Всесвітна історія/II/Передісторичні часи людскости
| ◀ Словяни | Всесвітна історія. Том II Передісторичні часи людскости |
Передісторичні часи України Руси ▶ |
|
Вступ. Щоб мати повний образ рідної істориї потреба бодай в коротцї перейти історию рідного краю, ще перед тим, заки витворила ся руска держава, та заняти ся передісторичними часами України Руси. А коли слїдячи тоті часи зайдемо в зад вже так далеко, що вже не будемо в силї, знайти якого небудь слїду про наш нарід, то єще не буде вільно нам станути, але будемо мусїли іти дальше і говорити про Словян, бо переповідуючи історию Словян, будемо переповідати рівночасно історию нашого народа, що був і є частию Словян. Коли-ж в кінци не знайдемо вже жадних слїдів Словян то і тогди не буде вільно спинити ся нам, ми мусимо іти в зад і пізнати історию людства, постепенний умовий розвиток чоловіка, бо пізнавши розвиток людского роду, пізнамо також і себе.
Культура і єї подїл. На вступі мусимо вперед відповісти на питанє „Що се є людскість“? Нинї понимаємо людскість як скомбіновану з одиниць цїлість, виходимо з поодинокої індивідуальности, від поодинокого чоловіка і з великого числа поодиноких людий творимо цїлість, яку вяжемо з собою ріжними духовими вязами. Так само стоїть річ і з народностию. З поодиноких людий, котрі почувають ся до спільної єдности, котрі мають спільні ідеали, історию, звичаї і обичаї, складає ся нарід.
Перші люди стояли на дуже низькім степени культури. Взагалї перших людий можна порівнати з малими дїтьми. Як дитина, що приходить на сьвіт не знає нїчого, а доперва з часом пізнає особи і предмети, які єї окружають і учить ся їх називати, так перші люди мусїли все пізнавати. Ба нинї дитинї учити ся легше, бо она має учителїв, в першій мірі родичів і родину, а перший чоловік мусїв все сам пізнати, сам назвати, томуто чоловік образував ся і розвивав свій ум дуже поволеньки. Всякий результат розвою чоловіка чи людскости, зовемо культурою. Культура се осягнений стенень розвою людства в єго духовім житю і в єго способі житя. Після сего, чи чоловік розвивав ся більше духово, науково, чи більше практично, щоби винайти способи до легшого житя розріжняємо культуру духову і матеряльну.
Матеряльна культура є се рід способу житя в побіджуваню супротивних перепон людскости. Як се розуміти? Возьмім примір. Чоловік хоче їсти, а зьвіря не хоче дати ся єму зловити. Зьвіря ставить єму отже перепону. Чоловік думає як зловити зьвіря, видумує копє, лук, сїти, ловить зьвіря і перепона побіджена. Чоловікови зимно, се знов перепона єго доброму житю. Як єї побідити? Чоловік убирає ся, ставить хату, зимно уступає і чоловік знов побідив супротивну перепону. Спосіб житя, як побіджувати супротивні перепони людскости зовемо матеряльною культурою.
В розвою матеряльної культури розріжняємо чотири степенї. Польованє, риболовство, кочівництво і рільництво. Ріжниця поміж сими чотирма степенями не є занадто острою і перехід з одного степеня в другий буває часто дуже незамітним.
Підчас першого степеня, себто часів польованя, чоловік жив в дикім станї. Він нїчим не журив ся, а дбав лише про се, щоб мав що їсти, про завтра нїколи не думав. В перйодї риболовства станув чоловік культурно вже висше, почав опановувати воду, та обдумував средства, як ловити рибу. Чоловік жиючий на степени польованя і риболовства, не умів нагинати природи до своєї потреби. Се значить, чоловік брав все так, як давала єму природа. Нинї мясо варимо, тогди чоловік не умів варити, а їв сире мясо, він не умів зварити води, побудувати хати, зробити собі оружия, а брав все так як давала єму природа.
Дуже великого значіня для розвитку матеряльної культури було винайденє огня, який правдоподібно пізнав чоловік з гори, вправдї не з неба, але з хмари. Ударив грім запалив лїс, а чоловік лише старав ся о вічне удержанє огня. Так само случайно мусїв винайти чоловік спосіб добуваня огня. Чоловік хотїв вирівнати два кусники дерева, а що ножа нї сокири єще не знав, тому вигладжував дерево за помочию тертя одного о друге. Тертє викликує тепло і зовсїм можливо, що від тепла запалило ся дерево, а коли чоловік пізнав спосіб добуваня огня, міг від тогди добути єго коли хотїв.
Богато для розвою матеряльної культури причинило ся оружиє, яким послугував ся чоловік будьто до зачіпки будьто до оборони. З початку оружиє перших людий було дуже просте; як дерево з обсмаленим кінцем, остре камінє, кости зьвірят, ости великих риб. Доперва з часом почато оружиє видосконалювати і то головно коли пізнамо елястичність, бо від тогди почато уживати лука і стріл. Побіг оружия допомогло чоловікови начинє опановувати природу. З початку уживано на начинє випуклих мушоль, доперва з часом пізнано, що випалена глина є непромакаючою, і почато з глини робити начиня.
З часом научив ся чоловік поконувати віддаленє, винаходячи віз і човно, ставив собі хати з початку в скалах, відтак будував доми. В перйодї польованя і риболовства освоїв чоловік деякі зьвірята, як пса, корову, свиню, коня. З освоєнєм зьвірят наступила цїлковита зміна в житю чоловіка. Чоловік посїдав зьвірата, мусїв дбати про їх виживленє. Він випасав свій товар на однім місци так довго доки стало паші, відтак звивав свій табор і вандрував в нові околицї, де було подостатком поживи для товару, не мав він сталої оселї, а переносив ся з місця на місце. Такий спосіб житя зовемо кочівництвом.
З часом пізнав чоловік, що вкинене зерно в землю видає великі плоди. Се дало початок до рільництва, яке має в розвитку культури дуже велике значінє, бо спричинює сталий осїдок, утворенє загороди і союзи поодиноких людий, що ведуть до основаня села, міста та держави.
Як довго чоловік жив на степени кочівництва, так довго опирав ся цїлий устрій на родовій орґанїзації, себто на союзї поодиноких родин. З хвилею сталої оселї якого небудь племени, упадає родова орґанїзация, а наступає орґанїзация сїльска, територяльна, зі спільним лїсом, пасовиском і лукою. В селї повстають ремісники, котрі працюють для села, за що инші старають ся о їх удержанє. Ремісники дають свою працю в замін за плоди і так повстає початок пізнїйшої торговлї. З часом наступає виміна річий. Однак виміна поодиноких предметів за инші, буває нераз дуже тяжкою. Приміром: має хтось на продаж коня, а хоче купити убранє. Кравець має на збутє убранє, але єму коня не потрібно і так обидва мають товар до збутя, а не можуть зробити доброї заміни. Щоби улегшити виміну, винаходить чоловік се, що ми нинї зовемо гріш. З початку уживано гроший в натуралїях; красні мушлї, шкіри зьвірят і т. и., з часом почато бити гроші з благородних металїв. Нинї уважає ся грошем лише золото, місцями і срібло, а гроші з инших металїв, чи паперові гроші, се нїчо иншого як лише векслї, за які держава має в кождій хвилї видати на жаданє золотий гріш.
По серед сїльских орґанїзацій повстає і розвиває ся місто, яке стає осередком краю і осередком дальшого розвитку культури. В містї відбувають ся торги, через то сходить ся ту доокресний нарід. В містах повстають варстати, склади, витворює ся широкий промисл, а з піднесенєм промислу росте торговля так внутрішна як і загранична. Купцї лучать ся в союзи, які повстають найскорше в Голяндиї Анґлїї а відтак в Нїмеччинї. При помочи промислу і торговлї наступає нагромадженє великих капіталів, повстають банки і торговельні доми. З другої сторони побіч великих капіталїстів виступає верства робучого люду, що живе з працї рук. Поміж обидвома розпочинає ся соцяльна борба, не полагоджена єще до нинї.
Духова культура. Розвиток людскости на поли духовім, науково-просьвітним зовемо духовою культурою. Першою відзнакою духової культури є мова, переданє своїх думок словами. Чоловік не умів володїти язиком так як нинї. З початку уживав він на означенє окружаючих предметів дивних майже все односкладових звуків, а доперва з часом почав він лучити слова в реченя і ясно висказувати свої гадки. Єще нинї маємо богато народів, що уживають мови невиробленої, та немилозвучної.
Побіч мови виступає численє, з початку при помочи рук і палцїв, пізнїйше самостійно і дає почин до аритметики. Дещо пізнїйше розвиває ся ґеометрия (у Єгиптян).
О много пізнїйше від мови виступає письмо, яке з початку є образкове, як єгипетскі гієроґлїфи, відтак складове, де на оден склад уживає ся одного знака, а доперва пізнїйше приходить письмо звукове, якого уживаємо нинї.
З відносин чоловіка до природи витворила ся релїґія[2]. Чоловік вже в своїй вдачі має се, що стремить до розвязаня тайн природи. Бачив він, що сонце, місяць зьвізди сьвітять, гремить, лискає, паде дощ і старав ся собі все те пояснити. Однак перші люди стояли на низькім степени культури і не уміли пізнати так сил природи як ми нинї, тому надавали явищам природи надлюдскі сили, та убожали їх. В сей спосіб витворили ся перші релїґійні понятя, які товаришать чоловікови від уродин до смерти. (Народу без релїґійного сьвітогляду істория не знає.) З часом витворив чоловік віру в посмертне житє, яке представляв собі в ріжний спосіб. У многих народів наступило почитанє померших, яке денекуда дійшло до канїбалїзму (їджено з помершого тоті части тїла, в яких думано, знаходить ся душа).
Богів потреба позискати для себе, потреба їм приносити жертви, а се не кождий зуміє, тому повстає окремий сьвященичий стан. З другої сторони культ бога провадить до образа. Чоловік старає ся своїх богів виобразити, представити і се дає початок до малярства і різьби. Чоловік ставить богам вівтарі і сьвятинї, що дає початок архитектурі. Богам віддає ся честь молитвою і сьпівом, з чого витворює ся релїґійний стих, початок поезиї, а з релїґійних обрядів повстає танець і початок драми.
Моральність і право. Кождий чоловік, хотяй належить до одного і того самого народа і до одної і тої самої суспільности, з якою лучать єго спільні почуваня і ідеали, все-ж таки має свої питомі індивідуальні прикмети. Сї ріжні поодиноким людям питомі прикмети, доводять до частих і прикрих непорозумінь і конфлїктів. Щоби сих конфлїктів оминути, витворює людскість почутє моральности, яке каже, що випадає, а що не випадає чоловікови робити. Але много людий зовсїм не обходить се, чи що випадає чи не випадає, они робять так як їм лїпше і не зважають цїлком на правила моральности; тому потреба було чогось силнїйшого від моральности. Ту виступає право, яке каже, се вільно, того не вільно робити. Межи правом а моральностию повинна панувати цїлковита згода, але буває часто, що право і моральність розминають ся. Право не має так довго жадного значіня, як довго не стане в єго оборонї яка сила; тому хвиля, в якій держава взяла на себе виконуванє права, є одною з найважнїйших хвиль у всесьвітній істориї. Право не є незмінним, оно розвиває ся і зміняє ся.
Культура розвиває ся ріжно. У одних народів скорше, у других повілнїйше. У одних розвиває ся більше духова, у других матеряльна культура. Інди, що випередили всїх сучасних фільософічними спекуляциями, позістали все дїтьми на поли натуральної істориї. У одного народа розвиває ся більше змисл музики (Чехи) у других більше сьпіву (Русини).
Родина. Розвиток людскости можливий лише в громадї, в товаристві. Першою і найважнїйшою причиною, що веде до злуки є супружество. Люди звязані супружими і родинними відносинами, стреміли до удержаня звязи поміж поодинокими членами родини. Супружество отже появило ся з причини бажаня спільного пожитя. Подружий розріжняємо три головні роди. Найнисший степень подружия се полїандрія, де одна жена має много мужів. Сей рід подружия можна слїдити у народів стоячих на дуже низькім степени культури. Другий степень се полїґамія, де оден муж має богато жінок, як се практикує ся єще до нинї у народів ісповідуючих іслям. Найвисшим а заразом найкрасшим і найвідповіднїйшим степенем супружества є моноґамія, злука одного мущини з одною жінкою.
Зі злуки кількох родин творять ся роди, з кількох родів повстають племена. Кілька родів вступає з собою в супружі зносини і дає поволеньки завязок державі. Такі держави були спочатку лише родові, однак дуже скоро перемінювали ся в територяльні, бо союз територяльний привязаний до землї є силнїйшим як родовий. На териториї новоповсталої держави, осїдають чужі люди. Їх терпить ся, наколи платять податки і служать можним родам. З перших давних родів повстає з часом шляхта, з прихожих, осїлих пізнїйше, просто люди. (В Римі патрициї і плєбеї.) Обидва стороництва зливають ся з часом разом, приймають назву і вступають в спис народів.
——————
- ↑ В приладженю уступів з істориї України-Руси послугував ся я передовсїм працею Вп. п. професора Михайла Грушевського під заголовком Істория України-Руси.
- ↑ Лише одні Жиди мали Боже обявлїнє і вірили в одного правдивого Бога, инші народи витворили собі самі релїґійний сьвітогляд.