Поетови.
Сїй, сїваче, в людські груди
Правди вічної зерно;
Дарма, брате, що не всюди
Добре прийметь ся воно.
Вже не трохи сьпівцїв мали
Ми, що нас в часи тяжкі
З підупаду підіймали,
На нові вели стежки.
Оттака й твоя задача:
Сьміло йди за ними в слїд;
Щире серце, хіть гаряча,
Чесна думка, жвавий вид!
Не того втїшай, хто злобі
Та насильству послугач,
А хто в горі та жалобі, —
Над бездолєм нашим плач !
Не трать віри в силу духа,
Сїй насїннячко добра,
Хоч не всяк тебе послуха,
Хоч лиха тепер пора!
Дещо видмуть бурі дужі,
Робачіння дещо з'їсть,
Дещо вибють ранні стужі,
Але також буде й ріст!
Розсївай же, доки сила
Та не вмре останнїй гук;
Всїм дїлись, чого вдїлила
Тобі доля з щедрих рук!
