Іван Франко
З вершин і низин. (Львів, 1893)
Від того дня вже другий рік пройшов. У чистім полю знов лежу я в горю, Гляджу на небо ясне… Надомнов Знов плавле ястріб в лазуровім морю.
Обколесив, тепер шибнув стрілов… Оттак і я простір думками порю, Та темно в нім, на віки мглов густов Закрила доля мою ясну зорю. Так темно, зимно! Наче серце стине, І думка в мізку мов пилина гине, І ворухнуть не можу я рукою, Коли спімну, що ні одно горяче Дівоче серце не зітхне, не сплаче І не затужить нищечком за мною. 10 мая 1880.