Всесвітна історія/II/Упадок Гогенштавфів. Зріст пап за Інокентия III. і IV. Четвертий і пятий хрестоносний похід

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Всесвітна історія. Том II
Йосип Чайківський
Упадок Гогенштавфів. Зріст пап за Інокентия III. і IV. Четвертий і пятий хрестоносний похід
 Завантажити у Завантажити роботу у форматі PDFЗавантажити роботу у форматі ePubЗавантажити роботу у форматі TXTЗавантажити роботу у форматі MOBI
Цей текст написаний желехівкою.
§ 3.
Інокентий III. В часах хрестоносних походів доходить значінє пап до найвисшого степени. Від папи Григория VII. підносить ся папство чимраз висше. Богато зискує оно з причини побіди Александра III. над Фридериком І. але до найбільшого значіня доходить за папи Інокентия III. 1198.— 1216. Інокентий III. учений теольоґ і правник став папою в дуже молодим віцї, бо заледви в 37. роцї. Він уважав папску владу о много висшою від цїсарскої; він порівнував владу пап зі сьвітлом сонця, владу цїсарів зі сьвітлом місяця. Як місяць сьвітить лише пожиченим сьвітлом сонця, так влада цїсаря є лише відбитєм папскої влади. Зараз по вступленю на престіл утвердив Інокентий III. владу пап в Італїї, зреставровав папску державу, увійшов в союз з льомбардскими містами, де попирав всюди сторонництво Вельфів, а полудневу Італїю і Сицилїю обняв в свій заряд в імени малолїтного Фридерика сина нїмецкого цїсаря Генрика VI.

Відносини Інокентия III. до европейских держав. По смерти Фридерика I. Барбаросси, вступив в Нїмеччинї на престіл єго син Генрик VI. 1190.—1197. Він побив цїлковито Вельфів, здобув для своєї родини королївство Неаполю і Сицилїю (яко віно своєї жінки) підчинив Рим своїй зверхности і піднїс цїсарске достоїньство до найвисшої слави. Генрик VI. мрів навіть про здобутє Візантийскої держави і хотїв цїсарску гідність задержати дїдично в своїм родї, але несподївана смерть в 32. роцї житя знищила всї єго заміри.

По смерти Генрика VI. прийшло в Нїмеччинї до незгідного вибору. Сторонники Ґібелїнів вибрали королем брата Генрика VI. Филипа Швабского, сторонники Вельфів Оттона IV. сина Генрика Льва. Папа Інокентий III. думаючи, що Вельф буде єму прихильнїйшим, станув по стороні Оттона. Однак Филип добрим серцем і примірним поведенєм зєднував собі чимраз більше прихильників, і вже Інокентий III. хотїв єго узнати коли несподївано замордовано Филипа. Оттон вскорі зразив собі нїмецких князїв, а папа вислав до Нїмеччини свого вихованка сина Генрика VI. Фридерика II. 1212. р. де єго 1215. р. узнали загально королем. (Фридерик II. 1215.—1250.)

В сей спосіб Інокентий III. два рази впливав на вибір нїмецкого короля. Рівнож королї Франциї Филип Август і Анґлії Іван Без Землї, упокорили ся перед папою, а Іван Без Землї узнав навіть зверхність папи над собою, через що Інокентий III. став зверхним паном Анґлії. Інокентий III. звернув пильну увагу на Іспанїю.

По битві під Херес де ля Фронтера 711. заволоділи Араби, яких в Іспанїї звано Маврами, цїлою Іспанїєю, лише останки християн, в горах північної Іспанїї задержали свою независимість і розпочали завзяту кількасот лїт треваючу борбу з Арабами. Серед тої борби видирали християни Арабам одну частину землі за другою і закладали малі держави поміж якими найважнїйшими були Кастилїя, Араґонїя, Лєон і Портуґалїя. Якраз за часів Інокентия III. прийшли Араби єще раз до більшої могучости і загрозили християнам в Іспанїї. Інокентий III. довів тогди до хрестоносного походу на Іспаньских Арабів, а битва під Тольозою 1212. знищила раз на всегда силу Арабів в Іспанїї.

Своєю могучою рукою сягнув Інокентий III. і на схід де князї болгарский і сербский одержали від Інокентия III. королївску корону, за що признали над собою зверхність папи. Однак ся зверхність папи над Сербією і Болгариєю тревала дуже коротко.

Четвертий хрестоносний похід 1202.—1204. Головною задачею, яку поставив собі Інокентий III. було видерти сьв. Землю з рук невірних, тому старав ся він зорганїзовати новий хрестоносний похід. Під єго зазивом і за єго старанєм підприняла француска і італїйска шляхта четвертий хрестоносний похід під проводом графа Фляндриї і марґрафа з Монферату. Однак сей похід не то, що не осягнув своєї цїли, але хрестоносцї навіть не побачили сьвятої Землі. Якраз в тим часї вибухла одна з сих частих революций підчас якої скинено з престола цїсаря Ізаака Анґелїка. Син усуненого цїсаря, просив хрестоносців о поміч. Хрестоносцї місто плисти до Палєстини, удали ся до Царгороду, здобули се місто і посадили наново на престолї Ізаака. Але коли Ізаак не хотїв додержати приречень, лицарі здобули другий раз Царгород і оснували там Латиньске цїсарство. Лицарство не здобуло цїлого візантийского цїсарства, Греки провадили з лицарями завзяті борби доки не повалили латиньского цїсарства 1261. р.

Фридерик II. 1215.—1250. вихований в Італїї перебував в Німеччинї дуже рідко, а проводив свої лїта в Неаполи. Єще перед коронациєю обіцяв Фридерик II. папі виправити ся до Палєстини і не злучити нїколи Нїмеччини і полудневої Італїї в одних руках. Анї одної анї другої обітницї Фридерик II. не додержав. Коли ж на апостольскім престолї засїв 90. лїтний але енерґічний старець Григорий IX. загрозив Фридерикови II. клятвою, наколи не виправить ся до Палєстини. Дїйсно на візванє папи Фридерик II. вибрав ся до сьвятої Землї, але по кількох днях завернув з дороги, кажучи, що занедужав. Тогди папа, що не вірив в недугу Фридерика II. кинув на цїсаря клятву. Обложений клятвою Фридерик II. не мов на злість папі, предприняв пятий хрестоносний похід 1228. і зручними договорами, майже без проливу крови, дістав від єгипетського султана Єрусалим, Вефлеем, Назарет і частину побережа Палєстини, почім вїхав в триюмфі до Єрусалиму. Духовеньство держало ся від Фридерика II. яко обложеного клятвою, з далека, тому Фридерик II. вложив собі сам королївску корону на голову. З сего часу всї нїмецкі королї, носили титул ерусалимских королїв, доки сей титул не перейшов на австрийских цїсарів, котрї носять єго до нинї.

По поворотї з Палєстини погодив ся Фридерик II. з папою, осів в полудневій Італїї, де заложив сильно зорґанїзовану абсолютну монархію, але вскорі попав в спір з льомбардскими містами. В правдї в борбі під Кортенуовою 1287. побив Фридерик II. льомбардскі міста, але попав в спір з папою Інокентиєм IV. Інокентий IV. старав ся у всїм наслїдувати Інокентия III. З початку особистий приятель Фридерика II. коли став папою перейшов на сторону ворогів Фридерика II. і постановив знищити цїлковито рід Гогенштавфів. В тій цїли виїхав з Риму і скликав в Лїонї 1245. великий собор, на якім відсудив Фридерика II. і цїлий рід Гогенштавфів так від нїмецкої як і від італїйскої корони. По соборі розгоріла ся завзята борба помежи цїсарем а папою і серед неї умер Фридерик II. Дальшу борбу вів єго син Конрад IV. 1250.—1254. але бачучи, що нїмецкої корони не відзискає, хотїв задержати для себе бодай корону обидвох Сицилїй (Неаполь і Сицилїю). По смерти Конрада веде сю борбу єго брат Манфред. Тимчасом папа передав королівство Неаполю і Сицилїї францускому князеви Каролеви Анжу (Anjon), братови тогдїшного француского короля. Кароль побив Манфреда під Беневентум, де сам Манфред поляг. Французи, які прибули з Каролем до Італїї допускали ся великих надужить, тому Італїйцї покликали на престіл послїдного потомка Гогенштавфів Конрадина сина Конрада IV.

Пятнайцять лїтний Конрадин продав всї свої маєтки і разом зі своїм приятелем Фридериком Австрийским виправив ся до Італїї, але в битві під Талїякоцом був побитим і дістав ся до неволї. Жорстокий Кароль постановив позбути ся раз на всегда свого противника і засудив Конрадина на смерть 1268. року. Перед смертиєю переказав Конрадин свої права до корони свому крівному, араґоньскому королеви Петрови. В кілька лїт по тім 1282. р. вибухла в Сицилїї революция, звістна під іменим Сицилїйскої вемірнї і Сицилїя перейшла під панованє араґоньских королів. В Німеччинї по смерти Конрада IV. розпочинає ся славне нїмецке безкоролївє.