Всесвітна історія/II/Словяни
| ◀ Держава Франків під династиєю Каролїнґів | Всесвітна історія. Том II Словяни |
Передісторичні часи людскости ▶ |
|
Найдавнїйші відомости про Словян. Словяни се народи що замешкували полуднево західні та середучї краї нинїшної Росиї. Їх оселї сягали від Карпат до Валдайскої височини, на північ сягали по Балтицке море і Нїман, на полудни граничили з грецкими кольонїями над Чорним морем. Найдавнїйшими предками Словян можемо уважати Геродотових Неврів і Андрофаґів. Грецкий писатель Геродот був на північних берегах Чорного моря і подав важні відомости про мешканцїв нашої териториї; на жаль они дуже баламутні і неясні. Дещо точнїйші і більші відомости про Словян знаходимо у Тацита і Плїнїя, у котрих виступають Словяни під іменем Венедів.
Вандрівка Словян. В часах великої вандрівки народів, змінювали свої оселї рівнож і Словяни, а головний рух словяньскої вандрівки припадає між 450.—650. роком. Серед вандрівок зайшов у наших Словян дуже важний факт; в тих часах віддїлюють ся і відокремляють ся поодинокі народи, та стають жити осібним відмінним житєм. Словяньска еміґрация ріжнить ся від нїмецкої, бо підчас коли Нїмцї вандрували шумно, повалювали давний лад і порядок, Словяни еміґрували спокійно і занимали вбільшій части полишені вільні простори. Еміґрация Словян розпочала ся майже рівночасно з нїмецкою, однак з причини браку жерел не можна перед нападом Гунів про неї нїчо говорити. Найбільший еміґрацийний рух обняв Словян по розбитю Алян і Ґотів, що були домінуючими панами на нашій териториї перед нападом Гунів. В тоті часи починають Словяни дїлити ся на три ґрупи. Перша се Анти, котрі полишили ся на давних оселях в нинїшній середучій Росиї; друга Венеди, що вирушили на захід і трета се ті що виеміґрували на полудневий захід під назвою Словен.
Важнїйші словяньскі племена. З часом подїлили ся Словяни на численні племена. Важнїйші з них були. Поляни над середучим Днїпром довкола Києва, на схід від них сидїли Сїверяни, на захід над рікою Припетию Деревляни, на полудне між Бугом а Стиром мешкали Дулїби, над Днїстром і Прутом Тиверцї і Угличі. Над Ільменьским озером сидїли Новгородяни, над жерелами Двини і Днїпра Кривичани і Полочани, межи Днїпром а Десною Радимичі, над Окою Вятичі. На островах балтийского моря сидїли Руяни, в долинї Варти над озером Ґопло Поляни (предки Поляків), над середучою Вислою Мазовяни, межи Лабою а Одрою Оботрити, над середучою Одрою Шлезани. В нинїшних Чехах мешкали Чехи, над Моравою Моравяни, на західних збочах Карпат Словаки, у східних Альпах Словенцї, в нинїшній Дальмациї, Сербиї і Хорвациї, Серби і Хорвати.
Устрій, звичаї і обичаї Словян. Суспільний устрій Словян був патриархальний. Родина була підставою села. На чолї родини стояв батько, або найстарший член родини. Родина посїдала спільний маєток. Кілька родин творило поколїнє; всї, що належали до поколїня були свобідні і собі рівні. Найвисшою властию у Словян було віче, в якім брали участь всї, що належали до поколїня.
Словяни жили просто, мешкали в малих хатках, звичайно далеко віддалених від себе, були побожні, релїґійні, горячо привязані до своєї землї, свободу цїнили висше житя, в обходженю з другими були щирі, отверті і гостинні. При тім всїм відзначали ся трудолюбивостию, ощадностию і зносили терпеливо голод, спрагу і труд. До війни були не охочі і брали за оружиє лише в оборонї землї, та личної свободи. (Їх оружиєм були щит, ратище і стріли; бороли ся все пішо.) Не бракувало Словянам і лихих прикмет, як брак згоди і витревалости та наклін до сварки, тому і не дивно, що позбавлені всякої тїснїйшої полїтичної орґанїзациї скоро підлягли чужим наїздникам.
Релїґія Словян. Віра Словян була поганьскою, однак мали они понятє про одного великого бога, котрий удержує цїлий сьвіт, нагороджає добре і карає зле. Сего бога почитувано під ріжними назвами: Перун, Сварог, Радеґаста, а найчастїйше під іменем Сьвятовида, котрого представляли собі з чотирма обличиями (бог, що все видїв на всї 4 сторони сьвіта.) Побіч найвисшого бога почитували Словяни инших меньших богів, як Даждбога або Хорса бога сонця, Морену богиню смерти, Ладу богиню краси і весни, та віддавали почесть меншим божкам як Дїдам (опікуни домів) Русалкам, Топелицям і ин. Головні сьвята у Словян були в честь бога сонця: Коляда, яке обходили з кінцем грудня в честь повертаючої сили сонця і Купало в лїтї в честь родючої сили сонця. Словяни вірили в посмертне житє, в нагороду або кару за свої дїла. Тїла померших палено, або закопувано в землю, а при погребі справлювано великі бенкети.
Перша словяньска держава. В часах великої вандрівки народів переходили через словяньску територию ріжні орди, яким все підлягали Словяни: як Гуни, Болгари, Авари. В борбі з ними повстає перша словяньска держава. Якийсь чоловік, іменем Само, незвістного походженя (чи Словянин чи Франк) зорґанїзував около 650. р. денеякі словяньскі племена, скинув аварске ярмо, ба навіть відпер франконьскі війска, які напали на єго державу, однак, по смерти Самона, єго держава дуже скоро розлетїла ся.
Великоморавска держава. Нова словянска держава творить ся в IX віцї, а осередком єї стає Моравія, яка під проводом князїв Мойміра, Растича, а передовсїм Сьвятополка, доходить до великої сили, Велико-моравскі князї, головно Сьвятополк, змусили богато словяньских племен межи Дравою а Лабою до признаня їх зверхности, а Сьвятополк був так сильним, що опер ся навіть нїмецькому королеви Арнульфови. Столицею Велико-моравскої держави був Велеград. Велико-моравска держава устояла ся до 906. р., колито Мадяри, котрі поселили ся в Угорщинї знищили єї цїлковито.
Сьв. Кирил і Методий. В Велико-моравскій державі старали ся ширити Христову віру нїмецкі сьвященики, але їх успіхи були дуже малі. Доперва коли велико-моравский князь Растич просив грецкого цїсаря Михайла III., щоби єму прислав грецких місионарів, вислав цїсар до Моравії двох братів Кирила і Методия. Они походили з Солуня від вітця Грека а матери Словянки. Щоби легше навернути Словян на Христову віру, постановили брати завести у Словян церков з грецким обрядом і словяньскою мовою. В тій цїли сьв. Кирил винайшов нову азбуку звану глаголитикою і спільно з братом переложив на славяньску мову евангелиє. На візванє велико-моравского князя удають ся обидва брати до Моравії, де навертають на Христову віру Моравян, Чехів і Словаків. Мимо всего грецкий обряд не удержав ся в Чехах і Моравії, де вже по смерти сьв. Кирила взяв верх латиньский обряд. Ученики обох перших словяньских апостолів вийшли з Чех і Моравії і удали ся до Болгариї, де їх радо принято. Ту в Болгариї уложив епископ Климентий нову славяньску азбуку „кирилицю“ в якій списано всї сьвяті книги.