Я бажав би відсїль на край сьвіта втекти,
Чи розваги-б собі не спіткав де, —
Щоб не бачить, як кров розливають кати,
Та безкарно знущають ся з правди.
Бо тут пекло кругом, гидкий брязкіт залїз…
Я ненавижу рабства кайдани;
Замирає душа, болить серце до слїз;
Жду: коли воно все перестане?
Сей здихає в ярмі, той добра не щита,
Знай купаєть ся в ласощах ріжних;
Чи згадаємо-ж ми про науку Христа:
„Пригорнїть ся по людськи до ближних!"
„Брацтво“, „рівність“ — слова… але й ті… де вони?
У нарузї, пилу та прокляттї;
Вітер їх розмахав як сухі буряни,
Що на попіл згоріли в багаттї.
Брацтво… рівність… Які? Ми нерівні хиба?
Чого-ж я побиваюсь, як дурень?
Що у мурина кожа занадто груба,
Що убогий, обшарпаний мурин;
