Всесвітна історія/II/Суспільний і полїтичний устрій Україньско-рускої держави
| ◀ Занепад рускої держави | Всесвітна історія. Том II Суспільний і полїтичний устрій Україньско-рускої держави |
Повстанє польскої держави і перші польскі князї ▶ |
|
Вдача Русинів. Грецкі писателї кажуть про Русинів таке: Є мало цивілїзовані, брудні, але не лихі і не підступні. Для чужинцїв ввічливі і радо гостять їх у себе. Жінки їх дуже чесні, буває часом, що по смерти свого мужа самі відбирають собі житє. Свободу люблять більше як житє. Є дуже терпеливі на всякі недостатки, спеку, холод, дощ і брак поживи. З другої сторони є Русини уперті, незгідливі, не хотять підпорядкувати своєї гадки гадцї загалу, скорі до бійки, та люблять вино і мід. В загалї переважає у них привітливість, щирість, веселість і охота до забав. Занимають ся хлїборобством, скотарством, пчільництвом, та ведуть широку торговлю.
Релїґія. Релїґійний сьвітогляд нашого народа розвинув в загалї як всї инші поганьскі релїґії з культу природи. Русини вірили в одного великого бога, якого звали Перуном, а побіч него узнавали инших богів як Хорса бога сьвітла, Даждьбога опікуна людского роду і земского житя, Велеса бога скота і Стрибога лихого бога. Крім богів почитали Русини поменьші божества, як русалки, нїмфи, лїсовиків, дїдьків, опирів і ин. В призначінє Русини не вірили, противно думали, що молитвою і жертвами можна упросити у богів долї. Сьвятинь не ставили, а молили ся на місцях посьвячених якомусь богови, за се ставили богато ідолів. Осібного сьвященичого стану не знали, але за се мали богато знахорів і волхвів, котрі мали вплив навіть на князїв. В посмертне житє вірили і були переконані, що душа з тїлом не гине. Посмертне житє представляли собі в подібний спосіб як земне, хто був чим на земли, тим мав бути після їх віри і на другім сьвітї. Томуто Русин волїв умерти в битві, як дістати ся до неволї, бо вірив, що як умре невільником то і на другім сьвітї буде жити в неволи. Сьвята обходили такі як і прочі Словяни, а найважнїйші сьвята їх були Коляда і Купало.
Родинні відносини були на Руси добрі, тому і право не видїло потреби вмішувати ся часто в родинні відносини своїх горожан. В поганьских часах жили у нас мущини в многоженьстві, навіть князї мали більше жінок, доперва християньство старало ся ограничувати многоженьство, а церков уважала шлюбною жінкою лише першу. Жінка перед правом була рівною мужеви, як сьвідчить про се висказ з Руської Правди. „Єсли чоловік убє жінку, то судити єго як за звичайне убійство, єслиб жінка була винною, то половина кари. Значить чоловікови не вільно було убити жінки, навіть єсли була винною, отже чоловік не мав права житя і смерти над жінкою. До майна жінка не мала жадного права, до неї належала лише білизна, лен і коноплї. Дуже почетним було на Руси становище вдовицї. Єсли вдова не виходила другий раз замуж, єї не давано опікуна, она сама завідувала цїлим майном, сама мала дїлити майно поміж синів. Вдова мала навіть право віддати свою частину, яку діставала по смерти свого мужа, навіть своїм дочкам, чого не міг зробити навіть муж, бо дочки мали право лише до віна, а не до спадщини. Дїти стояли в повній зависимости від родичів. Родичі мали право дїтий карати і змушувати виходити замуж, або женити ся після їх волї. Доперва пізнїйше старало ся церковне право ограничувати владу родичів над дїтьми, накладаючи грошеву кару на родичів, єсли змушена вийти замуж або женити ся дитина, наложила з сеї причини на себе руку, або зробила собі в загалї що злого.
Торговля на Руси. Початки торговлї на Руси сягають до передісторичних часів. В часах около рождества Христа вели через нашу територию три головні шляхи: полудневий, що був найважнїйшим і вів до грецких кольонїй, східний що провадив над Волгу і вів в Азию і західний, яким діставали ся до нас впливи від Кельтів і Римлян. Зносини з Римлянами мусїли бути досить значні, а доказом на се численні знаходи римских монет на нашій териториї з 1, 2 і 3 віка по Христї. Найбільше римских монет знайдено понад Днїпром, на Волини і Поділю.
В пізнїйших часах головною дорогою був варягский шлях, що провадив до Царгороду. Торговлю на Руси описує грецкий писатель Константин Порфірородний. Мешканцї Руси, каже він, вміють самі виробляти човна, на них зїздять ся весною купцї з Новгорода і инших руских міст до Київа. Ту відбуває ся великий ярмарок, а в червни вирушають купцї Днїпром до Царгороду. Плавба відбуває ся лише громадно, бо одинцем задля Печенїгів плисти небезпечно.
З початку їздили рускі купцї лише до грецких кольонїй над Чорним морем, відтак торгували впрост з Царгородом. В IX. і X. віцї бачимо руских купцїв на цїлім Чорнім мори, яке арабскі і грецкі письменники називають навіть руским морем. В X. столїтю руска торговля осягнула великі розміри. З умови князя Олега з Візантийцями видно, що руских купцїв приходило до Візантиї по кількасот і замешкували там передмістє сьв. Мами. Русини старали ся, осїсти стало в Царгородї і там заложити свою купецку кольонїю, але Греки бояли ся войовничих Русинів і недопустили до сего. З часом грецкий ряд, боячи ся рускої конкуренциї, починає ограничувати права руских купцїв (руским купцям вільно було приходити лише громадно на торг по 50 люда, они могли перебувати в Царгородї лише шість місяцїв).
Помимо сих ограничень руска торговля розвивала ся надальше дуже добре, а руских купцїв можна було бачити навіть в Александриї.[1] До сего рускі князї здобували оружиєм для руских купцїв ріжні привілєї. Так після умови з 907. р. рускі купцї не мали платити мита, могли уживати даром публичних лазень, а на дорогу мали їм Греки постарати ся о харч. Доперва по нещасливім походї Ігоря на Греків починає Візантия ограничувати привілєї руских купцїв.Предмети торговлї були ріжні. Від Греків привозили Русини дорогі материї, золоті та срібні вироби, вино і полудневі овочі, з Руси вивозили мід, віск, невільників і футра. Взагалї з Візантиї привозили на Русь вироби грецкого промислу, з Руси вивозили передовсїм сирі плоди.
Крім торговлї з Царгородом торгували Русини рівнож з грецкими кольонїями над Чорним морем і з Печенїгами, які випасали великі стада товару. Рускі купцї держали в своїх руках посередництво поміж Грециєю і Арабами з одної сторони, а краями півночи з другої. Крім торговлї заграничної ведено оживлену торговлю внутрішну, якої осередком був Київ.
Руске право. В старинній Руси розріжнювано чотири роди судів. Суди княжі, громадскі, церковні і паньскі. Найменьше відомостий є у нас про суди паньскі, що булоб доказом, що право зовсїм не мішало ся до суду панів над своєю челядию, звану звичайно холопами. Пан судив своїх невільників як хотїв, право до сего зовсїм не мішало ся.
Широко були розвинені суди громадскі. Они були з початку найважнїйшими, доперва з часом, коли княжа адмінїстрация розгалужувала ся, а громади стратили свою самоуправу, усував княжий суд, суд громадский. Суди церковні або епіскопскі мали право судити лише за денеякі означені провини, як двоженьство, чари, утроєнє, розвід, нарушенє християньскої віри. Крім сего підпадали під церковний суд у всїх справах всї церковні люди (як сьвященики, диякони, дяки і ин.)
Суди княжі справували самі князї, або їх урядники звані тивунами, які заступали особу князя, они видавали засуди в імени князя, тому від засуду тивуна не було жадного відклику, можна було лише скаржити ся князеви на надужитя княжих урядників. Слїдство відбувало ся зовсїм инакше як тепер. Покривджений мав сам вислїдити виновника, сам знайти сьвідків, сам мав рівнож візвати запізваного до суду. Суд давав покривдженому лише тогди поміч, коли запізваний не хотїв станути на суд. Бували часом, хотяй рідко случаї, що слїдство переводили самі княжі урядники. Роля судиї була дуже незначною. Слїдство переводив сам покривджений, а кари були так точно означені, що судиям лишило ся в разї вини лише вимірити приписану кару.
Руска Правда. Всї устави, кари були записані точно в збірнику прав „Руска правда“ наданим Ярославом Мудрим. Єго сини розширили Руску Правду та доповнили єї новими приписами. За часів Володимира Мономаха доповнено Руску правду уступами відносячими ся до довгів і процентів. Руска Правда повстала без сумніву на підставі судових досьвідів і судових рішень, але не обійшло ся без сего, щоб не мало на єї уложенє впливу скандинавске, а передовсїм грецке право. Руске право було незвичайно лїберальне і поступове. Підчас коли нинї по тільки віках, починають доперва думати про знесенє кари смерти, руске право стояло на так високім степени вже тому 900 лїт. Руске право не знало кари смерти. Вправдї під впливом Візантиї заведено кару смерти за Володимира Великого і Ярослава Мудрого, однак пізнїйше кару смерти усунено зовсїм, право позволяло лише на месть. Руске право знало передовсїм кару грошеву. Оно стояло так високо, що вже розріжнювало сьвідоме убійство (морт) від звичайного убійства в гнїві або по пяному. Руске право стає рівнож в оборонї чести і за удар бичем, накладає висшу кару, як за удар мечем, бо від меча терпить лише тїло, від бича і душа. Найстрашнїйші кари, які знає руске право се „поток і розграбленіє“; видаленє з краю і конфіската майна, які назначувано за сьвідоме убійство, підпал і конокрадство.
В случаях, де не можна було довести вини анї сьвідками, анї иншими доказами, міг обвинений оправдати себе в справах малої ваги присягою. У важнїйших справах мусїв піддати ся так званому Божому судови. Обвиненого вкидувано в воду, наколи він потопав, то уважано єго невинним; або піддавано обвиненого пробі огня. Обвинений брав в руку, або ходив по розпеченім желїзї і наколи по якімсь часї не лишили ся слїди на руцї або на ногах, уважано єго невинним.
Руска правда є для нас великої ваги, бо она є доказом високої культури наших предків. Ми Русини Українцї мали свої писані права тогди, як иншим словяньским народам було єще до сего дуже далеко. Наші сусїди Поляки дістали писані права доперва кілька віків пізнїйше за панованя Казимира Великого.
Полїтичний і суспільний устрій Руси. На чолї держави стояли князї, які походили лише з родини Володимира Великого. Всї князї з роду Володимира мали свої удїли, князїв без удїлів, званих ізгоями, було на Руси дуже мало. Всї князї були собі зовсїм рівними; князь не може бути нїчиїм слугою. Вправдї часом лучало ся, що поменьші князї ставали зависими від силнїйших, але се не називало ся зависимостию, се робило ся лише в добрій вірі, слабший князь нїби добровільно помагав силнїйшому. Князь стояв понад всїх, навіть найбогатший та найвпливовійший боярин, не міг мріяти про рівність з найменьшим князем, а коли в Галичи хвилево засїв на престолї боярин, видало ся се всїм занадто дивним. Старший віком князь мав право на лїпші удїли, але старшеньство князя мало лише тогди значінє, коли було поперте силою. Підчас коли на зверх влада князя могла бути до певного степени ограниченою владою силнїйшого князя, то у внутрі своєї волости був князь цїлковито независимим паном. Князь мав виключне право розпоряджати своїм удїлом, він міг єго відступити, продати або замінити. Князь виповідав війну і заключав мир, князь видавав закони, судив або сам або через своїх заступників, він провадив адмінїстрацию свого удїлу, розпоряджав доходами з него, накладав нові податки, а в кінци брав значну участь в церковній управі, маючи голос при виборі церковних достойників. Особа князя була все нетикальною. Такі факти як убійство князя 1146. р. чернию в Київі, або повішенє Ігоревичів в Галичи, були лише рідкими случаями.
Другим полїтичним чинником було віче. В виду великого значіня і влади князїв, мусїло зійти віче на другий плян. Земля без князя чула ся не своєю, а віче не то що не старало ся захопити влади в свої руки, але в браку князя старало ся чимскорше позискати для себе якого князя. Віче нїгде не показувало охоти ограничити влади князя, та мішати ся в адмінїстрацию. Оно підносило свій голос лише принагідно в надзвичайних случаях, як обсадї княжого престола, або коли скликав єго сам князь. Єще найбільше дїяльности проявляло київске віче. 1113. року покликує оно на престіл Володимира Мономаха, віче проганяє Ізяслава, коли він не хоче вести борби з Половцями. Часом віче ставило услівя князям. 1146. р. віче жадає від князя Ігоря, щоби сам особисто судив, а тогди признасть єго князем. Однак такі случаї були рідкі, а лучали ся тогди, коли князь був слабим, в більшости князї занимали престіл зовсїм не питаючи ся віча, як лише мали силу. Віча збирали ся також на зазив князя. Часом князь ідучи на війну хотїв знати, чи може рахувати на поміч громади, скликував віче, щоб нїбито вислухати єго гадки, а в дїйсности, щоб пізнати настрій населеня. Віче міг скликати князь, але сходило ся оно рівнож на зазив горожан. Могли приходити на віче всї люди свобідні з города, пригородів і околицї, а рішаючий голос мали старші горожани. Ухвали віча обовязували не лише город але і околицю, а рішенє віча було важним, як за ухвалою заявила ся так подавляюча більшість, що опозициї не було чого бояти ся.Третим полїтичним чинником була дружина князя. Князь мав при своїм боцї численну дружину з якою переходив з одного удїлу на другий. Дружина або княжі бояри дїлили долю і недолю князя, за се мав князь обовязок, радити ся з боярами у всїх важнїйших справах. До найбільшого значіня дійшли бояри в Галичи. В Києві і взагалї на Українї князї змінювали дуже часто свої удїли, а бояри переходячи зі своїм князем з одної землї до другої, не могли осїдати стало і перемінювати ся в земску шляхту. В Галичинї через більше як два віки засїдали на престолї дві княжі родини Ростиславичів і Романовичів, бояри не переходили з одної области в другу, осїдали стало і ставали властителями великих посїлостий. З часом прийшли они в Галичи до такої сили і значіня, що скидали, усували, собі не милих князїв, та покликували инших. Як в Галичи прийшов до рішучої переваги боярский елємент, так в Новгородї зискало найбільше значінє віче, а на сходї в Москві зискав цїлковиту перевагу князь.
Важну ролю в полїтичнім житю відгривала церква, яка посередно або і безпосередно впливала на устрій рускої держави. Руска церква становила одну митрополїю, яка вповнї зависїла від царгородских патриярхів, котрі самі навіть без порозуміня з рускими князями, вибирали кандидатів на митрополитів. Руска митрополїя дїлила ся на 16 епіскопских катедр.
Суспільність руска дїлила ся на три части. 1. се люди княжі, або дружина, 2. люди церковні і 3. звичайні люди себто громадяни. Люди звичайні дїлили ся на людий свобідних, півсвобідних і несвобідних або невільників. До людий свобідних зачислювано міщан, і селян званих смердами. Так міщани як і смерди люди свобідні, а доказом сего висказ з Рускої Правди, що смерда міг судити як свобідного чоловіка лише князь або єго урядник. Люди півсвобідні, звані закупами, се люди що наймали ся в роботу, або відробляли пожичені гроші. Они були свобідними, але їх права були ограничені, приміром закупи не могли бути сьвідками, хиба лише в дуже дрібних справах, господар мав право їх навіть тїлесно карати, до сего закуп міг легко стати невільником. Найнисший степень людий, се несвобідні, невільники, звані звичайно холопами. Они не мали жадних горожаньских прав, а їх доля була дуже прикрою. Доперва за часів християньства, старала ся церква вплинути на полїпшенє долї невільників, але вплив церкви в сїм напрямі позістав не значним і долю холопів не дуже змінив.
——————
- ↑ Жидівский подорожник Венямин з Тузелї згадує про руских купцїв в Александриї.