Володар/Як повинен поступати володар, щоб здобути повагу

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
XXI.
ЯК ПОВИНЕН ПОСТУПАТИ ВОЛОДАР, ЩОБ ЗДОБУТИ ПОВАГУ
Ніщо стільки не приносить володареві пошани, як великі підприємства і вчинки, гідні наслідування. У наших часах таким володарем є Фердинанд король Араґони, теперішній король Еспанії. Можна його назвати майже новим володарем: він із кволого короля через імя і славні діла став першим християнським королем. А як приглянетеся його чинам, то побачите, що всі вони дуже великої ваги, а деякі й надзвичайної. На початку свого королювання напав він на Ґранаду і цей похід став підвалиною його великости. Спочатку цю війну він вів ізпроквола й без остраху, щоб хтось міг йому перешкодити. Цією війною він зайняв увагу баронів Кастилії, які, думаючи про неї, не мріяли про політичні зміни. А він таким робом здобув повагу і вплив серед них, заки вони встигли схаменутися. Грошима Церкви й народу зумів утримати військо. І в тій довгій війні поклав підвалини під власну армію, яка пізніше стала його славою. Крім цього, щоб могти взятися за більші діла, послуговуючися завсіди реліґією, вхопився за побожну жорстокість і вигнав із свого королівства Маврів, обрабувавши їх: не може бути прикладу ні гидкішого, ні рідкіснішого. Під тією самою покришкою напав на Африку, пішов походом на Італію, врешті, наcкочив на Францію. І завсіди так спритно обдумував великі задуми, що постійно тримав у напруженні увагу підданих, захоплених і зайнятих розвитком його плянів. Усі ці пляни, один із одного, розвивав так, що ніколи не дав людям часу прийти до себе й протидіяти йому. Ще дуже хосенним для володаря дати рідкі приклади щодо внутрішнього ладу, подібні до тих, що їх оповідають про месера Бернабо́ з Міляна. Коли для когось є нагода вчинити щось небувале, добре чи зле, у громадянському житті, тоді треба якимсь способом його винагородити, в противному випадку покарати так, щоб про це багато говорили. А понад усе володар мусить дбати за те, щоб у кожному його чині пішла про нього слава, що він могутній і знаменитий. Іще цінять володаря й тоді, коли він є щирий приятель або щирий ворог. Себто, коли без викрутів отверто стає по стороні одного проти другого. І такий вибір завсіди є корисніший, ніж бути невтральним. Бо як двох твоїх сильних сусідів ізчіпляться до бійки й оба вони є тих прикмет, що один із них вийде переможцем, то ти або мусиш його боятися, або ні. Чи в одному, чи в другому випадку буде тобі завсіди корисніше, коли ти явно виступиш із війною. Бо в першому випадку, коли ти не поступиш ясно, тоді ти завсіди станеш добиччю переможця на втіху й задоволення покопаного. І не матимеш ані причин, ані засобів для своєї оборони та й не надійся захисту. Бо ж той, хто переміг, не хоче непевних приятелів, які в лихій годині не помагають; той же, що програв, не прийме тебе за те, що не хотів ти зо зброєю у руках злучити з його фортуною твою. Антіох увійшов був у Грецію, на заклик Етолійців, щоби прогнати звідти Римлян. Він післав послів до Ахейців, які були приятелями Римлян, щоб намовити їх бути невтральними. А, з другого боку, Римляни переконали їх, щоб збройно виступили по їх боці. Ця справа пішла на раду Ахейців, на якій посол Антіоха переконував їх, щоб ізберігали невтральність. Тоді римський посол відповів: щодо тих, які радять, що найкраще і найкорисніше вашій державі не мішатися у нашу війну, то, саме в цьому випадку, справа мається зовсім навпаки, бо, не вмішуючися у війну, ви без ласки і без чести станете здобиччю переможця. І завсіди буде так, що той, хто не є тобі приязний, вимагатиме від тебе невтральности, а той, хто є тобі приязний, старатиметься, щоб ти виступив збройно. Нерішучі володарі, щоб оминути найближчі небезпеки, переважно вибирають невтральність і переважно закінчують руїною. Але коли володар стає сміло по одній стороні і коли той, по стороні якого станув, переможе, тоді який би могутній він і не був і якби ти не був відданий на його ласку, буде супроти тебе зобовязаний і приязно настроєний. Бо й люди ніколи не є але такі нечесні, щоб тебе хотіли згнобити такою безприкладною невдячністю. Врешті, перемоги ніколи не бувають такі рішучі, щоби переможець не потребував із нічим рахуватися, зокрема ж, зо справедливістю. А коли той, по стороні якого ти став, програє, тоді він прийме тебе, а як можливо, поможе. І ти є товаришем його долі, яка може знову усміхнеться. У другому випадку, коли ті, що бються між собою, є такі, що ти не маєш чого боятися переможця, тоді тим більше дуже мудро є стати по чиїмсь боці. Бо, в противному випадку, ти пхаєш до руїни одного з них, якого ти своєю поміччю повинен би врятувати, якби ти був мудрий. Перемагаючи, він залишився б на твоїй ласці, бо неможливо щоб із твоєю поміччю він не переміг. Тут треба зауважити, що володар мусить бути обачний і ніколи не вступати в союз із сильнішим від себе, щоб іти на інших, хіба цього вимагає конечність, як сказано уже вище: бо як переможе він, то ти залишаєшся на його ласці. А володарі мусять оминати, скільки можуть, того, щоб бути залежним від інших. Венеціянці вступили в союз із Францією проти дуки Міляна, а могли оминути цього й не робити того союзу, який став їх руїною. Коли ж не можна його оминути, як притрапилося Фльорентійцям, коли папа з Еспанією пішли з військом походом на Льомбардію, тоді володар, із вище сказаних причин, мусить прилучитися. Хай ніхто не думає, що якась держава може вибрати ту сторону, що напевно виграє. Навпаки, треба бути свідомим того, що всякий вибір є тут сумнівний. Це вже лежить у природі річей, що коли оминається одну халепу, тоді потрапляється у другу. Мудрість опирається на пізнанні природи кожного лиха і на тім, що менше лихо брати за добро. Володар повинен також виявити свою пошану до деяких здібностей тих, що визначаються на полі мистецтва і ремесла. Також повинен заохочувати своїх підданих, щоб вони спокійно віддавалися сьому зайняттю, купецтву, хліборобству чи іншому фахові; щоб ніхто не здержувався від удосконалення — наприклад — своїх посілостей зо страху, що їх у нього відберуть, щоб ніхто не боявся відчинити крамниці зо страху перед податками. Навпаки, володар повинен роздавати нагороди для тих, що хочуть віддаватися цій праці та й узагалі кожному, хто б це не був і яким це способом не було б, задумує збільшити його місто чи державу. Крім цього, у відповідних порах року зайняти нарід святами й видовищами. А тому, що кожне місто поділене на цехи або на роди, повинен рахуватися з тими корпораціями й інколи приходити на їх зібрання та давати приклади своєї великодушности і ласкавости, високо тримати достойність свого маєстату, бо цього ніколи в ніякій обставині не сміє бракнути.

Шаблон:PD-US-no notice