Перейти до вмісту

Великі проводи/Пісня п'ята

Матеріал з Вікіджерел


 І
Блиснула зоря;
Біліють поля
Під холоним туманом.
Чого зібрались
Старі дейнеки
У дуброві за станом?

Блиснула зоря,
Біліють поля,
Почина небо сіяти.
"Ой не гаразд нам,
Старим головам,
Молодого послухати.

Ой наш отаман
Високо літа,
Та сідає низенько:
Що як віск розтав,
За слово оддав
Рарожинскій серденько.

Ой чи на те ж брати наші
Під небо літали,
Щоб глянули із-за хати,
Як пани втікали?

Ой чи на те їх по полю
Жують сіроманці,
Щоб наш Голка прислужився
Вродливий панянці?

Усе поле, всі дуброви
Вороння обсіло,
Розношує наші кості,
Клює наше тіло;

А панове, з ласки Голки,
В Лубнях бенкетують
Та з Яремою на Гадяч
Потуги готують.

Нехай же їх привітає
Із шибениць шляхта...
Викопаймо вражих дуків
Із могил проклятих!

Отаману молодому
Тепер панна сниться:
Любо буде на слуг її,
Вставши, подивиться!

Хай слухають шибеники,
Як вороння кряче,
Як удова по мужеві,
Син по батьку плаче.

А на Голку-верховода
Зберім чорну раду, -
Хай зупинить красним словом
Людський жаль-досаду!

Чи так легко заплакані
Очі утирати,
Як панянці потай ради
Коника сідлати!

Чи так любо зрадникові
У стовба стояти,
Ой як любо ясну панну
На коня саджати?"

         ІІ
На дейнеках босоногих
Кармазини сяють;
Шабельками шлахетськими
Будинки лискають.

Не бояться завзятії
Панцерного полку;
Бубнять в бубни, визивають
На чорний суд Голку.

Вийшов Голка серед ради,
Вклонився низенько.
Коло його панцерники
Лавами близенько.

"Брати мої рідні,
Шановна громадо!
Маєте ви козацьке завзяття,
Та не тим завзяттям -
Силою сліпою -
Визволяться усі ваші браття.

Брати мої любі!
Тоді слобониться
Від панів неситих Україна,
Як в усіх убогих
І в усіх заможних
Буде воля і дума єдина.

Бачите ви добре,
Як пани лукаві
На погибель вас у замок заманили.
Не йняли ви віри
Мойму характерству,
Та й багато люду марне погубили.

Моє ж характерство
Не на те здалося,
Щоб людську кров дурно розливати:
Навчивсь я науки,
Щоб людей від муки,
Не гнівлячи бога, визволяти.

Ви чорную раду
На мене зозвали -
Стою перед вами, в вашій волі,
Не те мені страшно, -
Старшно, що без мене
Не буде вам у походах щастя-долі.

Знайте, браття, підкопана
Уся Україна -
Від Гадяча до Глухова,
З Лубень до Любліна.

Підкопалися панове
Під люди необачний
З того часу, як постригся
В ченці Сагайдачний.

Під церкви з будинків панських
Прокопані ходи -
На упадок і погибель
Темному народу.

Підійметесь, розіллєте
Кривавії ріки,
А прийде час - провалитесь
В страшну тьму навіки.

Не про те нам треба, браття,
Ой не про те дбати,
Щоб шляхетським білим трупом
Поле устилати.

Треба пильно тих лукавих
Ходів дозирати,
Що йдуть з палат та до церков,
З церков у палати.

Як освітим денним світом
Тії темні ходи,
Тоді тільки буде користь
Із Жовтої Води, -

Буде користь з Солониці,
З Альти, з Корсунщини:
Не запряжуть у кормигу
Пани України!

Не моя ж се, чесне браття,
Не моя наука:
Іде вона од Ісуса -
Від діда до внука.

Що хотіте, те й чиніте, -
Я у вашій волі,
Тільки прошу - не згубіте
Вкраїнської долі!"

         ІІІ
Зашуміли в лузі
Дуби кучеряві.
Загукали гадячане
На дейнецькі лави:

"Ой ви, волоцюги,
Розбишацькі діти!
Гей, лучче б вам по комишах
Низових сидіти;

Лучче б доглядати
Муравського шляху
Та московському купецтву
Завдавати жаху;

Лучче б вам з лихихи
Жити ушкалами,
Аніж раду радувати
З нами, козаками!

Буде з вас, що наших
Батьків підманили,
На кривавій Солониці
Голодом морили.

Буде з вас, що шляхту
Дурно дратували
І з лукавим Остянином
В степи повтікали.

Не слухайте, браття,
Хижого бурлацтва;
Хай пан Голка порядкує
У нашім козацтві.

Молодий він сокіл,
Та жваво літає:
Де спуститься - вражу шляхту
За чуби хапає.

Візьми, Голко, стягу
І бунчук у руки, -
Визволь, визволь хліборобів
Із панської муки.

Займай, пане Голко,
Шляхетськії коні, -
Визволь, визволь Україну
З тяжкої неволі".

         ІV
Добре було б, добре
Жити на сім світі,
Коли б можна було діла
Одного глядіти.

Була б з нас громаді
Праведна послуга...
А то вкралась козакові
У серденько туга.

Між козацтвом Голка
Мов по пущі блудить,
І коника вороного
Під собою пудить.

Ой чи тобі, Голко,
Отаманувати,
Чи до Лубень крутоярих
Дорогу верстати.

Та впасти до ніжок
Панні молоденькій,
Розпороти білі груди,
Показать серденько?

"Ой глянь, панно, в серце,
Чим воно палає, -
Що другого, панно, Голки
У світі немає..."

Марне слово, марне,
Чужая дружино!
Ой хто в панстві уродився -
Що тому Вкраїна?

Марне твоє, Голко,
Серденько палає:
Хто родився недоляшком,
Той лихом сконає.

"Ой серце гаряче,
Огненная душо!
Чим же я вас погасити,
Де втопити мушу?

Погашу я серце
Панськими сльозами,
Утоплю огненну душу
У боях з ляхами.

Погашу я серце
Працею тяжкою,
Затоплю огненну душу
Дякою людською.

Вороги лихії,
Ви сліпії люде:
Не знаєте, яка користь
З мене миру буде.

Не на те піднявсь я,
Щоб кров розливати:
Я піднявся, щоб темноті
Очі осіяти.

Прокинься, Вкраїно!
Вже сонечко сходить...
Годі, годі недолюдкам
Миром верховодить!"