Вікіджерела:Проза сьогодні/16 грудня

Матеріал з Вікіджерел
 

Пішла дівчина до криниці, не знаючи, що їй діяти; з остраху й скочила вона до криниці за веретеном. Зовсім втратила свідомість, а коли прокинулась та очуняла, то побачила найпрекраснішу леваду й розсвітлене сонце й довкруги тисячі квіток. Пішла вона цею левадою та дійшла до печі, що була повна хліба; хліб кликнув:

— Ох, вибери мене, вибери мене, бо згорю; я вже давно спечений.

Дівчинка підійшла з лопатою, що лежала побіч і вигорнула хліб. Відтак ішла далі та прийшла до дерева, повного яблук. Вони кликнули:

— Ох, ізтряси нас, ізтряси нас, ми вже давно доспіли.

Потрясла вона яблунею, а яблука неначе дощ посипалися всі до одного; коли вже були в кошику, пішла вона далі.

Вкінці прийшла до малої хатини, а з неї виглядала стара жінка; мала вона величезні зуби, то дівча злякалось і хотіло втікати, але старуха кликнула:

— Чого ти злякалося, любе дівчатко? Лишися в мене. Коли ти меш роботу добре робити, буде тобі добре. Але мусиш глядіти, щоб ліжко гарненько застелити й пильно постіль трясти, щоб аж піря летіло. Тоді паде сніг на землю, бо я є Баба Зима.

Така ласкава мова взяла дівчину за серце й додала їй відваги. Зосталась вона на службі. Доглядала всього, що й стара була рада, а постіль трясла завсігди так завзято, що піря летіло, немов снігові пластинки. Зате мала гарне життя, ніколи не чула поганого слова, а печене й варене їла щодня. Довгенько жила вона при Бабі Зимі, аж стало їй сумно; спочатку вона й сама не знала, що з нею діється, аж догадалася, що то була туга за рідною хатою; хоча тут було їй тисяч разів краще, як дома, вона тужила за ним. Врешті вона сказала: „Тужно мені за домом і хоч добре мені тут унизу, не можу довше зоставати, мушу йти до рідні”.