Володар/В який спосіб володарі повинні дотримувати віри

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
XVIII.
В ЯКИЙ СПОСІБ ВОЛОДАРІ ПОВИННІ ДОТРИМУВАТИ ВІРИ

Кожен розуміє як це похвально, коли володар дотримує віри і живе щиро, без хитрощів. Проте, з досвіду наших часів бачимо, що ті володарі доконали великих річей, які не прикладали великої ваги до дотримання свого слова; які вміли хитрощами обмотувати людські мозки і, врешті, доконати тих, які спиралися на чесності. А треба вам знати, що є два способи боротьби: один — законом, другий — силою. Перший, це спосіб людей, другий хижаків. Але тому, що перший часто не вистачає, то треба хапатися за другий. Отже, володар неодмінно мусить уміти показуватися раз людиною, раз хижаком. Про це старинні письменники нишком навчали володарів. Вони писали, що Ахіл і багато інших старовинних володарів, були віддані на виховання до кентавра Хірона, щоб він під своєю твердою рукою доглядав їх. Цим хотіли сказати, що мали вони за вчителя пів звіря, пів людину. Себто й володареві треба вміти зявлятися раз в одній, раз у другій постаті, бо одна без другої не є тривала. Тож, коли володар примушений зявлятися у постаті звіря, тоді повинен вибрати лиса і льва. Бо лев не оборониться проти засідок, а лис перед вовками. Тож треба бути лисом, щоб знати засідки, а львом, щоб викликати страх у вовків. Ті, що беруть собі за зразок тільки льва, не розуміються на справі. Тому не може, ані не повинен мудрий володар дотримувати віри, коли таке дотримування спричиняє йому шкоду, і коли не стало причин, які довели до того приречення. Коли б люди всі були добрі, то цей припис не був би добрий. Але тому, що люди є нікчемні й супроти тебе не дотримали б віри, то й ти не мусиш дотримувати її супроти них. А оправдуючих причин, щоби прикрасити зломання слова, володареві ніколи не забракне. До цього можна б навести безліч сучасних прикладів і показати скільки мирних договорів, скільки приречень стали неважними й пустими через віроломство володарів: з яких той, що краще вмів удавати лиса, мав найкращий успіх. Але конечним є уміти оту вдачу добре замаскувати, вміти добре удавати і лицемірити, бо люди є такі простодушні й такі зайняті щоденними турботами, що той, хто одурює, натрапить завсіди на такого, що дасться одурити. З найновіших прикладів не хочу промовчати одного. Олександер VI нічого іншого не робив, тільки одурював людей, ніколи про ніщо інше й не думав. І завсіди знаходив нагоди робити це. Не було ніколи чоловіка, щоб давав рішучіші приречення, щоби потверджував щось урочистішими присягами, а все таки не дотримував їх, бо добре знав свій світ. Тож володареві не є необхідним мати всі вище наведені прикмети, але є необхідним, щоб здавалося, що він їх має. Навіть відважуся сказати, що шкідливо мати ці прикмети й завсіди їх триматися. Удавати ж, що їх маєте, — корисно. Себто: здаватися милосердним, вірним даному слову, людяним, реліґійним, щирим і таким бути, але завсіди триматися на такій висоті духа, щоб, на випадок потреби, не бути таким і щоб ти міг і вмів робити якраз протилежне. Тут треба зрозуміти, що володар, надто новий, не може плекати всіх тих чеснот, за які уважають звичайних людей добрими. Бо для удержання держави він часто примушений діяти проти вірности, проти милосердя, проти людяности, проти реліґії. Отже, треба, щоб він мав духа здатного до вітрів фортуни і як зміна обставин йому приказує. І, як вище сказав я, як може, то хай не покидає добра, але в конечності хай уміє чинити зло. Володар повинен дуже дбати за те, щоб із його уст ніколи не вийшло нічого такого, що не було б узмістовнене всіма пятьома вище наведеними прикметами. Кожному, хто його бачить і чує, хай здається, що він увесь милосердя, увесь вірність, увесь щирість, увесь людяність, увесь реліґійність. Нема річі необхіднішої, як викликати вражіння, що маєте оту останню прикмету: адже, загально, люди більше осуджують очима, а не руками, бо бачити вміють усі, діткнутися немногі. Кожен бачить тебе, яким ти здаєшся, а немногі знають тебе таким, яким ти є. І тих кількох не відважуються протиставитися думці загалу, завсіди хоронені маєстатом держави. А в чинах усіх людей, надто володарів проти яких нема відклику до суду, — глядять тільки на вислід. Тож хай володар думає про те, щоб жити й удержувати державу засоби завсіди будуть визнані шляхетними і кожен їх похвалить. Бо юрба завсіди переймається тільки зовнішністю та успіхом справи, а світ цілий же це ж тільки юрба, де меншість тільки тоді приходить до голосу, коли більшість не має на що опертися. Один сучасний володар, якого, тут краще не називатиму, ніколи нічого іншого не проповідує, як тільки мир і вірність. А й однієї й другої речі є найбільший ворог. І якби він одне чи друге дотримав, то нераз уже був би втратив державу і значіння.

Шаблон:PD-US-no notice