Всесвітна історія/II/Занепад рускої держави
| ◀ Володимир Великий і Ярослав Мудрий | Всесвітна історія. Том II Занепад рускої держави |
Суспільний і полїтичний устрій Україньско-рускої держави ▶ |
|
Ізяслав. По смерти Ярослава Мудрого засїв на київским престолї єго син Ізяслав, що панує з двома перервами від 1054. до 1078. Проти него виступив син Володимира Ярославича Ростислав, що не дістав жадного удїлу і здобув далеку Тмуторокань (над Кубаном) куди звичайно утїкали прогнані князї. Відтак виступає проти Ізяслава Всеслав Полоцкий, але побитий, дістав ся до вязницї. Недовго потім побили Ізяслава Половцї, а коли Ізяслав не хотїв з Половцями дальше вести війни, Київляни виступили проти него на вічу, прогнали єго, а на престол посадили увязненого Всеслава. Є се перший случай, де київске віче проганяє свого князя, а покликує на престіл другого.
Прогнаний Ізяслав утїк до Польщі до Болеслава II. Болеслав дав єму поміч, а навіть сам виправив ся на Київ і посадив Ізяслава наново на великокняжім престолї. Вертаючи в Польщу заняв Болеслав II. як колись Болеслав Хоробрий, Червеньскі городи 1070. р. Ізяслав не сидїв довго в Київі. Проти него виступають молодші брати Сьвятослав і Всеволод, проганяють Ізяслава, а в Київі засїдає Сьвятослав. Ізяслав удає ся в друге до Польщі, а коли ту не дістав помочи, удає ся до нїмецкого цїсаря Генрика IV. і просить о поміч. Генрик IV. був занятий тогди борбою з папою Григориєм VII. і помочи Ізяславови дати не міг. Тогди Ізяслав висилає свого сина до папи Григория VII. і обіцює приняти унїю за одержану поміч. Папа вставив ся за Ізяславовом у Болеслава II. Болеслав II. дав Ізязлавови поміч і прогнаний князь засїв в трете на великокняжім престолї.
За часів Ізяслава засновано в Київі „Печерску Лавру“, яка стала з часом осередком просьвіти і лїтератури на Руси. Много з печерских монахів вславило ся в нашім письменьстві. Одним з сих монахів був Нестор, якому приписувано авторство Повісти Временних лїт.
Всеволод 1078.—1093. Наслїдник Ізяслава Всеволод мусїв цїле своє житя вести борби будьто зі своїми братанцями будьто з Половцями, котрі почасти самі, почасти завзивані князями нищили в страшний спосіб рускі землї. У всїх походах Всеволода помагав єму син Володимир Мономах, що вже за житя батька вславив ся в борбах з Половцями. По смерти Всеволода був Володимир Мономах паном ситуациї в Київі, але знаючи добре, що Сьвятополк II. на котрого після старшиньства припадав київский престол, не уступить добровільно Київа, покликав в Київ Сьвятополка II. а сам удав ся до свого Переяслава.
Сьвятополк II. 1098.—1113. За єго часів дали ся дуже в знаки Руси Половцї. З початком панованя Сьвятополка II. прибули до Київа половецкі посли, заключити з князем мир. Сьвятополк не зважаючи на міжнародні права, казав вкинути послів до вязницї. Наслїдки сего дїла відчула Русь дуже прикро. Половцї кілька лїт нищили в застрашаючий спосіб рускі землї, а передовсїм давав ся в знаки половецкий хан Буняк. Володимир Мономах, котрого князївство було висунене найдальше на полудне і через се виставлене найбільше на напади Половцїв старав ся погодити всїх князїв і спільними силами ударити на Половцїв. За єго радою зібрали ся 1097. в Любечи всї князї з родини Ярослава Мудрого. На зїздї запали три важні ухвали. 1. ухвалено принціп отчини, значить усунено право старшеньства, а заведено право дїдиченя. 2. Санкционовано стан посїданя, себто признано всїм князям все, що в тій хвилї посїдали. 3. Заключено союз всїх князїв проти Половцїв. Хотяй на зїздї присягли всї князї, що не будуть воювати проти себе, то щирости у них зовсїм не було і зараз по зїздї, стали ся подїї зовсїм не ідилїчні. Бояри Давида Волиньского звернули уваги свого князя на се, що Василько теребовельский князь входить в союз з Володимиром Мономахом. На тім тлї повстала інтриґа, що Василько хоче відобрати Давидови Волинь, а Володимир Мономах хоче заняти Київ. Наслїдок сеї інтриґи був дуже сумний. Сьвятополк запросив до себе Василька, зловив єго і казав ослїпити. Лїтопись каже, що Володимир Мономах получив ся з князями чернигівщини Ольговичами, і виступив оружно проти Сьвятополка. Сьвятополк, щоб увільнити ся від кари, зложив цїлу вину на Давида, котрому відобрано Волинь. В дїйсности річ мала ся дещо инакше. Сьвятополк позбувши ся Василька, хотїв знищити і Володимира, лише Володимир зручною полїтикою відвернув від себе нещастє і намовив Сьвятополка забрати собі Волинь. Так отже все скінчило ся на Давидї, котрому таки забрано Волинь. 1099. р. зїхали ся князї наново в Ветичах, де поновно засудили Давида, а опісля видали дуже несправедливий засуд, щоби ослїпленому Василькови і єго братови Всеволодови відобрати Червеньскі городи. Однак Ростиславичі Ростислав і Василько не відступили Червеньских городів, побили Угрів, яких візвав на поміч Сьвятополк, під Перемишлем і удержали ся при своїм удїлї.
По зїздї у Вегичах злучили ся князї під проводом Володимира і відбули два походи на Половцїв 1103. і 1111. року, які закінчили ся цїлковитим розбитєм Половцїв. Через пів столїтя не важили ся Половцї нападати на Русь.
Володимир Мономах 1113.—1125. 1113. р. умер Сьвятополк II. а київске віче покликало на престіл Володимира Мономаха. Володимир довший час надумав ся і доперва за прибутєм другого посольства поїхав у Київ. Володимир Мономах не мав жадних претенсий до Київа, бо коли возьмемо під розвагу право отчини, ухвалене на зїздї в Любчу 1097. то великим київским князем мав стати син Сьвятополка II. Ярослав. По старшинї великим київским князем повинен був бути чернигівский Давид з родини Сьвятослава. Так чи сяк Володимир Мономах засїв на київским престолї не правно, а покликало єго київске віче лише тому, що він провадив завзяті борби з Половцями. Ярослав приняв мовчки покликанє Володимира Мономаха до Київа, він сподївав ся, що бодай по смерти Володимира засяде в Київі. Коли-ж Володимир осадив свого сина в Білгородї і старав ся задержати київский престіл в своїй родинї, виступив проти него Ярослав, однак Володимир побив єго і відобрав єму Волинь, чим скривдив єще більше Ярослава.
По смерти Володимира Мономаха, а єще більше по смерти єго сина Мстислава, розгоріла ся завзята борба поміж Мономаховичами а Ольговичами о Київ. Протягом 50-ти лїт Київ зміняв 23 рази князїв, а рівночасно Русь дїлила ся на малі князївства, яких 1170. р. було аж 72. З причини борби о великокняжий престіл, Київ починає підупадати, а на єго місце виступають два нові князївства, на заходї князївство галицьке, а потім галицко-волиньске, на сходї суздальске або московске. Основателем послїдного був син Володимира Мономаха Юрий Довгорукий, а до великого значіня піднїс се князївство Андрій Боголюбский, що приняв титул великого князя, а щоби своє князївство поставити понад Київ, наїхав Київ 1169. р. здобув єго і видав жовнїрам на дводневу грабіж, а вкінци казав спалити. Від сего часу Київ вже нїколи не піднїс ся до давного значіня.