Володар/Про церковні володарства

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
XI.
ПРО ЦЕРКОВНІ ВОЛОДАРСТВА

Тепер залишається нам сказати про церковні володарства. Щодо них, то всі труднощі є перед здобуттям тих володарств. А здобувається їх або особистими прикметами, або щастям, вдержується ж їх без одного і без другого. Бо ці володарства опираються на стародавніх реліґійних установах, а вони мають таку силу і повагу, що підтримують при владі своїх володарів, якби вони не вели себе, яке б життя вони не провадили. Тільки ці володарі мають державу й не боронять її, мають підданих і не правлять ними. І хоч ці держави неборонені, то ніхто їх не відбирає. А піддані, тому, що ніхто ними не править, не журяться за володарів, не думають та й не можуть увільнитися від них. Тож тільки й ці володарства є безпечні і щасливі. Але тому, що цими володарствами кермують вищі сили, яких людській думці не збагнути, не стану про них говорити. Ними піклується та їх удержує Бог, а тому говорити про них було б для людини завеликою смілістю, а то й зухвальством. А все ж таки, якби хтось мене спитав, яким способом Церква в земських справах дійшла до такої могутности, що — хоч перед папою Олександром італійські потентати і не тільки ті, що їх звуть потентатами, а й найменший барон і пан легковажили нею як світською потугою, то тепер тремтить перед нею французький король, якого вона вигнала з Італії, зруйнувавши рівночасно Венецію, то, хоч усе те вже відоме, здається мені, не буде зайвим пригадати хоч частинно причини цього. Перед приходом Карла VIII, французького короля, до Італії, ця країна була під володарством папи, Венеціянців, короля Неаполю, дуки з Міляно і Фльорентійців. Ці володарі мали в першу чергу дві турботи: перша, щоб чужинець не увійшов із військом в Італію; друга, щоб ніхто з них не поширив своєї держави коштом другого. Найбільше треба було стерегтися перед папою і Венеціянцями. І щоб останніх тримати здалека, треба було злуки всіх інших, як це зроблено для оборони Феррари. А щоб гамувати папу, послуговувалися римськими аристократами, які, поділені на два табори, Орсініїв і Кольоннів, завсіди мали якісь причини до сварки. Стоячи завсіди озброєні на очах самого папи, вони держали папство кволим і безсилим. І хоч інколи зявлявся відважний папа, як наприклад, Сикст, то все таки ні щастя, ні зручність ніколи не могли витягнути його з клопотів. Коротке життя пап було причиною. Бо десять років — стільки менше-більше жив один папа — ледве вистачало, щоби приборкати якусь партію. Як, скажімо, один папа майже винищив Кольоннів, то по нім приходив наступний, ворог Орсініїв, який рятував перших, а Орсініїв не мав часу винищити. Це й було причиною, що світську потугу папи мало шанували в Італії. Потім прийшов Олександер VI, який ліпше від усіх своїх попередників, пап, які колинебудь були, показав, що́ міг зробити папа грішми і мечем. Доказом того усе те, що зробив при помочі дуки Валєнтіна і скориставши з приходу французів, як про все те згадав я вище, говорячи про славні діла дуки. І хоч його наміром було додати сили не Церкві, але дуці, то все таки те, що зробив пішло на скріплення могутности Церкви, яка по його смерти й по смерти дуки стала спадкоємцем його трудів. Потім прийшов папа Юлій II і застав Церкву могутною, побільшеною на цілу Романью, із знищеною римською аристократією, зо знівечиними під ударами Олександра партіями. Ще й до того застав прочищений шлях до джерел, із яких збирати гроші, чого перед Олександром ніхто ніколи не робив. І в цьому Юлій не тільки пішов слідами свого попередника, а ще й перевищив його. Він постановив зайняти Больонью, винищити Венеціянців і вигнати французів із Італії. Всі ці задуми йому вдалися з тим більшою для нього славою, що все те зробив у намірі зміцнити Церкву, а не когось із своїх прихильників. Лишив також оба табори Орсініїв і Кольоннів у такому стані, в якому їх застав. І хоч між ними були провідники, що хотіли починати колотнечу, то все таки дві речі гамували їх: одна, це могутність Церкви, що огортала їх тривогою, друга, що вже не мали кардиналів із своїх родів, які, звичайно, розпочинали колотнечі між партіями. Ніколи ці партії не будуть спокійні, як матимуть своїх кардиналів, бо ці кардинали підюджують у Римі й поза ним партії, яких барони мусять боронити; так, через амбіцію прелатів постають незгоди й колотнечі між баронами. Отож, його святість папа Лев застав папство дуже могутнім і по ньому можна сподіватися, що як його попередники поширили папство зброєю, то він своєю добротою і безліччю інших чеснот зробить його ще більше потужним і шанованим.

Шаблон:PD-US-no notice