор окружний в Серетї, а сегодня опускає з своєю родиною Чернівцї.
Розвязала ся Читалня в Старих Мамаївцях добровільно, як о тім повідомляє б. толова читалнї о. Авксентій Козак в 8-ім числї Черновецкої ґазети. Була се однїсенька „тверда“ читалня на Буковинї і та перестала жити. Чей Бог поможе, що небавом повстане там більше живуча руска читалня на пожиток руского народу.
Лїкарскі комнати зачнуть небавом орґанїзувати ся, бо закон о лїкарских комнатах, ухвалений на послїдній сесиї ради державної, отримав вже цїсарску санкцию.
Чорнавку купує вже Барух Розеншток, властитель Скалату, за 660.000 зл. Переговори з ґр. Лянцкороньским розбили ся.
Величезну і вельми сердечну овацию з власного почину зробили нашому землякови п. Сидорови Винницкому представителї громад садаґурского повіту но поводу єго вивисшеня на управителя ц. к. краєвого суду карного. Є се доказ великої симпатиї і глубокого довірія для нашого земляка, Двірники, видїлові і инші поважні члени 11 громад, числом понад 40, під проводом п. Ербсона, довголїтною двірника Старої Жучки, явились дня 3-го с. м. в домі п. надсовітника Вииницкого і поздоровили єго сердечно з новим єго становиском, заявляючи, що всї без ріжницї народности і віри з великою радостнню і одушевленєм приняли вістку про порученє єму такого високого і важного уряду на Буковинї, бо знаючи єго великі відомости, єго чистий як слеза характер, і єго добре серце, вони пересьвідчені, що се виїде на користь краю і на славу держави. По промові п. Ербсона загреміло гучне „Многії лїта!“.
Топорівска читалня прислала нам письмо, в котрім также „складає честь і славу для п. надсовітника Сидора Винницкого. Дай Боже, аби жив з своєю сопругою і своїми дїтьми много а много лїт і Боже єму поможи, аби для руского православного народу як до тетер так і від тепер працював для просьвіти і Боже єму ще вишче помагай! І се так файно чути, як голос дзвону, що п. посол Цігуляк впоминаєсь в кождім місцї за руским православним народом; ми все се чуємо і дуже то нас тїшить і Боже єму помагай і на дай, і щоби прожив з своїми дїтьми много а много лїт! Далї чуєм также за початок в. посла Волина із ради державної із Відня. Дуже то нас, руский православний нарід, тїшить, що п. посол Волян впоминаєсь в радї державній в Віднї за руску православну ґімназию, аби була в Чернівцях. Боже єму поможи, аби жив, много лїт з своєю родиною — за єго голос. І всї щирорускі сьвітлі Пани „Рускої Бесїди“ в Чернівцях за їх труд коло руского народу, аби жили много лїт! Предсїдатель: Петро Ґелич. Секретар: Митро Илащук. Видїловй: Василь Двірничук“.
Прощальний вечорок в честь п. іншпектора Ом. Поповича відбув ся при участи поверх 30 самих виднїших патріотів руских в готелю метрополь в недїлю дня 10-го с. м. дуже величаво. При входї в салю поздоровили п. Поповича зібрані тут уже грімким „Слава“! Ново вибраний голова „Рускої Бесїди“ в. проф. Степ. Смаль-Стоцкий отворив вечерок промовою, в котрій подякував всїм, що на сам єго поклик на загальнім зборі „Рускої Бесїди“ так численно явили ся тут, щоб віддати добре заслужену честь свому товаришови; висказав свою радість з того, що на Буковинї більшає громада таких людий, що уміє оцїнити заслуги своїх братів для загального добра і заключаючи з сего на велику любов всїх для товариша Поповича винив на єго здоровлє і на дальшу успішну єго працю для добра руского народу. Відтак проходив вечерок любо серед щирої розмови і звуків чародїйної рускої піснї. Другий пугар піднїс надсов. Сид. Виниицкий на те, щоб п. Поповичови удало ся в Серетї зібрати округ себе щирих руских людий і засповати там новий осередок руского духового житя на Буковинї. О. Оп. Левіньский бажав, щоб зерно яко він сіяти ме на новім своїм становиску і серед инших людий принесло такі бораті плоди, як тут. Уч. Савіцкий з Мамаївців прощаючи товариша, подякував за дружну раду і приязнь для учительства в тім окрузї і бажав єму з цїлого серця; щоб і учителї в тім окрузї єго так щиро полюбили, як тутешні. Колесса виголосив з великим зрозумінєм і віддає дуже удачно Шевченкову поему „Кавказ“. Проф. Єр. Пігуляк представивши наше народнє житє образово мов пожарище, покрите скрізь попелом, в котрім тлїють искри, котрі лиш ждуть подуву в тру, щоб заняти ся ясним огнем, бажав, щоб товариш, що найдовше з ним перебув в „Бесїдї“ і тут так успішно роздував тлїючі искри, що сам вже тепер може спокійно лишити се огнище, бо огонь
любви і щира праця для свого народу вже ту палає, аби він і на новім місцї подув леготом вітром, щоб таким чином всї ті искри запалали і знялось одно величезне огняне море щирої любви і працї для руского народу на Буковині. Відтак Сид. Воробкевич сказав, що ми прощаючи п. Поповича не сумуємо, але тїшимо ся, бо знаєм, що в єго від-їздом розширяє ся нам круг і що він завсїгди остане наш. Нарешті чесний господар з Топорівцїв Петро Ґелич сказав, що хоч по тій працї, якої підняв ся п. Понович не кількох їх селян, але сотки повинні були вже бути на такім пращальнім вечерку, то най знає, що сїяне ним зерно, вже сходить і пожелав єму і єго родинї щастя і здоровля і сили для дальшої працї. По всїх тих промовах, котрі плили невимушено з серця кождого, подякував п. Попович з слезами в очах за превелику честь, якої в житю діждав ся, про яку навіть єму не снило ся нїколи, на що він мусить бути гордим, бо як сказав один Нїмець, досить для добра народу той зробив, хто своєю працею догодив найлїпшим синам народу, і прирік як вже не більше як до тепер, то бодай так як тепер працювати для руского народу. Особливо до глубини своєї душі тронутий він признанєм, яке довелось єму учути спід мужичого сїрака, Нарешті др. Стоцкий ще раз глубоко прочутими словами розпрощав ся з п. Поповичом і щира громада людий розійшла ся около 12-ої години з розбудженим почутєм зросту народної справи на Буковинї і з щекрасшими надїями на будучність.