Всесвітна історія/II/Церковні відносини з початком середних віків
| ◀ Франконьска держава | Всесвітна історія. Том II Церковні відносини з початком середних віків |
Держава Франків під династиєю Каролїнґів ▶ |
|
Папа Григорий Великий. Християньство від часу виданя медиоляньского едикту розвивало ся дуже скоро. Богато до розширеня християньства причинив ся цїсар Теодозий Великий, котрий заказав визнавати поганьску віру.
З розширенєм християньства розвиває ся також і церковна органїзация. На чолї громад стоять сьвященики, котрі підлягають епіскопам, з котрих найбільше значінє зискують з часом епіскопи Риму, Царгороду, Єрусалиму, Александриї і Антїохії, їх винесено пізнїйше до степеня патриярхів. Найбільшого значіня зазнавали патриярхи римскі, яких вже в четвертім віцї почато називати папами. Папи, як наслїдники сьв. Петра, приходять до чимраз більшого значіня, дістають провід на всїх синодах і рішають всї церковні спори. Значінє пап росте головно від сеї хвилї, коли папа Лев Великий охоронив Рим перед наїздом Атилї. Від сего часу зростає не лише духовна але і сьвіцка влада пап. По упадку західно-римскої держави були папи дїйсними провідниками міста Риму, і пізнїйше коли Греки здобули Італїю і в Римі посадили цїсарского урядника, цїлий тягар оборони Риму перед Льонґобардами спочивав в руках папи.
До найбільшого значіня дїйшло папство за Григория Великого (590.—604.) Завдяки стараням сего папи покинули Візиґоти і Льонґобарди ариянїзм і получили ся з католицкою церквою. Григорий Великий причинив ся рівнож до заведеня християньства в Анґлїї. В Анґлїї ширило ся християньство єще за римских часїв, однак підчас великих вандрівок народїв цїлковито підупало. Доперва коли пала Григорий Великий вислав 597. р. до Анґлїї сьв. Авґустина з 40. Бенедиктинами, удало ся навернути па християньство цїлу Анґлїю. Протягом 60 лїт Анґлїя стала християньскою і від сего часу через цїлі середновічні віки удержувала тїсні зносини з Римом.
Сьвятий Бонїфатий апостол Нїмеччини. Папа Григорий Великий думав також про наверненє Нїмеччини, однак дїйсним апостолом Нїмеччини був Сьвятий Бонїфатий. Вінфрид, прозваний пізнїйше сьв. Бонїфатиєм, уродив ся в Анґлїї, проповідував Христову науку помежи Фризами (в нинїшних Нїдерляндах,) а відтак удав ся до Гесиї і Турингії, де в селї Ґайсмарі був величезний дуб, посьвячений богови громів Тонарови. Коло сего дерева сходили ся погани і приносили жертви. Саме тогдї як поганьскі Нїмцї молили ся в сьвятім гаю, прийшов до них Бонїфатий. Сьвятий чоловік представляв їм, що се нерозумно почитати дерево, але Геси вправдї слухали краснорічивого місїонара, але не вірили єго словам. Тогди приказав сьв. Бонїфатий своїм товаришам зрубати дерево. Геси остовпіли і лячно дивили ся на сьвятотацке дїло, они думали, що Тонар покарає зухвалих. Але дерево під ударами сокори затріщало і повалило ся, а громів не було. Доперва тепер удало ся сьв. Бонїфатиєви навернути поган на Христову віру. Своє дїло продовжав сьвятий муж 30 лїт, доки не поляг мученичею смертию. Єго убили Фризи 755.Значінє монастирів в середних віках. Всюда, де лише навернув сьв. Бонїфатий поган на Христову віру, закладав церкви і монастирі, з поміж яких найважнїйшим був монастир в Фулдї.
Монастирске житє повстало на сходї, передовсїм в Єгиптї і на Синайскім півострові, єще за часів великих переслїдувань християн. Богато християн ішло в пустиню, де творили рід родин, рід села, але не мешкали по хатах, лише по печерах. На Синайскім півострові істнують такі печери до нинї. Коли число поселенцїв в яким місци зросло, вибирали они з поміж себе чоловіка, котрий вів провід в молитвах, та рішав спори поміж пустинниками. Єго звали попросту отцем (нинїшний ігумен). З часом покидали пустинники печери, та будували спільні доми, але все так, що кождий з них мав осібну свою келїю. В сей спосіб повстали монастирі.
В західній Европі і Нїмеччинї набрали монастирі доперва тогди більшого значіня, коли сьв. Бенедикт (жив він в Італїї за часів панованя Остроґотів) заложив монастир в Monte Cassino і надав монахам устави після яких мали жити. (Устави Бенедиктинів були строгі. Монахам не вільно було уживати до питя нїчого крім води, їсти могли лише прості страви, мясо вільно було їсти лише хорим. Монастир у Фулдї був заложений на правах сьв. Бенедикта.) Монастирі, яких з часом повстало в Нїмеччинї богато, відограли в житю Нїмцїв велику ролю. Живучи в найбільшій простотї і побожности, Бенедиктини не лише віддавали ся Божій службі, але справляли пусті поля, закладали огороди, засївали збіжа, яких до тепер Нїмцї не знали, займали ся ремеслами, в своїх тихих келїях гостили подорожних і убогих. Они займали ся також науками, та відписували релїґійні книги (друку тогди єще не знали, а всї книжки були писані) і твори старих грецких та римских писателїв. Рукописи приокрашували они малими малюнками (мінятурами) і красними початковими буквами (інїциялами.) Кождий монастир був проте не лише огнищем Христової віри, але і опікуном просьвіти серед навернених народів.