Великі проводи/Пісня четверта

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Великі проводи
Пантелеймон Куліш
Пісня четверта
 Завантажити у Завантажити роботу у форматі PDFЗавантажити роботу у форматі ePubЗавантажити роботу у форматі TXTЗавантажити роботу у форматі MOBI


   І
Ой загули талимбаси мідяні,
Ой заржали кониченьки вороні;
Стара брама усміхнулася,
Що ворота одімкнулися.

Ой злинула лебідонька із гнізда;
Грає конем Рарожинська молода:
Білі шати, золотії береги,
Сиплють іскрами каміння дорогі.

"Ой іду я, іду до шлюбу,
На вашу, воріженьки, згубу!
Ой заграно мені і забубнено,
Тільки мене не полюблено,

А сама я женихів своїх люблю -
У серденьку, як у пеклі, потополю.
Горить-кипить гірке серденько моє...
Ой усім вам, женишеньки, місце є!"

         ІІ
Ой в Гадячі, серед ринку,
Ревнули гармати...
"Не нам, шляхто моя вірна,
Від хлопства втікати!"

Ой лискає в чорних хмарах
Зубчаста грімниця;
Хто ж то в'ється між димами,
Як біла орлиця?

"Дозволь, батьку, із жупана
Срібний гудзь зірвати!
Ой не візьмуть чарівницю
Козацькі гармати.

Ой у тебе, отамане,
Замовна рушниця:
Наші кулі одвертає
Панна-чарівниця.

Ой ти знаєш, отамане,
Всяке характерство:
Шкода, шкода товариства,
Любого братерства!"

Окрилася шляхта димом,
Рушниці гримають;
Гадячане, як снопики,
По землі лягають.

Окрилася шляхта димом,
Крізь дим огонь сяє;
Лискавкою між лавами
Панночка літає.

Ой не важся, пане Голко,
Панну зустрічати:
Зачарує семип'ядну -
Не втрапиш стріляти.

Ой не важся, пане Голко,
Панну наїжджати:
Зачарує гостру шаблю -
Не влучиш рубати.

Ой не важся чарівниці
У вічі заглянуть:
Обомліють бистрі ноги,
Рученьки зав'януть.

Прорубався пан отаман
До панни близенько, -
Заблищали карі очі,
Тьохнуло серденько...

"Гей козаки-товариші
Панцерного полку!
Оступіте у три лави
Отамана Голку.

Розвертайте по-лицарській
За лавою лаву:
Розточимо з усіх боків
На панів облаву.

Чи то ж слава - на капусту
Зсікти жменю шляхти?
Ой лучче нам їх руками,
Як курей, забрати".

Ой закинув пан отаман
Що рибалка сітку:
Ускочила Рарожинська,
Як пташка у клітку.

Трепечуться у неводі
Карасі червоні;
Ні до втеку гордій шляхті,
Ні до оборони.

Ой наш Голка за морями
Характерства вчився;
Ой хто б його переважив,
Ще той не родився.

Та не гаразд, пане Голко,
Не гаразд ти робиш,
Що з поклоном низесеньким
Панну з коня зводиш.

Коли б тобі, отамане,
Та не занедбати
Підкинути підвалину
Під бабину хату!

Коли б тебе чарівниця
Не зачарувала
І завзяття козацького
Не загальмувала.

         ІІІ
Западає низько
Червонеє сонце
У пили та в тумани.
"Ой стійте, не риньте
У шляхетський замок,
Брати мої гадячане!

Ой злетів пугач
На високу браму,
Та, як пугу, та пугу!
Ой чує, чує
Козацькеє серце
Якусь великую тугу.

Ой не дурно, браття,
Виїхала шляхта
На останній грець з козаками:
Мабуть, начинила
Склепи будинкові
І підкопи порохами".

Не слухають хлопці
І батьки старії,
Ринуть на здобич велику.
Ой багато люду,
Бідолах убогих,
Укоротить собі віку!

Виводять хлоп'ята
Коней у наряді,
Виносять панські риштунки,
А сірома вбога,
Будинки, дейнеки
П'ють коштовні трунки.

Ой запало сонце
В пили та в тумани, -
Хмари полом'ям палають:
Ой у останнє
П'яні бідолахи
Веселих пісень співають!

       ІV
Ой місяцю маю!
Не світи з-за гаю,
Нехай ясно серед ночі
Купало палає.

Нехай кругом грища
Темна ніч наступить;
Нехай кожне приголубить,
Кого вірно любить.

Ой заховав місяць
Молодії роги;
Потемніли стежки в полі
І биті дороги.

Купальні дівчата
Через огонь скачуть,
А матірки із батьками
По убитих плачуть.

Співають дівчата,
Як у дзвони дзвонять,
А понурії панове
Побитих хоронять.

Чорна потороча
До панів побралась.
Кому печаль, кому горе -
Поторочі радість.

Укрила ніч темна
Кривавії жнива.
Кому печаль, кому горе -
Чорному пожива.

Стиха чорний, стиха
Сповідає панство,
За людську кров обітує
Небеснеє царство.

Стиха чорний, стиха
Хлопство научає, -
Ой хто сіє головами,
А він зажинає.

         V
Не для тебе, Голко,
Молодецькі жарти:
Взявши мушкет, коло панни
Додержуєш варти.

То не голуб сизий
Круг голубки ходить:
Пан отаман із панянки
І очей не зводить.

Бережися, Голко,
Дівочої речі,
Щоб панянка не влестила
Твого серця грече.

Бережися, Голко,
Дівочої вроди.
Щоб не випустив ти панства
За Дніпрові води.

Не вберігся Голка
Краси молодої,
Сідлав панам потай ради
Воронії коні.

Не вберігся Голка
Тихої розмови:
Наготовив панам зброю
У темній дуброві.

Крикнув опівночі
Півень кукуріку!
Не побачать гадячане
Сіроми довіку.

Крикнув пугач пугу!
Земля застогнала,
Заревла її утроба,
Огнем запалала.

Панськії будинки
Під небом літають,
А панове із Гадяча
У Лубні втікають.

Обернулось грище
На страшну тривогу,
Присвічує красний півень
Втікачам дорогу.

Чи ясно, чи темно -
Жваво втеком чешуть,
Тільки коні воронії
Підковами крешуть.