Всесвітна історія/II/Словяни
| ◀ Держава Франків під династиєю Каролїнґів | Всесвітна історія. Том II Словяни |
Передісторичні часи людскости ▶ |
|
Найдавнїйші відомости про Словян. Словяни се народи що замешкували полуднево західні та середучї краї нинїшної Росиї. Їх оселї сягали від Карпат до Валдайскої височини, на північ сягали по Балтицке море і Нїман, на полудни граничили з грецкими кольонїями над Чорним морем. Найдавнїйшими предками Словян можемо уважати Геродотових Неврів і Андрофаґів. Грецкий писатель Геродот був на північних берегах Чорного моря і подав важні відомости про мешканцїв нашої териториї; на жаль они дуже баламутні і неясні. Дещо точнїйші і більші відомости про Словян знаходимо у Тацита і Плїнїя, у котрих виступають Словяни під іменем Венедів.
Вандрівка Словян. В часах великої вандрівки народів, змінювали свої оселї рівнож і Словяни, а головний рух словяньскої вандрівки припадає між 450.—650. роком. Серед вандрівок зайшов у наших Словян дуже важний факт; в тих часах віддїлюють ся і відокремляють ся поодинокі народи, та стають жити осібним відмінним житєм. Словяньска еміґрация ріжнить ся від нїмецкої, бо підчас коли Нїмцї вандрували шумно, повалювали давний лад і порядок, Словяни еміґрували спокійно і занимали вбільшій части полишені вільні простори. Еміґрация Словян розпочала ся майже рівночасно з нїмецкою, однак з причини браку жерел не можна перед нападом Гунів про неї нїчо говорити. Найбільший еміґрацийний рух обняв Словян по розбитю Алян і Ґотів, що були домінуючими панами на нашій териториї перед нападом Гунів. В тоті часи починають Словяни дїлити ся на три ґрупи. Перша, се Анти, котрі полишили ся на давних оселях в нинїшний середучій Росиї; друга Венеди, що вирушили на захід і трета се ті що виеміґрували на полудневий захід під назвою Словен.
Важнїйші словяньскі племена. З часом подїлили ся Словяни на численні племена. Важнїйші з них були. Поляни над середучим Дніпром довкола Києва, на схід від них сидїли Сїверяни, на захід над рікою Припетию Деревляни, на полуднє між Бугом а Стиром мешкали Дулїби, над Днїстром і Прутом Тиверцї і Угличі. Над Ільменьским озером сиділи Новгородяни, над жерелами Двини і Днїпра Кривичани і Полочани, межи Днїпром а Десного Радимичі, над Окою Вятичі. На островах балтийского моря сидїли Руяни, в долинї Варти над озером Ґопло Поляни (предки Поляків), над середучою Вислою Мазовяни, межи Лабою а Одрою Оботрити, над середучою Одрою Шлезани. В нинїшних Чехах мешкали Чехи, над Моравою Моравяни, на західних збочах Карпат Словаки, у східних Альпах Словенцї, в нинїшній Дальмациї, Сербиї і Хорвациї, Серби і Хорвати.
Устрій, звичаї і обичаї Словян. Суспільний устрій Словян був патриархальний. Родина була підставою села. На чолї родини стояв батько, або найстарший член родини. Родина посїдала спільний маєток. Кілька родин творило поколїнє; всї, що належали до поколїня були свобідні і собі рівні. Найвисшою властию у Словян було віче, в якім брали участь всї, що належали до поколїня.
Словяни жили просто, мешкали в малих хатках, звичайно далеко віддалених від себе, були побожні, релїґійні, горячо привязані до своєї землї, свободу цїнили висше житя, в обходженю з другими були щирі, отверті і гостинні. При тім всїм відзначали ся трудолюбивостию, ощадностию і зносили терпеливо голод, спрагу і труд. До війни були не охочі і брали за оружиє лише в оборонї землї, та личної свободи. (Їх оружиєм були щит, ратище і стріли; бороли ся все пішо.) Не бракувало Словянам і лихих прикмет, як брак згоди і витревалости та наклін до сварки, тому і не дивно, що позбавлені всякої тїснїйшої політичної орґанїзациї скоро підлягли чужим наїздникам.
Релїґія Словян. Віра Словян була поганьскою, однак мали они понятє про одного великого бога, котрий удержує цілий сьвіт, нагороджає добре і карає зле. Сего бога почитувано під ріжними назвами: Перун, Сварог, Радеґаста, а найчастїйше під іменем Сьвятовида, котрого представляли собі з чотирма обличиями (бог, що все видїв на всї 4 сторони сьвіта.) Побіч найвисшого бога Святотополка, доходить до великої сили, Велико-моравскі князї, головно Сьвятополк, змусили богато словяньских племен межи Дравою а Лабою до признаня їх зверхности, а Сьвятополк був так сильним, що опер ся навіть німецькому королеви Арнульфови. Столицею Велико-моравскої держави був Велеград. Велико-моравска держава устояла ся до 906. р., колито Мадяри, котрі поселили ся в Угорщинї знищили єї цілковито.
Сьв. Кирил і Методий. В Велико-моравскій державі старали ся ширити Христову віру нїмецкі сьвященики, але їх успіхи були дуже малі. Доперва коли велико-моравский князь Растич просив грецкого цїсаря Михайла III., щоби єму прислав грецких місионарів, вислав цїсар до Моравії двох братів Кирила і Методия. Они походили з Солуня від вітця Грека а матери Словянки. Щоби легше навернути Славян на Христову віру, постановили брати завести у Словян церков з грецким обрядом і словяньскою мовою. В тій цїли сьв. Кирил винайшов нову азбуку звану глаголитикою і спільно з братом переложив на славяньску мову евангелиє. На візванє велико-моравского князя удають ся обидва брати до Моравії, де навертають на Христову віру Моравян, Чехів і Словаків. Мимо всего грецкий обряд не удержав ся в Чехах і Моравії, де вже по смерти сьв. Кирила взяв верх латиньский обряд. Ученики обох перших словяньских апостолів вийшли з Чех і Моравії і удали ся до Болгариї, де їх радо принято. Ту в Болгариї уложив єпископ Климентий нову славяньску азбуку „кирилицю“ в якій списано всї сьвяті книги.