УКРАЇНСЬКА МЕЛОДІЯ
«Ні, мамо, не можна нелюба любить!
Нещасная доля із нелюбом жить.
Ох, тяжко, ох, важко з ним річ розмовляти!
Хай лучче я буду ввесь вік дівувати!»
— Хіба ти не бачиш, яка я стара?
Мені в домовину лягати пора,
Як очі закрию, що буде з тобою?
Останешся, доню, одна, сиротою.
А в світі якеє життя сироті?
І горе, і нужду терпітимеш ти,
Я дочку, пустивши, мовляв, напоталу,
Стогнать під землею, як горлиця, стану.
«О, мамо, голубко, не плач, не ридай,
Готуй рушники і хустки вишивай,
Нехай за нелобом я щастя утрачу;
Ти будеш весела, одна я заплачу!»
Ген там, на могилі, хрест божий стоїть,
Під ним рано й вечір матуся квилить:
«О, боже мій милий! що я наробила:
Дочку, як схотіла, із світа згубила!»
1840
|
