Колиб ти, сонечко, хоч раз
Дізналось.
Як дуже темряви ще в нас
Осталось, —
То не ховалось би вечір
В простори,
За той пурпуром влитий бір,
За гори!
День поминає наче мить…
Ждуть люди,
Що вспіє мерзлі обігріть
Їх груди,
Навіє в душу любих дум…
Та годї:
Він утїкає… Жаль і сум
В народї.
О, швидче-б ясність духа всїм
Придбати,
Щоб смутку горенька зовсїм
Не знати,
Щоб всяк до сьвітла радо звів
Повіки,
Щоб блиснув промінь кращих днїв
На віки!
