ПОКОЙОВИЙ
Оце ж як-раз мене й лякає. Засовом
Запер я двері до садка, проте…
КЛЯВДІО
Ну, й що?
ПОКОЙОВИЙ
Вони в садку тепер сидять. На лавочці,
Де Аполлон стоїть, отой що з пісківця,
Кількоро в затінку отам край водограю,
Один на сфінксі сів собі. Його
Не видно нам, тис перед ним стоїть.
КЛЯВДІО
Чи чоловіки?
ПОКОЙОВИЙ
Декільки. Та є й жінки.
Не по жебрацьки, лиш по старосвітськи
Зодягнені, як на ритовинах бува.
Хто так сидить без руху, як оце вони,
Жахливо-мовчки, й мертвії встромивши очі,
На тебе, мов в пусте повітря, спогляда —
Ні, то не люди. Хай Вельможність Ваша
Не сердяться, одначе стати поруч них
Я не насмілився б нізащо в світі.
Дасть біг, вони до ранку й зникнуть, а тепер —
Вельможний пан дозволять — засовцем
Запру я хатні двері й покроплю
Замок свяченою водою. Бо ніколи
Таких людей не бачив я на очі
Й очей таких немає у людей.
КЛЯВДІО
Як хочеш, так роби, й добраніч!
