На що ви менї руки звязали,
Пелюшками мене сповили,
Шлях до щастя на вік заказали,
З перших днїв на журбу віддали? Ще носити менї не минеть ся І кайданів усяких і мук; Скільки їх за життя обвинеть ся Коло серця ярливих гадюк!
З часів давних нерушні звичаї,
Сподобання та примхи людські,
Припис моди на всякі злучаї, —
Ох, які вони будуть тяжкі! Не держіть же хоч змалку в неволї, Грудьми повними дайте зітхнуть, Щоб хоч дїцтво колись, в лютім горі, Добрим словом я міг спомянуть!
