Вікіджерела:Поезія сьогодні/21 серпня
Доля. (Львів, 1897)
Прачка.
Не складає рук бабуся,
Сорочки пере весь вік,
Хоч недавно їй минув ся
Сїмдесятий шостий рік.
Щоб добути скибку хлїба,
Не спочине, не здихне,
Мовчки бєть ся наче риба,
У ряди-годи здрімне.
Повінчалась вона з милим,
В щастї думала прожить
За своїм жіночим дїлом,
А припало — потужить.
Що дня просять їсти дїти;
Занедужав тай умер
Мужик кволий… Що робити
Удові самій тепер?
Працювати вдвоє стала,
Все заради немовлят;
Їх до труду навертала
Замісць злота і палат.
На далекі заробітки
Всїх синів повиряжа,
В люту зиму, в теплї лїтки, —
Сиротує — не зважа.