Вікіджерела:Проза сьогодні/22 листопада
|
Смок Беллю. (Німеччина, 1948) | ||
|
…
Смок почалапав назад до свого маленького табору. Шорті, що саме скінчив промивати пісок, вибухнув, побачивши його. — Ось маєте — гукнув Шорті, простягаючи миску. Подивіться сюди. Брудна золота каша! Тут принаймі буде на дві сотні. Воно лежало з самого верху піску. Я багато вештався тут, але ніколи не бачив нічого такого, як ось у цій мисці. Смок кинув байдужий погляд на золото, налив собі чашку кави і сів. Джой відчула, що щось трапилося і кинула на нього стурбований, запитливий погляд. Шорті розгнівала байдужість товариша до його відкриття. — Чому ви не радієте? — спитав він. — Ми здобули тут таке золото, а ви навіть і носа не хочете повернути до цієї миски? Раніш ніж одповісти, Смок відпив ковток кави. — Шорті, чим наші обидві заявки нагадують Панамську протоку?— Що це за відповідь? — Східній вхід до Панамської протоки лежить на захід від західнього входу. От вам і все. — Далі, — сказав Шорті: — я не розумію нічогісінько. — Себто, Шорті, ви зробили обидві наші заявки на великому коліні, що скидається на кінську підкову. Шорті поставив миску з золотом і встав. — Далі, — повторив він. — Верхня віха числа двадцять вісім на десять футів нижче за нижню віху числа двадцять сім. — Ви, Смоку, думаєте, що ми не маємо нічого? — Гірше, ніж це. Ми маємо на десять футів менше від нічого. |
 | |
 | ||