Вікіджерела:Поезія сьогодні/2 березня

Доля. (Львів, 1897)

Промінєм сріблястим сипле місяченко,
На сади зелені, поля та долини;
Попід самим небом, ген-ген далеченько,
Ледке-ледве мріють снїгові вершини.

Все кругом затихло, спить сном нерозбудним;
Часи проминають — нам байдуже в догін;
Тільки як притисне житєм надто трудним,
Сонну тишу зрушить рвучий душу стогін.

Я стою, нїмую… Гори розпростерли
Тїнь свою ласкаву над дрімучим краєм…
О, збуди нас, Боже, поки ще не вмерли;
Відживи нас швидше, бо ми умираєм!