Павло Козлов
Доля. (Львів, 1897)
Днї безслїдно минають за днями, Рік за роком кудись уплива; Розпрощавсь я з чудовними снами, Моє серце нудьга розрива. Всюди хмарно від думки сумної, Безнадїйність як молотом бє… Де подїтись від кривди земної… Хиба в небї? Так крил не стає?
