Великі проводи/Пісня друга

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку


І
Серед гаю, під горою,
Старий дуб стоїть;
З-під кореня того дуба
Криниця дзюрчить.

Дзюрчить-біжить криниченька,
Наповня ставок.
Над тим ставком нахилився
Вишневий садок.

Похила хатиночка
З садка визира.
В тій хатинці проживає
Бабуся стара.

Сама соб як мізинець,
Кругом гай шумить
Полягла трава висока:
Нікому косить.

Чий же то в траві високій
Протоптаний слід?
Носять діти-онучата
Бабусі обід.

Бабувати вона ходить
До добрих людей,
А зимою у запічку
Вовну в них пряде.

Там дітвора з повитухи
Не зводить очей,
Слухаючи пісень її
Та старих річей.

Як водиця із-під дуба
У ставок біжить,
Так бабуся з маленькими
Дітьми бубонить.

А весна-красна настане -
Вона знов у гай,
Знов до дуба підгірнього,
Бо там її рай.

То не квітки між травою,
То - думки її:
Як спогляне, то й згадає
Радощі свої:

"Цвіте ясний, цвіте красний!
Не довго цвітеш;
На хвилину, милий боже,
Щастя нам даєш.

Ой сон-траво і ти зоре!
Густіше бриніть,
Де дружина моя вірна
Під явором спить.

А ти, водо дзюркотлива!
Течи із ставка
У Сулу зеленолугу...
Там моя дочка.

Русалкою покутує
Розум молодий,
Що не втекла, необачна,
Лихої біди.

Передай їм, дзюркотонько,
Плач довічний мій,
Матерніми слізоньками
Личко їй обмий.

Козаченьку-безбатченку!
Ти - крадений цвіт...
Цвіти ж собі і красуйся
На весь божи світ.

Ой, як я тебе не бачу,
На серці печаль;
А побачу твою вроду -
Візьме серце жаль:

На послугу, на утіху
Панству уродивсь,
І від роду козачого
Навіки одбивсь".

       ІІ
Ой блиснула грімниченька,
Густу хмару розриваючи:
Засіяли козаченьки,
Дубровою проїжджаючи.

Попереду пан отаман
Показує їм доріженьку.
Кінь вороний, сам молодий, -
Чого ж клонить він голівоньку?

То не маки процвітали,
Густу траву іскрашаючи:
То козаки луку вкрили,
Кониченьків попасаючи.

Ой не журись, бабусенько,
Що ти в світі одинокая:
Єсть у тебе, стара нене,
Родинонька ясноокая.

Ой не голуб затуркотав,
У віконце добиваючись:
Загомонів козаченько,
Любим словом озиваючись.

         ІІІ
"Куди їду - не проїду
Похилої хати:
У тій хаті пробуває
Моя рідна мати.

Пробуває одинока
Сирота-бабуся.
Вона мені - рідний батько
І рідна матуся.

Ой ти мене, бабусенько,
В колисці хитала;
Над малою дитиною
В будинках співала.

Ти зо мною розмовляла
Тихо вечорами,
Мою душу наповняла
Щирими словами.

Спали речі чарівничі
У душі хлоп'ячій,
Прокинулись, розвинулись
У думці козачій.

Над хвилястими морями
Живуть, мамо, люде;
Зміркували, зрахували,
Що з козака буде.

Тії люде, моя нене,
Твою річ святую
Розжевріли в душі моїй,
Як іскру живую.

Не турбуйся, моя рідна,
Що я в пана вдався:
Знала доля, на що козак
Панам сподобався.

Ой у тебе кругом хати
Тихая дуброва.
А у Лузі Великому
Гучная розмова.

Ой у тебе по садочку
Метелики грають,
А із Лугу Великого
Орли вилинають.

Вилинули сизі орли
В Корсунь на Вкраїну,
Оживили-воскресили
Козацькую силу.

Козаченько-безбатченко
Шляхті прислужився,
Що, границі граничивши,
Він у славу вбився.

Ой викине він ту славу
Корогвою в полі,
Ззиваючи невольників
До вольної волі.

Буде панству з його слави
Вічний упоминок:
Повтікають-позбігають
З високих будинок.

Благослови, рідна нене,
Старими руками,
Щоб вороги в полі мліли
Перед козаками.

Благослови, бабусенько,
Святим своїм словом,
Щоб до тебе я вернувся
Із войни здоровим.

Не хочу я на Вкраїні
Паном панувати
І пихою безталанним
Жалю завдавати.

Я підкину підвалину
Під твою хатину
І введу в неї убогу,
Молоду дружину.

Заспіває-засіяє
Гай навкруги хати,
І доживеш з нами віку,
Як рідная мати.

         ІV
У старого дуба
Холодна водиця
Стиха корінь підмиває:
Про Жовтії Води
І про Корсунщину
Повитуха мовчки знає.

Коли б не дітвора
Малими ногами
В траві стежку протоптала,
То пташки співучі
І бджілки гудючі
Новину б їй розказали.

Про Жовті Води
І про Корсунщину
Шепче вітер по дібровах.
Не з однії буди
Повтікали люди,
Не один пустує бровар.

Про Жовтії Води
І про Корсунщину
Дітям сни чуднії сняться:
По всій Україні
Всяке зрозуміло,
Що час на ляхів підняться.

Ой заходить сонце
За холодну хмару,
А небо огнем палає;
Старенька бабуся,
Здіймаючи руки,
Щирим серцем промовляє:

"І благословляю,
І бога благаю,
Щоб фортуна в полі нам служила,
Щоб несите панство
І хиже рандарство
Козацькая сила одоліла.

Як же будеш, синку,
У чистому полі
За панами конем уганяти,
Не раджу я, синку,
Тобі кров людськую
Річеньками марне проливати.

Нехай побиває
Вороженьків наших
Всьогосвітняя позора,
Що по всьому світу,
По всіх добрих людях
Ходить із двора до двора.

Буде з тебе слави -
Предківськую землю
Унучатам повертати;
Буде з тебе слави -
Вельможнеє панство
З України позганяти.

Ой нехай же тебе
Божий син намножить
За твою козачу вдачу!
Може, доживу я,
Що на Україні
Людську воленьку побачу.

Може, доживу я,
Що в старенькій хаті
Загучать скрипки й цимбали
І звичаєм добрим
Ти діток згодуєш,
Як ми своїх годували.

Коли ж не побачу
Козацького війська
Під білою корогвою,
То надію теплу
Понесу у серці
В домовину із собою.

Коли ж не хитати
Мені правнучати,
Як тебе колись хитала,
То й то мені радість,
Що я тебе в військо
На ворогів проводжала!"