І
Вельможний рід Рарожинських
Початку не має:
Як розжився, збагатився -
Ніхто не зазнає.
Може, ще тоді, як Каїн
Завидував брату
Судила їм сліпа доля
Здобичу багату.
Може, предки умочали
В людській крові руки...
Забули те, занедбали
Вельможні унуки.
Паненятами рождались,
Панами вмирали;
З високої високості
На люд позирали.
І хилилась уся шляхта
Під панськую руку,
Оддавала дітей своїх
У двірську науку.
Тим дворянством пишаючись,
Училася шляхта,
Як достатком та гонором
Пережважить брата;
Як підданську нахиляти
Шию під кормигу;
Як саджати бунтовників
У темну хурдигу.
Царювали Рарожинські
В шляхетській громаді,
Старші в війську, самовладні
На сеймовій раді.
І із роду в рід привикли
Себе поважати:
"Кому робить, кому служить,
А нам - панувати.
Сам господь нам указує
Владичню роботу:
Хилить під нас братів-шляхту
І хамську темноту.
З ким зотнемся на границі -
Він нам помагає,
Із роду в рід Рарожинських
Добра розширяє.
Так судилося на небі,
Щоб роди старинні
Уставляли суд і правду
По всій Україні.
Ой як з давніх було часів,
Так повинно й бути:
Не здоліє того ладу
Ніхто повернути".
ІІ
Ой правду мовляли
Вельможні панове,
Нехиблену правду,
Поки не гукнули
Луги і дуброви
Про козацьку зраду.
Закрутилась круто
Зелена хмелина,
Звившись на тичину;
Огласило хлопство
Шляхту брехунами
На всю Україну.
"Шкода казнодіям
З високих амбонів
Простолюддя дурити!
Ой годі вам, браття,
Шляхетському богу
Ладанами курити!
Ой зберімось, браття,
У чистому полі
На спасенну науку.
Станьмо одностайно,
Подаймо брат брату
У тяжкій пригоді руку".
І вже ідуть різно,
І вже гудуть грізно
Чорні хмари з громами.
Насупилось небо,
Сяють лискавиці
Усіма сторонами.
І вже не одного
Розчахнуло громом
Кучерявого дуба...
Втікайте, панове,
В Польщу з України:
Буде вам велика згуба!
У Гадячі славнім
На Йвана Купала
Громова стріла впала:
У панський будинок
Людська поголоска
Новину страшну примчала.
У Гадячі славнім
Посеред базару
Красне полом'я палає:
Ой то козак Голка
Із панцерним полком
Навкруги людей збирає.
У Гадячі славнім,
На велике свято,
Костьоли мовчать-пустують:
Ой посеред ринку
Козаки охочі
На возі воза риштують.
Чого притаїлись
Попи із жидами
У склепах з мертвяками?
Ой високо має,
На сонечку сяє
Корогов між козаками.
"Ой ви, козаченьки,
Ви, хижацькі слуги,
І ви, вбогі гречкосії!
Ой годі вам, браття,
Неситому панству
Хилить під кормигу шиї.
Ой хапайте, браття,
Хто кий, хто дрючину
На вельможную спину,
Вирятуймо, браття,
З тяжкої неволі
Свою рідну Вкраїну.
Ой годі вам, браття,
Жито засівати
По шляхетському полю.
Гей, зорімо, браття,
Свою предківщину
Та засіймо святу волю".
ІІІ
Оце Голка серед ринку
З возів покликає.
Любо корогов княжецька
Над козаком грає.
Червоною китайкою
Пишно вози вкриті.
Стоять мовчки гадячане,
Мов у землю вриті.
Давно, давно таких річей
Не чула Вкраїна:
До землі всіх прихилила
Лихая година.
Поглядає брат на брата,
А батько на сина:
Чи вже й справді підніметься
Уся Україна?
Чи вже справді розкуються
Невольникам руки
І визволять батьків сини
А дідів унуки?
"Розкуються, розкуються,
Тільки всі вставайте,
На шляхетські хитрі речі
Й грізьбу не вважайте.
Розкується, поскидає
Кайдани Вкраїна,
Аби у всіх була воля
І дума єдина.
Розкується, і довіку
Вже того не буде,
Щоб на пана працювали
Неволею люде.
Брати мої, зачинайте
Великеє діло:
Ставши в лави, підступайте
Під панський мур сміло.
Не вважайте, що глибоко
Він у землю врився:
Хто б устояв против миру,
Ще той не родився.
Предки ваші неволею
Той мур мурували, -
По цеглині розібрати
Вам завітували.
Не страшна смерть, хто надії
На долю не має,
Кого ворог, як той ворон,
Клює-заїдає.
Слава тому, хто поляже
За вбогого брата
І унукам перекаже
Вставати на ката.
А проте прошу вас, браття,
Ладу мого ждати
І порядком, по-лицарській
Під мур підсутпати.
Може, шляхта схаменеться,
І попросить згоди:
Не бороніть, - хай втікає
За дніпрові води.
Хай втікає та накаже
Вельможним панятам,
Щоб не важились буяти
По убогим хатам.
Низько стоять хати наші,
Вгору дух палає, -
Не минеться напаснику,
Хто нас насідає!"
ІV
В обідню годину
На Йвана Купала
Сумно, сумно в Рарожинських
У будинку стало.
Старий Рарожинський
На ліжку конає,
Його дочка-одиначка
З жалю омліває.
З великого роду
Одна зостаєтсья...
Зупинились в очах сльози,
Серденько не б'ється.
Чорна потороча
Молитви читає,
За дукати болящому
Гріхи відпускає.
Що пан ні накоїв
З молодого віку,
Довгополий відпускає
Однині й довіку.
Чи то, як козацтво
По тюрмах конало,
А козачки неволею
Постіль панам слали;
Чи то, як панове
Гамували бунти
І під шляхту позаймали
Козацькі грунти.
Чи то, як з Потоцьким
Сільський люд карали,
Від Ніженя до Києва
На палі саджали, -
За все довгополий
Панові прощає
І до раю панську душу
З миром одпускає.
V
В обідню годину
На Йвана Купала
Сумно, сумно в Раржинських
На подвір'ї стало.
Радить шляхта раду,
Ставши кругом ганку;
Викликає на пораду
Вельможну панянку:
"Ой що нам, вельможна
Панночко, чинити?
Не здолієм проти хлопства
Замку боронити.
Повтікали з замку
Козаки надвірні,
Малолюдком зосталися
Слуги наші вірні.
Хоч же нас і обмаль,
Та все ж чиста шляхта, -
Умирати ми готові
За пана і брата!
Чесне панібратство
Дорожче нам плати, -
За ваш гонор і здоро'я
Раді ми вмирати!
Шляхетською кров'ю
Вали позливаєм,
Благородним нашим трупом
Рови зарівняєм.
Нехай по всіх землях,
Де пани панують,
Про шляхетську нашу зацность
Вельможнії чують.
Батьки й діди наші
Рід ваш підпирали,
Вони з вами хліб-сіль їли
І меди пивали;
З вашого достатку
Брали щедрі дари:
Через вас вони від сейму
Крулевщизни мали.
Нехай же вбачає
Вся вельможна шляхта,
Як стоять дворяне вірні
За пана і брата!"
VІ
Ой крикнула лебедонька,
Крилом воду розбиваючи;
Озвалася ясна панна,
Згорда руку простягаючи:
"Ой славні браття шляхто,
Наші слуги незаплатнії!
Не вважайте на мій смуток,
На мої очі заплакані.
За хмарами дощовими
Горить-сяє ясне сонечко;
Ой від жалю великого
Розпалалось моє сердечко.
Одна, одна, як зернятко,
З мого роду я зосталася;
Найвищая, найкращая
Мені доленька досталася.
Сідлай мені, пан конюшний,
Коня мого довгогривого:
Поведу я вірну шляхту
На козака бунтовливого.
Удармо вступним боєм,
Усі купою поляжемо:
Як стояти за свій гонор -
Вікам дальшим покажемо!"
VІІ
Похилились в темнім лузі
Калинові віти:
Заплакала вірна шляхта,
Як малії діти.
"Панно наша, доле наша,
Красо всього краю!
Не на землі тобі б жити,
А в божому раю.
Ой веди ж нас, ясна зоре,
У чертог преславний,
Де сіяють перед богом
Твої предки славні.
А щоб ворог не втішався
По нашому згоні,
Справимо твойму панотцеві
Пишні похорони.
Як порине у твій замок
Каламутна річка, -
Горітиме в темнім склепі
Восковая свічка.
Як кинеться хиже хлопство
Пити панські вина, -
Злетить в гору увесь замок,
Як легка перина.
Із льохів, будинків, стаєнь,
Із хлопського трупа
На дворищі Рарожинських
Стане чорна купа.
Хай уп'ються гайдамаки
Винами-медами, -
Заростуть їх хижі кості
Терном-бур'янами.
Ой про нашу чесну славу
Буде мир гриміти,
А про зраду їх лукаву -
З гадом гад шипіти.
Ой про шляхту у світлицях
Проречуть гетьмани,
А про хлопство у темницях -
Ланцюги й кайдани".
