Буковина/1892/1/На сьвятім вечорі
| ◀ З новим роком | Буковина. Ч. 1 під ред. Сильвестра Дашкевича На сьвятім вечорі (Петро Голота) |
Перегляд полїтичний ▶ |
|
Був послїдний день пилипівки. Уже нїде не не видко було, щоб хто смалив де кабана, як се було вчора и повавчора: хто хтїв мати сало та ковбаси на сьвятки, той вже давно впорав ся з кабаном і наробив ковбас, а сало вже встигло и просолити ся. Тепер зіставало си ще в загородах повичищати, та дров нарубати, щоб було чим топити, як сьвятки настамуть. Скрізь тихо було, і вітер, що зранку сердито повівав, затих. Понад землею лїтали білі бджоли й падали на землю, і вже не пдіймали ся. Від тих бджол білїла земля, білїли дерева, бо й на дерева вони сїдали, білїли повітки та клунї, білїли й люди, що по надвірю ходили. Усе тодї білїло, бо тоді царювала зима і вона, нїби розгнівавшись на свої бджоли, виганяла своєї пасїки, що десь високо вона єї мала....
Ось і люди ідуть ів церкви, Вони молили ся, щоб Господь милостивий, що дав їм пилипівку пережити, поміг ім і просьвяткувати, в добрі та здоровї і Новий рік стрінути й єго щасливо пережити, бо тільки Він один знає який-то ще той Новий рік буде. Ще, здаєть ся, вчора новий рік зайшов, а ось уже й Різдво Христове, а за ним і другий рік настане, а який-то він буде, що він людям з собою принесе — нїхто не знає, окрім тільки Того, чиє Різдво завтра настане, і Єму люди молили ся, щоб Він добрий Новий рік їм послав.
3 церкви іде й Прокіп Боркун, ще зовсїм молодий чоловік, він закрив ся коміром від кожуха і швидко обганяв других людий, що йшли поперед єго. Швидко дійшов він до своєї хати і біля дверий почав стряхати бджоли, що насїдали на єго кожух, на комір, на смушову шапку і нїби втомившись, там спочивали.
— Ото який сивий! я-б і не внізнала, щоб де в иншому містї тебе побачила, Чисто, як, дїд старий, — сказала Приська, Прокопова жінка, побачивши Прокопа, як він увійшов в хату.
— Справдї? А на якого дїда я тепер похожий? — спитав Прокіп, усьміхаючись
— Та на Маркія бондаря. Щоб ще брови білі були, то чисто-б на єго був похожий... Що? добрий на дворі забирає?
— О, добрий! Аж під ногами скрипить, тай доріжка, слава Богу, стелить ся, — сказав Прокіп, оббираючи лїд, що понамерзав на єго вусах та на бородї. — Знаеш що, Присько? Я отсе, йдучи з церкви нагадав, як мій покійний батько та мати завше звали, кого небудь до себе на вечерю, що отсе має наступити. Чи не позвать би й нам кого небудь до себе?
— Як позвати, то й позвемо. Воно таки й годить ся, щоб хто чужий вечеряв. Аже старі люд кажуть, що часом старцем і сам Господь з-являєть ся... Тільки-ж де нам того старця тепер знайти? Щоб було заран запросити... А сегодня старець до нас і приходив. Ото як жаль!
— На що нам і старця десь ще там шукати, коли у нас в селі є Микола. Аже він біднїйший і від старця, я думаю, буде. Нема у него нї в хатї, нї біля хати, тільки вітер кругом хати свище, та в хату через щелини просить ся. Позвемо єго на вечерю.
— Я пак і байдуже!... Справдї піди попроси Миколу, та нехай він яку дитину в собою возьме. Аже-ж у него їх пятеро, та всї бідні без матери. Тяжко бути удовцем, а єму то як живеть си з пятїрма дїтьми, та все з дрібними! Жаль їх, як про наих подумаєш.
— От спасибі тобі, моя Присю, що ти у мене така добра, — сказав Прокіп і хтїв вийти з хати, щоб іти до Миколи.
— Куди-ж отсе ти, Прокопо, розігнав ся так, без хлїба? Ідеш чоловіка до себе в гостї звати, та й не полюдськи: аже як тебе хто зве до себе в гостї, то з хлїбом тебе просити приходять, а ти-ж чом так те робиш?
— Я пак і забув, — сказав Прокіп, — спасибі, що нагадала.
— Та може-б ти занїс їм ще й мняса трохи. Аже я думаю, у них і розговіти ся завтра не буде чим. Возьми но трошки, нехай хоч дїти завтра мняса попробують. Марянка зварить, бо вона тепер і матїр свою заступила: вона і варить и мнє... Бідна дитина!
— Та й добра-ж в тебе душа, Присько! — сказав Прокій і хтїв поцїлувати свою Приську.
— Гріх, гріх сегодня, Нехай уже завтра, — сказала Приська, одхиляючись від Прокопа.
Побігла Приська в комору і швидко винесла звідтіль чималий кусок мняса та шматок сала. Взяв Прокіп те мнясо та сало, та ще хлїб, і вийшов з хати. Зістала ся Приська одна в хатї і почала порати ся біля печи. Перший раз на своєму пережитому віку їй доведеть ся вечеряти в сьвятий вечір у себе дома, бо вона тільки весною ще вмйшла замуж за Прокопа, Як же-ж то їм добре, як же-к то їм любо буде вечеряти у двох! Як же-ж то радісно їм буде, як з ними ще й бідний чоловік буде вечеряти, а може з ним буде вечеряти і сам Господь....
Незабаром вернув ся і Прокіп. Микола казав, що прийде, і Прокіп з Приською дуже раді були.