Воля (часопис)/1920/4/Оди II. 3
| ◀ Люлі-люлі (колисанка) | Воля. Том 4 Оди II. 3 (Горацій) пер.: М. Зеров |
Епіграми X. 23 ▶ |
|
|
Горацій. |
В години роспачу умій себе стримати
І в хвилі радости заховуй супокій
І знай: однаково прийдеться умірати,
О, Деллію коханий мій, —
Чи весь свій довгий вік провадитимеш в тузі,
Чи лежачи в траві, прикрашений вінком,
Рої понурих дум на затишному лузі
Фалєрським гнатимеш вином…
Для чого-ж нам сосна й тополя білокора
Прослали по землі гостинний холодок?
По що на лузі нам наспівує прозорий
І гомонить дзвінкий струмок?
Вина і пахощів і ясних рож без краю —
Короткочасний цвіт! — несіть туди, несіть,
І хай дзвенить бенкет, покіль твій вік буяє
І невблаганна Парка спить.
Бо прийде, прийде час: покинеш поле й луки,
І вілу, і сади, де Тибр тече мутний,
І на усі скарби пожадливії руки
Наложить спадкоємець твій.
І чи в достатку жив, а чи, не мавши дому,
Тяжким шляхом тобі судилося пройти, —
Кінець однаковий: Плутонові грізному
Рокований на жертву ти.
І всі ми будем там. Надійде мить остання
І в човен кине нас, як діждемо черги,
І хмуро стрінуть нас до вічного вигнання
Понурі береги.
|
Ця робота перебуває в суспільному надбанні в Сполучених Штатах та Україні.
|