Вікіджерела:Проза сьогодні/13 вересня
|
Робінзон Крузо. (Вінніпег, 1919) | ||
|
…
Розпрощавши ся з Джоном, помчав я стрілою по товари і звіз їх борзенько домів, щоби родичі чого не доміркували ся. Сердега батько похвалив мене, кажучи, що з радостию бачить, як пусті мрії вилїтають менї з голови. А я саме в сїй хвили задумував чорне діло невдяки! Цїлий день було менї якось моторошно, в ночи сон тїкав зі страху, щоби речинця не спізнити. Ще темно було, як зірвав ся я на рівні ноги і став живо одягатись. Дома кругом тихо, хоч мак сїй. Родичі і слуги спали. Щоби не розбудити сторожа при брамі, перескочив я крізь паркан на улицю. Серце затьохкало в менї: ану-ж батько прокине ся, або хто зі знакомих стрітить, або наконець сам у пристань запізню ся. А хоч совість відзивала ся з докорами і родичі стояли заєдно перед очима, не зважав я на те, біг чим раз хутше, щоби діставши ся раз на корабель, покінчити з трівогою і сумнївати. Джон дожидав мене нетерпеливо на березї, а зуздрівши, закликав: “Добре що надходиш, а то гадав вже, що розплачеш ся у послїдній хвили і зістанеш при мамуни. А тепер сїдай борше, бо батько десь там клене певно з нетерплячки, що нас досї нема. Стрибнув я у лодку. Було се 1 вересня 1651 р. Хто збагнувби був тодї, що з сим днем починають ся для мене лїта довгого скитаня по сьвітї і довгих а важких терпінь і пригод. |
 | |
 | ||